Жінка-УКРАЇНКА

Українського кіно, кажуть, нема. Колись було, а тепер його нема. Ще у шістдесяті-сімдесяті воно було. Його знімали Сергій Параджанов, Леонід Биков та Іван Миколайчук. А тепер за ці двадцять років зникло… А ще щось промайнуло майже зовсім непомітним для широкого загалу на початку дев'яностих в творчих потугах у Олега Бійми у телесеріалах «Злочин з багатьма невідомими», «Пасткою», «Островом любові» та іншими. Та зникло щоб час від часу з'являтися у творіннях короткого метра фестивалю «Відкрита ніч».

У середині ж 2000-х, після «Помаранчевої» революції теж зажевріло і завмерло наче дитина в утробі матері. З'являлись поодинокі рухи «Нескорений», «Украдене щастя», «Штольня», фільми Оксани Байрак та інші: не вельми відомі широкому загалу творіння. Та це тільки провісники народин нового українського кіно. І як тільки 2000-чні перетнули дев'ятий рік потуги посилилися. Україна потребувала нового рівновеликого зі світовим кіно нашого, українського. Вистріл відбувся відразу шедеврами світового рівня Михайла Іллєнка у 2012 році «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та у 2013-му «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва.