Жінка-УКРАЇНКА

...Дівчину  звали  Томкою.  Як  я  довідався  при  знайомстві,  вона  з  подругою  на  кілька  днів  приїхала  до  цього  невеличкого  кримського    містечка  на  відпочинок... 

Ми  зі  знайомим  хлопцем  хотіли  "зняти"  цих  дівчат  на  дискотеці  нічного  бару.  Якось  воно  не  дуже-то  у  нас  і  виходило-  дівчата  хотіли  спершу  танцювати,  а  ми  ні-  хлопець  назавтра  від"їжджав  додому  і  мав  клопіт  збирати  речі  (ми  з  ним  випадково  познайомились  в  місцевій  "розливайці"). 

Загальні  інтереси  швидко  об"єднують.  Трохи  випити  і  поговорити,  щоб  було  не  сумно,  познайомитись  з  дівчатами,  що  звичайно  приїздять  на  відпочинок  парами...    Я  ж  зоставався,  часу  в  мене  було  вдосталь,  і  тому  я  не  надто  аж  переймався  швидкими  випадковими  зустрічами.

"Перемоги"  в  нас  вже  були,  тому  бесіда  наша  з  дівчатами  була  доволі  спокійною.  Ми  дізнались,  що  дівчата  досить  інтелігентні,  з  освітою.  Томка,  худенька  струнка  дівчина,  була  непоганою,  єдине,  що  в  ній  мені  не  дуже  подобалось,  то  це  аж  надто  "гордий"  профіль  її  носа,  а  також  якась  прохолода  в  бесіді.  Подруга  була  більш  жіночною,  миловидною,  у  нас  обох  були  на  неї  "западання",  але  саме  через  це  ми  не  могли  дійти  згоди,  котра  дівчина  кому  дістанеться  на  цю  ніч,  а  на  якісь  збочення  зі  сторони  цих  інтеллігентних  дівчат  годі  було  взагалі  сподіватись.

Врешті  вийшло  так,  що  дівчата  зажадали  танцювати,  нам  це  набридло,  і  ми,  як  справжні  пересичені  "мачо"  сказали  їм  щось  на  кшталт  "до  зустрічі  під  столом"  і  пішли.

На  другий  вечір  я  прийшов  до  бару  один,  з  досить  гидким  настроєм.  Знайомий  поїхав,  як  завжди  в  такому  випадку,  було  сумно,  я  присів  за  столика  і  заказав  випивку.  Сутеніло.  Десь  неподалік  за  красивим  старим  парком  шуміло  море,  тривожно  тріскотіли  цикади,  вечірня  прохолода  заспокоювала  думки,  хотілось  просто  провести  вечір  у  солодкому  напівзабутті  відпочинку...

Раптом  чийсь  знайомий  жіночий  голос  мене  окликнув.  Я  підняв  очі,  переді  мною  стояла  Томка  в  тонкій  білій  сукні,  яка  підкреслювала  стрункість  її  тіла  і  легких  сандалях  на  красивої  форми  ногах.    Я  привітався  без  особливого  ентузіазму  і  спитав,  де  її  подруга.  Ї  почув  доволі  дивне...

Подруга,  виявляється,  "знялась"  вчора  з  якимсь  хлопцем  і  фактично  кинула  бідолашну  Томку  саму.    До  житла  їй  довелося  йти  одній-однісінькій,  і  які  катування  самотності  пережила  бідолашна  дівчина  за  цю  ніч,  один  Бог  відає...  Та  ще  гірше-  "подруга",  якщо  її  можна  взагалі  такою  назвати,  вже  перебралася  до  житла  свого  "бойфренда",  навіть  речі  своі  туди  перетягла,  і  в  гордовитій  самотній  злобі  Томка  вирішила  поїхати  з  цього  місця  свого  смутку  якнайшвидше...

"А  сьогодні  що  робитимеш?"-  спитав  я,  ще  не  дуже  розуміючи,  чи  потрібне  саме  зараз  мені  це  питання...

"Може,  давай  потанцюємо..."-  невпевнено  і  "не  в  тему"  сказала  Томка,  якось  соромливо  відводячи  очі.  Мабуть,  учорашнє  її  "намбер  ту"  в  нашому  загальному  невиконаному  дуеті  не  додавало  їй  ні    драйву,  ні  упевненості.  Сам  не  знаю  чому,  але    якийсь  беззахисний  вигляд  її  визвав  у  мені  приплив  тепла  до  цієї  дівчини...  І-  впевненості  в  собі...

"Слухайте,  Томко!-  це  був  єдиний  раз,  коли  я  назвав  її  на  "ви"-  Томка  одразу  перевела  все  на  "брудершафтне"  "ти"-  навіщо  нам  ці  "дикі  танці"?  Якщо  Ви  з  горя  вирішили  залікувати  свої  рани,  когось  "підчепивши",  то  ось  я  до  Ваших  послуг.  Тільки  не  заставляйте  мене  гасати  по  цьому  бару,  як  скажену  мавпу.  Візьмемо  випити  з  собою,  та  ходімо  до  моря.  Любите  купатись  оголеною?"-  видав  я  на  єдиному  дусі  досить  нахабну  пропозицію.

"Тільки  я  плавати  не  вмію..."-якимось  дивним  голосом  сказала  Томка,  і  в  її  виконанні  це  прозвучало,  як  однозначне  "так"...

...Ми  йшли  темною  романтичною  алеєю  парку,  я  поклав  руку  на  тонку  талію  дівчини  і  всю  дорогу  відчував  легке  здригання  худенького  тіла...  Томка  йшла,  тиха  і  мрійлива,  як  сама  покірність...

...Ми  спускалися  до  моря  по  крутій  каменистій  стежині,  допомагаючи  одне  одному,  як  давні  друзі  в  скруті  і  торкаючись  при  цьому  одне  одного.  Мені  пасувало,  як  довірливо  Томка    дозволяла  брати  її  і  за  талію,  і  за  руки,  коли  вона  мало  не  летіла  шкереберть  з  узгір"я..

"Слухай,  а  ти  в  цій  темряві  не  боїшся  мене?  Все  ж  ми  сам-на-сам,  що  хочу,  те  з  тобою  ї  зроблю"-  трохи  грайливо  спитав  я  їїї.  Звичайно,  нічого  подібного  мені  і  в  голову  не  могло  прийти  зробити  насправді  при  моїй  повазі  до  жіночоі  статі,  та  в  цей  момент  чомусь  захотілося  додати  "драйву"  з  легким  елементом  жіночого  переляку.

Вона  якось  дивно  зупинилась  і,  ставши  рівненько,  глянула  на  мене  знизу  вверх  блискучими  очима.  "Роби  що  хочеш.  Якщо  хочеш,  то  просто  зараз..."-  і  потяглася  рукою  до  гудзика на комірці плаття...

Я,  хоч  і  був  ще  той  "боєць",  чомусь  трохи  зніяковів.-  "Часу  в  нас  досить.  Ідемо,  спершу  скупаємось"-  сказав  я,  якомога    спокійніше,  тамуючи  своє  хвилювання.    Хоч  я  і  готувався  до  не  надто  довгого  "розвитку  сюжету",  та  все  ж  не  чекав,  що  все  станеться  настільки  швидко.

"Як  скажеш.  Я  вся    твоя"-  покірно  сказала  Томка,  і  ми  спустились  до  води.  Ми  йшли  краєм  урвища  до  великих  каменів,  що  сіріли  вдалині.  несучи  в  руках  сандалі  та  пакунок  з  випивкою,  і  тепле  літнє  море  приємно  лоскотало  наші  босі  ноги.

На  великому  пласкому  камені  ми  роздяглися  догола,  я  пірнув,  виринув  ї  дивився  з  води.  як  обережно,  тримаючись  руками  за  камінь,  сходить  у  воду  Томка.  Вона  й  справді  не  уміла  плавати.  Я  підплив  і  грайливо,  узявни  її  за  талію,  потяг  на  глибину.

Бідолашна  Томка  ухопилася  руками  за  камінь,  і  хоча  не  опиралася  моїм  рукам,  тремтіла  так,  що  я  вирішив  не  дуже  "напирати"  в  забавках  з  нею  саме  на  купання.    "Я  боюся"-  мало  не  схлипуючи,  з  благанням  у  голосі  сказала  вона  мені,  і  я  покинув  її  хлюпатись  по  пояс  у  воді  на  мілкоті,  а  сам,  вже  впевнений  у  майбутній  перемозі,  в  мажорному  настрої  поплив  до  глибини  серед  спалахуючих  в  нічній  воді  зірок  планктону...

До  чого  ж  приємно  купатись  у  морі  повністю    голому,  коли  всим  тілом  відчуваєш,  як  вода  охоплює  і  пестить  тебе,  мов  ніжна  коханка!..  Нічне  море  чарівне  ї  дивне,  воно  вабить  і  затягує,  як  нічні  лісові  вогники  ваблять    заблукалого  мандрівника  все  далі  і  далі...  Тихий  плескіт  набігаючих  хвиль  заспокоює  нерви,  хочеться  лягти  у  воді,  розкинувши  руки  і  ноги,  і  заснути,  як  на  коврі  з  духм"яних  трав...  Я  накупався  і  повернувся  до  каменю. 

Томка  сиділа  на  ньому  гола,  обхопивши  руками  коліна.  Вона  пахла  морем...  Чи  то-  море  пахло  нею...Я  піднявся  на  камінь,  присів  біля  неї,  обхопив  одною  рукою  плечі,  а  іншою  ковзнув  уздовж  її  тіла  від  невеликих  грудей  і  тремтячого  животика  до  самого  поголеного  вологого  лона...  "Роби  зі  мною,  що  хочеш..."-  прошепотіла  дівчина  і  ніжно  обняла  тонкими  руками  мою  шию...  Я  поклав  її  на  камінь  і  повільно  увійшов  у  неї...

"Хочеш  роздивитись,  ЩО  ти  взяв?"-  раптом  спитала  Томка,  дивлячись  на  мене  розширеними  від  пристрасті  очима.  Не  чекаючи  відповіді  вона  піднялась  і  легко  скочила  переді  мною  на  сусідній  камінь.  У  відблисках  прикордонних  вогнів  у  морській  хвилі  точена  фігурка  дівчини  здалась  не  просто  привабливою,  ні...  Мабуть,  коли  древні  греки  уперше  бачили  вироби  своїх  скульпторів  у  храмах,  античні  статуї  викликали  у  них  не  більше  захоплення,  ніж  у  мене  в  ту  мить  до  цієї  загадкової  дівчини,  яка  ще  вчора  здавалась  мені  досить  таки  посередньою...  Де  ж  тоді  були  мої  очі?..

Я  не  зміг  дочекатись,  доки  Томка  намилується  сама  собою,  піднявся,  взяв  її  тремтяче,  прохолодне,  гладеньке,  наскрізь  чутливе  тіло  і  поклав  на  теплий  камінь...  Вона  лягла,  відкинувши  голову  назад  і  покірно  розкинувши  руки...  Біла  на  темному...  Це  відчуття...  Мабуть,  щось  подібне  відчували  прадавні  Волхви-друїди,  коли  клали  на  заклання  на  священний  камінь  оголених  дівчат,  приносячи  їх  у  повний  місяць  у  жертву  богам  лісу  і  плодоріддя... 

Що  це  було?  Шал?  Пізнання  досконалості?  Потік  найвитонченіших  безумств?  До  того  ж  все  було  так  ніжно-пластично,  наче  коли  дитина  виліплює  з  пластиліну  якусь  фігурку  раз  за  разом,  доки,  задовольнивши  дитячий  естетизм,  не  триматиме  в  руках  жадану  ляльку  або  метелика...

Ми  пили  вино.  Ми  курили  сигарети,  повільно  затягуючись,  одну  на  двох,  насолоджуючись  саме  цим  дійством  передачі  її  від  вуст  до  вуст...  І-  знову  зливались  одне  з  одним  в  палкій  нестямі...  Потім  поснули  просто  на  теплому  ще  від  днівного  сонця  і  зігрітому  нашими  тілами  камені...Так  ми  й  зустріли  світанок.

Потім  ми  стомлені  йшли  назад,  перед  крутим  підйомом  Томка  взулася  сама,  і  вставши  на  коліна,  взула  мене,  поцілувавши  мені  ноги...  Ми  йшли  по  вранішньому  містечку,  зустрічаючи  по  дорозі  перших  заспаних  курортників,  і  не  було  в  цьому  світі  людей,  щасливіших  за  нас  двох...

...Вона,  звичайно,  нікуди  не  поїхала.  Ми  оселилися  удвох,  зрозумівши,  що  насправді  наш  відпочинок  лише  почався  з  тої  миті,  коли  я  довідався,  що  дівчину  звали  Томкою...  

Сергій Сокольник