Жінка-УКРАЇНКА

Під час традиційного щорічного Форуму видавців у Львові відбулася презентація книги «Метелики в крижаних панцирах» подільської письменниці Оксани Радушинської. Це двадцять четверта книга в письменницькому набутку авторки і друга – у співпраці з «Видавництвом Старого Лева».

З анотації: повість про дівчинку-підлітка, прикуту до візка після автомобільної катастрофи, у якій загинули її батьки. Чи зможе героїня знайти справжніх друзів і навіть перше кохання? Чи зможе відкритись світові, перебуваючи у панцирі зі страху перед людським нерозумінням, перешіптуванням за спиною? Чи зможе довести усім довкола і насамперед собі, що найважливіше – людська гідність.

Оксано, яка цільова аудиторія твоєї повісті?

Твір адресовано підлітковій аудиторії.  Проте він стане в пригоді також батькам, бо ж найчастіше саме з ними, найріднішими людьми, не можуть знайти спільної мови діти, котрі починають швидко дорослішати. Разом із тим, соціальна спрямованість твору буде цікавою читачам різного віку, котрі не байдужі до чужих проблем, як і для тих, владні рішень котрих (!) можуть посприяти поліпшенню ситуації, що існує в Україні в площині доступу інвалідів-візочників до місць громадського користування.

Обрала для твору таку непросту тему, бо сама часто стикаєшся зі схожими ситуаціями?

До певної міри, так. Місто акцентує увагу на повносправних громадянах, будуючи для них модні магазинчики, кафе, перукарні, салони краси і навіть аптеки з високими порогами і красивими вінтажними сходами; облагороджуючи тротуари перед цими закладами бруківкою чи плиткою, з величезними стічними рівчаками обабіч; з бордюрами навіть на пішохідних переходах; влаштовуючи банкомати за межею фізичної досяжності того, хто сидить у візку; з пандусами, побудованими під таким кутом, чи з такого матеріалу, скористатися котрими ризикне хіба екстремал.  Як результат, хтось із когорти означених «особливими» потребами, не може безперешкодно скористатися неособливою потребою вибратися на вулицю з квартири у багатоповерхівці; хтось не може проїхатися у громадському транспорті, а для когось нездоланною стає відстань між містами, які сполучаються залізничним транспортом. Хтось просить купити буханець хліба, адже перед порогом магазину височіє всього-лише одна невеличка сходинка, котру хтось переступить – і не зоглядиться, а для людини у візку вона – вища за Говерлу.

Разом із тим, книга – художній твір…

Книга «Метелики в крижаних панцирах» не роздуми на тему «яке несправедливе життя». Його цільова аудиторія не обмежується тими, кому відомі фізичні болі чи недоліки. Цей твір – художній текст з ситуаціями й емоціями, притаманними для багатьох тринадцяти-чотирнадцятирічних. Ось тільки головна героїня, як і я, житиме в цих ситуаціях і бачитиме їх з висоти сидіння в інвалідному візку. Можливо після прочитання роману, більшість звичайних підлітків зрозуміють, що насправді немає поміж тими, хто ходять, і тими, хто ходити не можуть, нездоланної прірви нерозуміння, інакшості, особливості потреб. Можливо тоді хтось зрозуміє головний посил книги, який значно глобальніший за сто шістдесят сторінок тексту, й відлунює на рівень соціального аспекту цілої країни та її мешканців різного віку – для того, аби людині, котра стоїть на ногах, подивитися в очі людині, котра сидить у візку, потрібно просто трохи опустити погляд. Важливо: аби це був не зверхній позирк, а – погляд на рівних.

Розмовляв Сергій Грищук

На фото Петра Радушинського: під час презентації, з права на ліво: Андрій Бачинський, письменник, м. Львів; Мар’яна Савка, головний редактор Видавництва «Старого Лева»; Дзвінка Матіяш, письменниця, м. Київ; Оксана Радушинська, письменниця, м.Старокостянтинів, Хмельниччина.