Володимир Кезля нині відзначав би 80-ліття, хоч доля відміряла йому лише 47 років… Але й цього короткого життя вистачило, щоб його ім’я утвердилося в українській літературі, а його рідне село Сибереж, що на півдорозі між Черніговом і Ріпками, у якому він прожив усі ці роки, стало точкою на літературній карті нашого краю. Хоч на відміну від багатьох колег-літераторів, про славу він ніколи не мріяв.
Його ровесник, відомий український письменник Євген Гуцало у передмові до російського видання творів Володимира Кезлі зазначив: «Є у нього повість у новелах «Синій вітер з Родощі», що привертає безпосередністю і вистражданістю життєвих вражень про повоєнне дитинство. Варто сказати, що в сучасній українській прозі на цю тему раніше писали тепер уже відомі нині письменники з покоління «дітей війни» — такі, як Григір Тютюнник, Володимир Дрозд, Микола Вінграновський, Віктор Близнець, Валерій Шевчук, Юрій Щербак. До їхніх вагомих художніх надбань долучається і повість Володимира Кезлі, пронизана гіркою печаллю обпаленого війною дитинства. Дитинства, на яке випадали не співмірні віку і досвіду тяжкі втрати рідних і близьких, раннє емоційне змужніння, доросле розуміння своєї відповідальності перед іншими».