Жінка-УКРАЇНКА

Ініціатива від тижневика "Культура і життя" впевнено набирає творчих обертів. Черговий переклад вірша "Дивлюсь я на небо"  створив туркменський і шведський прозаїк, поет Ак Вельсапар. Народився він у 1956 році в Мари (Туркменістан). Закінчив факультет журналістики Московського держуніверситету імені Михайла Ломоносова (1979) та Вищі літературні курси Літературного інституту імені Максима Горького (1989). Публікується з другої половини 1970-х.

В 1979-1987 роках він працював редактором літературно-драматичної редакції Туркменського телебачення, а також старшим редактором знаного видавництва «Магариф» і завідувачем  відділу прози і публіцистики журналу «Ашхабад» (органу Спілки письменників Туркменістану). Національна слава прийшла до молодого письменника в 1986 році, коли він отримав престижну премію за повість «Динноголовий». У роки перебудови його ім’я не сходило зі шпальт газет та журналів не лише в Туркменістані, а й далеко за межами республіки.

Гострі публіцистичні виступи Ак Вельсапара зробили його кумиром мільйонів, проте викликали ненависть корумпованої влади. В 1993 році, переслідуваний на Батьківщині за незалежні висловлювання, письменник був прийнятий у почесні члени Міжнародного ПЕН-клубу; а в 1994-му отримав почесну грант-премію Х’юман Райтс Вотч за незалежну творчість.

Однак у Туркменістані його виключили з членів спілок письменників і журналістів республіки, а книжки спалили. Тож Ак Вельсапар був змушений залишити Вітчизну. З 1994 року він постійно мешкає в Швеції. Член Спілки письменників цієї країни (з 1996-го), багаторазовий стипендіат Літературного фонду письменницької організації Швеції. Його твори опубліковані багатьма мовами світу, зокрема туркменською, шведською, українською, російською, англійською, французькою, іспанською, турецькою, монгольською. Особливу популярність письменнику принесла його десята прозова книжка – роман «Кобра», успішно перекладений кількома європейськими мовами.

В 2014 році у перекладі Сергія Дзюби в Україні побачила світ книжка оповідань Ак Вельсапара «Смарагдовий берег». Також твори туркменського письменника опубліковані в усіх провідних українських газетах та журналах. Тепер Сергій Дзюба переклав повість Ак Вельсапара «Помста роду Лисиці», яка готується до друку. А 2016 року вийшла книжка Сергія і Тетяни Дзюби «Яблука з небесного саду» у перекладі туркменською та рідною українською. Це – такий спільний проект шведського видавництва «ГУН» (м. Стокгольм) та відомого українського видавництва «Український пріоритет». Перекладач – Ак Вельсапар, редактор – Володимир Шовкошитний.

Ак Вельсапар – лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2014). Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України (з листопада 2014 року). Письменник уже не раз побував у нашій державі, яку щиро любить і пропагує в світі.

Сергій Дзюба

Михайло Петренко (Україна) Дивлюсь я на небо та й думку гадаю
Переклад туркменською: Ак ВЕЛЬСАПАР, м. Стокгольм, Швеція

Göge bakyp, oýa batýan her demde 
Göge bakyp, oýa batýan her demde,
Neçün uça bilmen, bürgüt däl men-de.
Neçün Taňry maňa bermedi ganat?
Belentlikde tapar ýaly diýanat.

Al-asmanda, jemagatdan uzakda,
Uçsadym, zalymlar galsa aýakda;
Mähir görsem Aýdan, Günden, ýyldyzdan,
Nura çümüp, bagt kölünde ýylgyrsam.

Çagalykdan gyýa bakdy ykbalym,
Gul boldum, täleýim boldy meň zalym;
Ykbal öweý bolsa, adamlar – öweý,
Ýetime güler ýüz görme barmy, heý?!

Agyr günler geçer diýip çaklaýan,
Şum ykbalyň gujagynda uklaýan.
Ýowuz täleý gülüp bakmaýar, arman,
Ýetimiň hak öýi – ýyldyzly asman.

Gussa ygtyýarym alanda mydam,
Men asmana garap, eýleýän mydar!
Hyýalda unudyp ýetim täleýin,
Gezýärin deňinde ýyldyzlaň, Aýyň…

Eger mende bolsa bürgüt ganaty,
Terk ederdim bu zeminiň amatyn.
Bürgüt bady bilen ýollar geçerdim,
Ýagtylyga gark boluban uçardym.

Mihaýlo Petrenko,
1841-nji ýyl

* * *
Михайло Петренко (Україна)
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю

Дивлюсь я на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти крилець не дав?
Я б землю покинув і в небо злітав.

Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту,
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світлі їх яснім все горе втопить.

Бо долі ще змалку здаюсь я нелюбий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюся з лихом, привіту не знаю
І гірко, і марно свій вік коротаю,
І в горі спізнав я, що тільки одна –
Далекеє небо – моя сторона.

І на світі гірко, як стане ще гірше, –
Я очі на небо, мені веселіше!
Я в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.

Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я б землю покинув і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув
І в хмарах навіки от світу втонув!

Миxайло Петренко,
1841 рік