Жінка-УКРАЇНКА

Казка про черству стару та її в"язання

Жила собі черства стара,- так її кликали люди. Не тому, що вже стільки літ прожила. Тому, що вважали усі, що серце у неї  черстве. Все вона була зайнята в"язанням свого покривала. Ніц більше помічати не хотіла. Що війна прокотилась світом і їхнім селом: довкола  кров і смерть, а стара в"яже. Що мир виявився мало кращим за війну: кожен новий "начальник" міряв владу свою викупами та мздою, а стара в"яже. Близькі її на той світ пішли. Усім селом прощались, а стара в"яже... 
"Нема серця", - казали. 
Та тільки коли й старої час прийшов, то по-сусідськи й за людськими звичаями і її споряджали у вічність. Захотіли  й те її  покривало у домовину покласти. А підійняти не змогли. Сил не стало усім місцевим чоловікам - стільки болю й сліз вплела стара у кожну петельку: чи то лицеву, чи виворітню, у кожен рядочок й  у ті кольОри...