Жінка-УКРАЇНКА

Ніч перед Різдвом... Це мир і спокій кожної родини, це чарівна казка старовини, це та вечорова зоря, яка ще довго буде світити нам у майбутньому, це голос предків, що знову й знову оживає і відроджується в наших душах.

Різдвяні святки розпочинаються зі Свят-Вечора, або Вілії. Це – свято всього роду: тих, хто присутній на урочистій трапезі, і кого немає поряд, хто вже відійшов, і хто розкиданий по світах – далеких і близьких. Це символічна зустріч біля домашнього вогнища всіх членів сім’ї, і коли сідаєш цього вечора на лаву або стільця, треба протерти їх рукою, щоб не «придавити чиюсь душечку».

Сповнений поваги і гідності, господар за столом, покритим поверх сіна білою скатертиною, на якій обов’язково кутя, хліб, узвар і ще дев’ять або дванадцять пісних страв, – збирає усю родину і урочисто проголошує: «Віншую вас із щастям, здоров’ям, з цим Святим Вечором, щоб ви в радості і здоров’ї ці свята провели та других дочекалися – від ста літ до ста літ, поки нам пан Бог назначив вік!».

У ці святочні дні, як і в давнину, вся Україна, весь православний світ видзвонює колядницькими співами, виблискує різнокольоровими зірками – усі сповнені радості в очікуванні надії на щасливе новоліття.

Спів колядок возвеличує новонароджене Сонце і усе живе на Землі, адже «Ясен світ засвітився». У цей час Сонце вступає у головне зодіакальне сузір’я Козерога, тоб­то повертає на новий астрономічний цикл. А в народі ка­жуть: «Зима на мороз, сонце на літо». Так опоетизувавши космічні природні процеси, наші предки, як посланці небесних сил на Землі, витворили пре­красну традицію: вони йдуть через простори, гори і долини, од віку до віку, з року в рік, від двору до двору, від душі до душі і несуть радісну звістку про народження нового світила:

Радуйся, земле! Коляда їде!
Святий Вечор, добрий Вечор!
Коляда їде: всім дари везе.
Всім дари везе, нам слово каже,
Нам слово каже, що вже світ сяє...

Їх тисячі – цих справжніх мистецьких ше­деврів, що донесли нам з глибинних пластів прадавньої культури духовну чистоту, світогляд і художнє багатство нашого народу. Колядування, як вияв світославлення, – це не тільки співи і ритуальні дійства, а й особлива символіка і вбрання. На колядниках – святкові свити, помережані узорами, підперезані червоними поясами, на шапках – золоті зорі, у руках – палиці із дзвіночками. Ватажок тримає восьмипроменеву зірку – символ Сонця; хода і дії усіх учасників ватаги урочисті, вони піднесено співають: «Із-за гороньки, з-за долиноньки ми колядники з Україноньки...».

На крилах часу долинули до нас невмирущі колядки – ці Гімни Сонцю красному і Світу білому, ці величальні пісні Господарю, Господині, їхнім дітям, які уподібнювалися Сонцю, Місяцю і Зіркам.

Ті, хто колядують сьогодні, мають розуміти, що Різдво-Коляда – це не «ходяча радість», коли випрошують ковбаси, калача чи п’ятака, а велична дивна містерія на пошану новонародженого Сонця, а пізніше, з приходом християнства, – маленького Христа-Месії. Вони бажають усім людям всіляких гараздів, за що ті мають їх самі віддячити.

Широко популяризуючи обряди, ми досягаємо важливої мети – руйнування тих стереотипів, що формувалися впродовж багатьох десятиліть негативного ставлення до архаїки, традицій, народної культури. Тому, користуючись нагодою, варто нагадати, що необхідно відмовлятися від пародійного, так би мовити, «ковбасного» пафосу і «жебрацтва» у колядницьких дійствах. На жаль, подібні зразки коля­док, нехай і жартівливих, дуже часто звучать і зі сцени, і з ефіру, що ніяк не може бути виховним елементом для наших дітей і молоді.

Тож будьмо гідними тих прекрасних народних свят і звичаїв, сповнених світлої радості, оптимізму і віри в краще майбутнє, які зберегли  для нас наші пращури.

А з цього слова бувайте здорові,
Бувай же здоров, Господароньку,
Ой дай же тобі, Боже, у полі ядром,
У полі ядром, а в хаті добром!

Ольга Рутковська