Жінка-УКРАЇНКА

До електрички, десь після Ніжина, зайшла жінка, вже далеко не молодих літ, поставила біля себе плетений кошик, прикритий вишиваним рушничком. І вже за якусь мить запахло довкруж свіжим, якогось особливого запаху, хлібом.

— Мабуть, домашній. Самі пекли? — поцікавився хтось із сусідів.

— Авжеж сама. До дочки в город везу. Колись від мами навчилася пекти, — відповіла жінка, а згодом додала: — Правда, не так вдало, як у мами виходило. Мо’, того, що не випитала у неї всі секрети, а мо’ того, що багато років хліба удома не пекли — лавочний брали, пам’ятаєте, яким дешевим був, буханець стоїв 12 копійок. Маминого ж хліба ніколи не забуду. Знаєте, що ми з ним робили? Було то зразу після війни. Вийме мама у суботу з печі паляниці, а ми з сестрою якраз на гулі збираємося. Так ото візьмемо гарячу хлібину, загорнемо у чисту полотнину і наче праскою, а вони тоді у дефіциті були, розгладжуємо кофтини та спідниці. Потім увесь вечір біля клубу свіжим ароматним хлібом пахнемо, наче духами французькими…

Прикро, але навіть у селах все рідше зустрінеш тих, хто пам’ятає запах домашнього хліба.

Володимир Сапон