Жінка-УКРАЇНКА

«Це свято запам’ятається нам назавжди. Дуже раді, що познайомитися з прекрасними та гостинними людьми», – так відгукнулися про літературно-мистецький захід в Ічнянській районній бібліотеці відомий громадський діяч Юрій Пероганич та його дружина – письменниця Тетяна Череп-Пероганич. Юрій і Тетяна – родом із Придесення,  співзасновники популярного порталу «Жінка-Українка». А завітали наші земляки на дійсно яскраве, чудове свято – в Ічні вшанували видатного українського письменника Олексу Стороженка.

Вів захід – знаний земляк, громадський і державний діяч, член НСПУ, нині киянин Віталій Шевченко. Приїхала на це свято і його рідна сестра – Валентина Карпенко, котру нещодавно обрали Парафіївським селищним головою об’єднаної територіальної громади (щиро вітаємо, пані Валентино!). Як завжди, гарно, зворушливо виступав і письменник Станіслав Маринчик, голова Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця», яке налічує вже понад 50-ти талановитих людей; причому одна самобутня письменниця – Галина Ес (Шитікова) мешкає навіть не в Ічні, а в… Латинській Америці, у Венесуелі!

Ічнянці щиро пишаються своїми земляками, зокрема і класиком нашої літератури Олексою Стороженком, творчість якого вже увійшла до скарбниці української літератури. 

Олекса Петрович Стороженко народився 24 листопада 1806 року в селі Лисогори, на Ічнянщині, в сім'ї дрібного поміщика, відставного армійського офіцера Петра Стороженка. Український прозаїк, драматург, гуморист та етнограф, дядько відомих музичних діячів Дмитра та Левка Ревуцьких.

З 1824-го, протягом майже 30-ти років, перебував на військовій службі; був слідчим-криміналістом. Вийшов у відставку в ранзі дійсного статського радника. Автор чудової повісті «Марко проклятий», цікавих фантастичних творів, оповідань про звитяжних запорожців, колоритних розповідей про життя і побут українців, п’єс, дотепних гуморесок. Помер 6 листопада 1874 р. в Бересті, тепер Білорусь. Ще за життя його твори перекладалися російською, німецькою, сербською та хорватською мовами. Яскравий сюжет, насиченість діалогами, колоритні образи в прозі О. Стороженка не раз привертали увагу діячів театру, зокрема М. Кропивницького. Вибрані твори письменника торік побачили світ у київському видавництві «Знання», в серії з красномовною назвою «Скарби». До того книжки українського класика виходили в Києві, Львові, а збірка «Українські оповідання» (1863 р.) – у Санкт-Петербурзі.

Благодійний фонд Віталія Шевченка – один із семи (!) співзасновників престижної Літературно-мистецької премії імені Олекси Стороженка. Цю почесну відзнаку щороку отримує тільки один письменник. Нині лауреатом такої нагороди став наш колега з газети «Деснянська правда» – письменник і журналіст, президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергій Дзюба. Його відзначено в номінації «Гумор і сатира» – за резонансні книжки пародій: «Любов з тролейбусом», «Зима така маленька, мов японка» та «Кожній жінці хочеться… на Марс». Взагалі, дотепні пародії чернігівця досі користуються популярністю і часто з’являються на шпальтах провідних українських видань, зокрема «Української літературної газети», а тепер уже публікують їх і за кордоном. Тож автор включив великий цикл пародій і до своєї нової літературознавчої книжки «Несподівані зустрічі продовжують життя».

Отже літературно-мистецьку премію імені Олекси Стороженка Сергієві Дзюбі урочисто вручив ведучий свята – Віталій Шевченко. Користуючись нагодою, пан Віталій розповів і про літературну, краєзнавчу, наукову та видавничу діяльність свого благодійного фонду. Значний резонанс в Україні та нашій діаспорі за кордоном викликала книга Костянтина Самбурського «Щоденники 1918-1928 років. Гірка українська історія очима псаломщика з Гужівки». Ще одна унікальна книжка – «Енциклопедія Ічнянщини», котру упорядкував Віталій Шевченко. Це – тисячі матеріалів, світлин, ілюстрацій… Аналогів подібного ґрунтовного дослідницького, наукового, краєзнавчого та ошатного видання, присвяченого одному району, в Україні немає. Колись над такими проектами працювали цілі інститути, й то не завжди бралися за цю роботу!

«Ми починали з того, що видали правдиву історичну книжку про Ічню. А зараз побачили світ уже понад 15-ти книг, зокрема шість – цього року. Причому наклади видрукуваних видань – пристойні, як на теперішні часи – це – тисячі примірників. Наприклад, у нас є серія «Оживає минувшина. Творчість ічнянців». Цього року вийшов третій том. Звісно, ми ще активніше продовжуватимемо свою діяльність, – наголосив Віталій Шевченко. – Згодом неодмінно перевидамо «Енциклопедію Ічнянщини», бо вже є чимало цікавих доповнень та матеріалів, над якими варто попрацювати».

Сергій Дзюба вручив посвідчення академіка Міжнародної літературно-мистецької Академії України письменнику, кінодраматургу, кінорежисеру, громадському діячеві Станіславу Маринчику, про подвижницьку діяльність якого було сказано цього дня немало добрих слів. Адже, як відомо, Станіслав Гаврилович дуже багато зробив і для увічнення пам’яті про наших видатних земляків, зокрема й чудового українського письменника Олексу Стороженка.

Престижну нагороду Академії – міжнародну Літературно-мистецьку премію імені Пантелеймона Куліша урочисто отримав відомий меценат із Парафіївки, директор ПАТ «Кремінь» Олександр Олександрович Сенчик – за постійну благодійну турботу про рідне селище, розвиток високої культури та духовності, активну військово-патріотичну діяльність. У Парафіївці, на славній Ічнянщині, продовжуються традиції видатних українських меценатів: Івана Мазепи, Кирила Розумовського, графа Олександра Безбородька, Євгена Чикаленка, Тарновських, Галаганів, Симиренків, Терещенків, Ханенків… Причому цьогорічний лауреат відзнаки імені П. Куліша – представник уже третього покоління (!) династії меценатів Сенчиків.

На святі виступила директор Парафіївської школи Галина Петруша. Вона проникливо розповіла, як постійно і від усієї душі дбав про селище та земляків Василь Хомич Сенчик, котрий працював директором місцевого цукрового заводу. Згодом це підприємство очолив його син – Олександр Васильович Сенчик (про ті часи односельці в Парафіївці також згадують зі щирою вдячністю). Нині меценатом став і онук – Олександр Олександрович Сенчик, керівник приватного підприємства.

Так от, важко навіть уявити, як би взагалі існувала тутешня школа без великої допомоги родини Сенчиків! Олександр Васильович та Олександр Олександрович Сенчики, батько і син, допомагають нашим воякам в АТО. За сприяння благодійників із Парафіївки вийшло немало цікавих книг земляків. А ще зусиллями меценатів у селищі будується нова ошатна церква. Наче ж і часи – дуже скрутні, країну лихоманить від віроломної військової агресії, інфляції. Однак Сенчики переконаний: будівництво храму – це свідчення віри та надії на краще, і це ще більше об’єднає людей, допоможе їм вистояти в скрутний період.

«Дякую за нагороду. Я не буду багатослівним, бо ми, Сенчики, звикли промовляти не словами, а реальними справами для співвітчизників, рідного краю та України, – сказав Олександр Олександрович. – Допомагатимемо і нашій школі, в якій я навчався. І нова церква неодмінно озветься дзвонами на радість людям».

Також дипломи лауреатів Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша та медалі з портретом видатного українського письменника одержали на цьому зворушливому святі й гості з Києва, наші земляки – Юрій Пероганич і Тетяна Череп-Пероганич. Це знане подружжя відзначене за створення популярного порталу «Жінка-Українка» та велику громадську діяльність, а пані Тетяна – і за власний письменницький доробок. До того ж, Юрій Пероганич – один із творців української Вікіпедії. Взагалі, Вікіпедія – дуже популярна в світі, адже містить величезну кількість цікавої інформації, ґрунтовних інтелектуальних, наукових та краєзнавчих матеріалів. Так от, українська Вікіпедія за своїм інтелектуальним наповненням, посідає почесне 12-те місце в світі, що свідчить про величезний творчий, науковий та духовний потенціал українців. Неймовірно, але Юрій Пероганич написав до української Вікіпедії аж… дві з половиною тисячі статей!!! Можете це собі уявити, щоб одна людина за такий відносно короткий час створила стільки дійсно високоякісного та високопрофесійного інтелектуального продукту?! Власне, він створив організацію «Вікімедіа Україна», яка  займається розвитком і підтримкою спільноти волонтерів – редакторів Вікіпедії.

Юрій Пероганич переконливо розповідав про перспективи порталу «Жінка-Українка», який об’єднав багатьох патріотичних і талановитих людей з України та закордону і реально підтримав сотні співвітчизників (наприклад, нашу землячку, унікальну художницю з Ніжина Оксану Грек).

Натомість Тетяна Череп-Пероганич майстерно читала свої проникливі вірші:

Мати поле город. Щось не їде дочка, бо робота.
А густі бур’яни не чекають – ростуть і ростуть.
«Пополю, не турбуйся за мене, дитино, клопоти.
Тобі треба сьогодні в життя прокладати свій путь».
Телефонні розмови єднають їх душі під вечір.
«Не спішіть, я приїду і все неодмінно зроблю».
А в селі над хатиною клекіт журливо-лелечий.
– Я люблю тебе, мамо.
– І я тебе, доню, люблю.
Донька поле город. Дуже вчасно прийшла на підмогу.
Засміялась картопля і грядочки вмить ожили.
Завтра ж їхати знов. Проведе її мама в дорогу.
«Повернуся за тиждень. Ти тільки себе бережи.
Щоб було кому мене на цьому порозі стрічати,
Щоб було кому голову тихо схилить на плече»…
Вічна казка добра. Коли поруч і донька. І мати.
Так проходить життя. Час рікою крізь долі тече.

Після хвилюючої церемонії нагородження свої теплі поетичні та музичні вітання приготували й члени літературного об’єднання «Криниця»: Станіслав Маринчик, Володимир Голець, Ганна Дроботущенко, Віктор Ковальовський, Микола Кузьменко, Валентина Сидора та інші обдаровані ічнянці. До речі, немало з цих віршів та пісень друкувалися на шпальтах газети «Деснянська правда», у відродженій літературній сторінці «Деснянські зорі» (вийшло вже сорок випусків). Тож учасники свята щиро подякували улюбленій газеті за популяризацію їхніх творів.

Зустріч завершилася, але люди ще довго не розходилися – спілкувалися, обговорювали книжкові новинки, дарували власні поетичні та прозові збірки. Думаю, класик Олекса Стороженко був би щиро задоволений таким святом!

Сергій КВІТНИЦЬКИЙ