Жінка-УКРАЇНКА

Якщо ви бажаєте своїй дитині добра, дайте її прочитати нову чарівну книжку «Здійснені мрії» відомої української письменниці Анни Багряної. Це дуже патріотична збірка і водночас – надзвичайно цікава, пригодницька. Читати її легко й приємно, до того ж, тут вміщено чудові малюнки авторки, адже Анна – не лише письменниця, а й дивовижна художниця. А головне, це – шляхетна й небайдужа людина. Вона пише і малює, як дихає. Тому її книги – живі, сповнені справжніх емоцій, краси та гармонії. А прочитане напрочуд легко запам’ятовується. І це – також важливо!

Про таке ненав’язливе, правильне, патріотичне виховання дитини за допомогою улюблених книжок гарно сказано у Володимира Висоцького:

Якщо шлях пробивав ти батьківським мечем,
Якщо сльози солоні на вус намотав,
Якщо друзям в бою підставляв ти плече, – 
Значить, правильні книги в дитинстві читав.

(Переклад Сергія Жадана – С. Д.).  

У новій книжці Анни Багряної маємо 20 проникливих оповідань про життя дітей, які стали видатними українцями і прославили свою Вітчизну на увесь світ. Кожне оповідання у цій ошатній збірці створене з Любов’ю до Слова. Це щиро зворушує, адже йдеться про нашу з вами історію, яку творять люди.

Хто ж вони, герої цієї книжки? Актриса Марія Заньковецька, вчений Ілля Мечников, композитор і хоровий диригент Микола Леонтович, педагог Софія Русова, борець Іван Піддубний, помолог і садовод Левко Симиренко, оперна співачка Соломія Крушельницька, скульптор Михайло Паращук, поет Олександр Олесь, авіаконструктор Ігор Сікорський, балетмейстер, хореограф Василь Авраменко, лікар і вчений Микола Амосов, малярка, скульпторка і письменниця Оксана Лятуринська, поетеса, громадська діячка Олена Теліга, художниця Марія Приймаченко, письменник Іван Багряний, майстриня- вишивальниця Віра Роїк, композитор Володимир Івасюк, політична діячка Слава Стецько та дизайнер одягу Михайло Воронін. Усі вони колись були дітьми, і в кожного з них була своя мрія!

Щоб відчути атмосферу цієї ненав’язливо повчальної, однак зовсім не нудної, дивовижної книжки, наведу уривок із розповіді про славетну актрису Марію Заньковецьку (1854-1934), котра народилася на нашому Придесенні – в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської губернії – й увійшла в світову історію, як видатна актриса українського театру.

«Поміщик Адасовський із села Заньки і чути не хотів про доньчине бажання грати на сцені. Вважав акторську професію негідною для людей дворянського походження.

Проте Манечка була не з тих, хто легко відмовляється від своєї мрії. Змалку вона понад усе любила співати й танцювати. Щоразу, коли в домі Адасовських збиралися гості, не обходилося без Маниних палких і зворушливих виступів.

У десять років дівчинку віддали до приватного пансіону Осовської. Там її акторські здібності проявилися з новою силою. Вона невтомно вигадувала різноманітні п’єски. А потім разом з іншими ученицями ставила їх на імпровізованій сцені. Найчастіше розігрувалися кумедні випадки зі шкільного життя. Вірші до вистав Марія писала сама.

Викладачі були захоплені неймовірним талантом дівчинки.

– Майбутня балерина! – вражено повторював балетмейстер пансіону Янек Прушинський.

Так, Маня дуже вправно виконувала складні танцювальні рухи. Але ж і голос у неї був неймовірно сильний. Тому викладачка співів вважала її вродженою оперною співачкою.

Самій же Мані найбільше подобалося вживатися в різні ролі. Якось викладач словесності Микола Вербицький попросив її прочитати на уроці монолог Антігони з трагедії Софокла. Усі присутні в класі були захоплені грою своєї ровесниці.

– Ти повинна вступити до Московської театральної школи, маєш усі здібності актриси, – сказав учитель після заняття.   

 На це Адасовська йому відповіла:

– Одного разу я бачила у селі, як плаче бідна наймичка. Мені б хотілося показати своїм глядачам сльози тієї наймички.

Слова дівчинки вразили пана Вербицького. На наступний урок словесності він приніс їй «Кобзар» Тараса Шевченка. Цю книгу колись для нього підписав сам автор.

«Кобзар» став для Адасовської найціннішим дарунком. Щодня вона перечитувала палкі та пронизливі рядки, запам’ятовувала цілі вірші та поеми. Уявляла, ніби вже виконує на сцені ролі знедолених Шевченкових героїнь.

Якось Марія приїхала на канікули до рідного села і вирішила зробити там домашній театр. Облаштувала у порожній коморі сцену й запросила на безкоштовну виставу подружок. Грала вже знайому їй роль Антігони. Але, як на біду, в цей час до комори нагодилася хатня працівниця дому Адасовських баба Сухондиха. Вона побачила незвичайну для неї картину: панська донька, закутана у простирадло, обмазана крейдою, стоїть посеред комори та кричить. Злякалася стара і покликала господарів.

Вкотре тато суворо повторив Марії, щоб вона назавжди забула про своє захоплення театром. Та батькова заборона ще більше розпалила Манине завзяття. Повернувшись до пансіону, вона з усією силою поринула у вир творчості. Продовжувала вигадувати нові п’єси, ставити нові вистави. Її голос із кожним днем ставав мелодійнішим, а рухи – сміливішими, природнішими.

– Все ж таки, я буду актрисою! – повторювала сама собі, вертячись перед дзеркалом.

І знову уявляла себе однією з Шевченкових героїнь. Тоді на її очах виступали справжні сльози».

Вперше Марія Заньковецька (справжнє прізвище – Адасовська) вийшла на велику сцену 1882 року – в ролі Наталки у виставі за п’єсою Івана Котляревського «Наталка-Полтавка». Відтоді почався її театральний успіх. У своєму репертуарі Марія Заньковецька мала понад 30 ролей. Грала переважно простих українських дівчат. Одного разу їй запропонували блискучу кар’єру в Росії, але вона відмовилася. Все своє життя Марія Заньковецька віддала театрові, займалася просвітницькою та громадською роботою.

«Для мене театр – перш за все і після всього – храм… Я не можу грати те, чого не розуміє серце», – сказала якось видатна актриса.

Варто додати, що видавець цієї, справді, захоплюючої книжки – Юрій Багрянцев – письменник, тележурналіст, кінодокументаліст; а редактор – Тетяна Череп-Пероганич – письменниця, журналістка, співзасновниця популярного порталу «Жінка-Українка» (деякі оповідання для дітей Анни Багряної, які увійшли до збірки, отримали нагороду порталу). Книга вийшла нещодавно у Києві. Звісно, її корисно прочитати не лише дітям дошкільного та молодшого шкільного віку, а й дорослим.

Недаремно збірку «Здійснені мрії» внесено Національною Радою жінок України до списку найважливіших, патріотичних книжок, рекомендованих для нашої української діаспори, й уже передано громадам українців у США, Німеччині та Італії. Звичайно, незабаром потрапить книга і до Канади.

Взагалі ж, я переконаний, що такі книжки неодмінно повинні бути в шкільній програмі, якщо ми дійсно хочемо, щоб наші діти росли розумними, чуйними і порядними людьми, справжніми патріотами своєї Батьківщини.

Кожна дитина має знати, що найзаповітніші мрії, попри всі негаразди, все-таки збуваються, якщо прагнути до цього всією душею. Саме про це – нова книжка української письменниці Анни Багряної, неймовірна, чарівна енциклопедія здійснених дитячих мрій.

Сергій ДЗЮБА