Свято Колодія - українські Масниці

З 16 до 22 лютого 2015 року, на останньому тижні перед Великим постом, в Україні традиційно відзначають «Колодія»старослов’янське свято на честь весняного Сонця, коріння якого сягає доби Трипільської культури. Його ще називають: Колодки, Масляниця, Сиропусний тиждень, Сирна неділя, Пущення, «ніжкові заговини» та ін. Ми вже звикли, що саме у цей час повсюдно справляють, як кажуть в народі, Масниці, і подекуди влаштовують «Проводи Зими».

Однак популярної нині (не в усіх регіонах) Масляної  на території козацької України ніколи не було – вона прийшла до нас з Росії, де має зовсім інший характер, пісні, ігрища, звичаєві норми; навіть страви готують, не такі, як на Колодія. У нас не практикуються, як у північного сусіда, агресивні кулачні бої й бійки «стінка на стінку»; відсутні льодові гірки; не печуть млинці з ікрою, які заливають горілкою. В Україні традиційно готують вареники (пироги) з сиром та сметаною. Чому свято має назву «Колодій»? Тому що з наближенням весни Сонце все вище і вище піднімається по своєму небесному колу, відганяючи зимові холоди, а його сила, тепло та енергія передаються природі й людям. Отже, «Коло діє», життєтворний процес на землі триває, наступає новий етап його оновлення.  

Ось як описує це свято у своїй монографії «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні» (К.: Обереги, 1993) канадійський етнограф українського походження професор Інституту дослідів Волині у Торонто Степан Килимник: «На останньому тижні перед Великим постом, сирної чи сиропусної неділі, в понеділок, сходились до корчми лише жінки. Непомітно одна з них клала на стіл сповите полінце й тоді всі враз викрикували: «Народилась Колодка (чи Колодій) народилась! Колодка народилась!». Бралися всі за руки й жвавими рухами, з весел­ими викриками - вигуками та відповідними піснями, співаних нині на хрестинах, на зразок «А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з’явилось», – тричі обходили навколо стола, примовляючи: «Колодка народилась!». Потім, у вівторок, колодка хрестилася, у середу їй справляли похрестини, у четвер вона помирала, у п’ятницю її ховали, а в суботу поминали, тужили і плакали за нею».

Колодій – давньоукраїнський бог шлюбу та людської злагоди. Він – опікун подружнього життя, оберігав молодих від нещастя і недуг, заохочував до продовження людського роду. Цього тижня  збігає останній термін, коли перед постом ще можна влаштовувати весілля. Колодій нагадує молоді та їхнім батькам: «Не женився єси, то колодку носи!». Сонячну ознаку Колодія маленьку вербову колодочку з навкісними хрестиками, оперезану стрічечкою, дівчата прищіпляли на груди своєму хлопцеві (Черкащина). Парубкам, котрі за рік не одружилися, прив’язували до руки чи до пояса справжню колодку, від якої можна було відкупитися лише подарунком або поставивши могорича. Віддавали «колодку» під час Великодніх свят таким чином: дівчина дарувала кілька писанок у вишитій хусточці своєму обранцеві. За це хлопець «наймав» їй танок, тобто замовляв музику (Східне Поділля). А на Полтавщині, в окремих селах, чіпляли колодку (до ноги) також і батькам у покарання за те, що своєчасно не одружили своїх дітей. На Волині, зібравшись у понеділок до корчми «на колодку», одному з хлопців одягали на голову хустку, кріпили йому деревинку і заставляли «волочити» її, аж доки той не відкупиться могоричем. Незважаючи на різне тлумачення Колодія, свято широко відзначалося на всіх теренах України аж до 30 - х років XX ст. І хоча є деякі відмінності у його проведенні в різних регіонах – зміст і характер були однаковими. Це – прадавній український звичай і йому немає аналогів у інших народів. А ще –  він суто жіночий і носить характер загального примирення, злагоди та всепрощення.

Готували для цієї події і особливі цілющі напої з трав, що давали людям бадьорість й лікували від хвороб. Таємниці приготування «колодієвих напоїв» відкрив відомий лікар - фітотерапевт з Яготина на Київщині Євген Степанович Товстуха. Захоплюючий опис про це можна прочитати в його книзі «Українська народна медицина» (К.: Рось, 1994). У час, коли люди проводжають зиму і закликають весну, Колодій допомагає повернути їм втрачене здоров’я, силу, бо саме тоді вони відчувають загальну втому – не вистачає свіжої садовини та городини. А тому на початку холодів, ранньої весни, чи влітку, коли ще буяє рослинне царство, вміли наші далекі предки готувати колодієвий напій. Заздалегідь збирали барвисте різнотрав’я: медунку, подорожник, цикорій, яглицю, м’яту, чебрець, липовий цвіт, кропиву, деревій, калину, смородину, аґрус, первоцвіт, верес, материнку. Спеціально для сонячного трунку відшукуються  рослини, які цвітуть яскравими квітками жовтого кольору. Цей священний напій значно додає сил, молодечої наснаги, емоційної рівноваги. Одних він заспокоює, інших позбавляє нудьги й безнадії, туги за втраченим коханням, оздоровлює літніх людей і виснажених сухотами, допомагає одужати хворим. Впродовж семи днів смакували колодієві напої, бо наостанок разом з Колодієм повинні були зникнути усі злі та ворожі сили, а тому наприкінці розваг він ще раз щедро обдаровував людей своєю сонячною енергією. Вони раділи йому, цілувалися, жартували та співали пісень, адже наближається Великдень:

Ой спасибі, Колодію,
Що зібрав докупки,
Гостювали, цілувались,
Аж злипались губки
!

Отаке поетичне свято, багате образно - символічними дійствами, загадковими ритуалами, добрими побажаннями, щедрою гостиною, створили наші предки. Тривало воно цілий тиждень, супроводжувалося веселими піснями, запальними танцями, жартівливими діалогами і забавами. Ось як, наприклад, співали у ці дні в Зборівському районі на Тернопільщині:

Стояла на колодці,
Моргала на хлопців.
– З гаю, молодці, з гаю,
Я чорні очі маю.

Святкування  Колодія має суто національний зміст і у нього немає нічого спільного з російською Масляною. Цікаве тлумачення свята за народними мотивами підготував ще на початку 90 - х років мин. ст.  фоль­клорно - етнографічний  гурт «Оріяни» з Тального на Черкащині. З величезним успіхом колектив неодноразово виступав у столиці на просвітянських вечорах і був високо оцінений не тільки глядачами, а й фахівціями. Обрядове дійство «Золоте сяйво Колодія», поставлено на основі зібраного у своєму й сусідніх районах фольклорного матеріалу відомим етнологом, дослідни­ком Трипільської культури, директором музею історії хліборобства у Тальному Вадимом Федоровичем Мициком, – це частка життя односельців, художнє відтворення їхнього духовного світу і матеріальної культури. Пропоную на хвильку перенестися до великої зали Київського міського Будинку вчителя і побачити, як перед зачарованими глядачами  розгортається предивне видовище у всій своїй повноті та красі. Щиро й природньо проводять артисти - аматори ритуальні дійства: поклавши руку на серце, велично йдуть вони колом, проголошуючи: «Слава нашому Колодію! Слава Сонцю провесінньому! Слава світу невгасному!». Хлопці урочисто несуть вербове колесо – образний символ Колодія. Воно весь час обертається, імітуючи рух Сон­ця по небу, тепло і енергія якого все при­буває.

Від Колодія вже починають співати вес­нянки. Але спочатку  просять у матерів благословення. Господиня бере хліб на вишитому рушнику і говорить дівчатам: – Хай вас Бог благословить і добрії люди! Благословляю вас веснянки співати, Землю звеселяти!

Колодій звершив свою справу – задав ритм і хід Весні. Дія його теплотворна й життєрадісна. Тиждень він повладарював  і відходить, помирає. За ним тужать жінки:

Колодій - чику - чику
І голуб - чику - чику!
Ждали тебе цілий рік,
Та не довгий тобі вік.

Прадавнє звичай українців повертає нас до своїх коренів, учить добру, мудрості, злагоді, очищає душу, виводить за межі буденного, гнітючого, дарує радість і сонячну надію. Сподіваємося, що весна разом з календарними народними   святами, які символізували не тільки зміни у природі, а й перехід від темряви до світла, від зла до добра, від зневіри до оптимізму, і які, незважаючи на негаразди, війни, ворожі навали, завжди відзначалися, – обов’язково принесе мир, взаєморозуміння, спокій в країні.

По крихітці збираємо те, що втрачене впродовж віків,   поступово відроджуємо і знайомимо широкий загал із забутими традиціями, очищуємо їх від невластивих українському буттю, нашарувань. Багата обрядова спадщина дає надію нашому   народу вижити за будь - яких часів і підтвердити свою ідентичність. Бо культура і рідна мова – найміцніший фундамент нації. Тож будьте здорові, добрі люди, з пресвітлим празником Колодія, з провесінню!

 Я на тебе, Колодію,  
Маю всю надію.
А без тебе, Колодію,
Нічого не вдію!

Ольга РУТКОВСЬКА