Жінка-УКРАЇНКА

Напевно ж ви чули афоризм про те, що українська армія досі не має на озброєнні атомної зброї лише тому, що таке завдання ніхто не поставив волонтерам? Як відомо, у кожному жарті є лише частка жарту. А щодо українських волонтерів і їхнього уміння знайти, закупити, доставити на передову не лише речі першочергового вжитку, а й складну військову техніку – мовлено не раз. До благородної справи волонтерства долучаються люди різного віку і соціальних статків. Часто найменш заможні віддають останню гривну на потреби бійців, а величезний об’єм роботи виконують власноруч цілі загони небайдужих людей. От і мешканці Старокостянтинова зібралися толокою, аби плести маскувальну сітку в АТО.

За ініціативи настоятеля Святотроїцького храму УПЦ Київського Патріархату отця Степана Капустинського і фотографа творчого волонтерського об’єднання «Мистецька подільська сотня» Петра Радушинського вперше в місті відбулася акція, котра згуртувала громаду навколо такої ідеї. Ні, маскувальні сітки плели й дотепер – переважно на базі загальноосвітніх шкіл. Але вперше скликали людей різного віку і професій після робочого дня до приміщення Замку князів Острозьких заради благородної волонтерської справи. І люди зійшлися! Вчителі і учні, пенсіонери, службовці, журналісти, волонтери, бібліотекарі, працівники культури, мешканці і гості міста, громада свято троїцького храму.

За неповних чотири години добротно сплели одну маскувальну сітку розміром 2:30х4:50 м.  і майже-майже довершили другу – 6х9 м. (наступного дня її доплели остаточно). Варто зазначити, що одним із моментів у процесі плетення маскувальної сітки є власне…. наявність самої сітки. Капронова рибальська сітка коштує, хоч і не захмарні гроші, але й не дешево, зважаючи на одвічну потребу в готівці для волонтерських справ. На допомогу прийшли колеги-волонтери з Хмельницький SOS Армія – вони надали більшу за розміром сітку. А меншу пожертвували на потреби бійців пенсіонери Анатолій Дмитрович та Надія Василівна Івахи, батьки загиблого «кіборга», командира роти Дмитра Іваха з Хмельницького. Шматки тканин для плетення зібрали у місцевих швейних майстернях. Та й взялися до роботи: різали, сортували, готували основу, натягували сітку, вчилися плести, а потім – впевнено плели, розмовляли, сміялися, співали, ділилися сумнівами, планами, надіями… Дощ за масивними вікнами фортеці то втихав, то знову припускав. Потім розпогодилося і червоно сідало сонце. Подбали про питну прохолодну воду для працівників, а директор Замку князів Острозьких Максим Перепелиця пригощав всіх охочих кавою, потім і собі взявся нарізати смужки тканин. У декораціях древніх мурів злагоджено кипіла робота в ім’я майбутнього, в ім’я життя наших оборонців, в ім’я України.

Враженнями від спільної роботи поділилися учасники акції.

Тетяна Бондарчук, дружина Героя України, Героя Небесної Сотні Сергія Бондарчука, голова хмельницької обласної громадської організації «Об’єднання українок «Яворина»:

«Я беру участь в багатьох патріотичних акціях і заходах, але до такої роботи, як сьогодні, долучаюся вперше. Отримала величезне задоволення від спілкування з однодумцями, з патріотичними людьми, для яких Україна – понад усе. Фізично від роботи втомилася, але морально – піднесена і завтра прийду знову».

Олеся Литвиненко, школярка:

«У нашій школі №1 ми вже плели сітки. А поза межами школи долучилася до такої роботи вперше. Я дуже хочу якимось чином допомагати хлопцям з АТО, але не завжди маю таку фінансову можливість. А тут можу долучитися працею».

Марина Українець, солістка хмельницького муніципального естрадно-духового оркестру, учасниця «Мистецької подільської сотні» приїхала на акцію з Хмельницького разом з чоловіком-атошником, котрий кілька днів тому прибув на чергову ротацію, з синочком і мамою:

«Навіщо мені це потрібно? Бо Україна мені потрібна! Мій чоловік – військовий, воює на Сході. Отож, допомога армійцям – для мене справа честі. Сьогодні мій чоловік також допомагає плести сітку для тих хлопців, що на війні. Бійці в АТО надзвичайно потребують нашої допомоги, дуже чекають на неї і надзвичайно вдячні не тільки за матеріальну підтримку, а й за моральну. Їм важливо знати, що вони не марно там стоять, що тут їхній подвиг цінується».

Мама Марини Українець Світлана Василівна з Чорного Острова додає:

«Я схвалюю волонтерську діяльність своєї дочки і намагаюся всіляко їй допомогти. От, сьогодні разом приїхали плести маскувальну сітку, познайомилася з тутешніми людьми. Дуже рада, що можу бодай в такий спосіб долучитися до праці. А роботи вистачає на всіх ділянках – було б бажання! Головне не бути ніякими».

Богдан Білінкевич, прихожанин Святотроїцької церкви:

«Такі акції дуже потрібні. І не лише для наших захисників, а також і для нас. Така робота об’єднує нас, робить ближчими і відкритішими один до одного, а ще – більш патріотичними».

Оксана Бабенко, бухгалтер:

«Від плетення сітки не втомилася. Я сьогодні після роботи ще навідалася до поранених у госпіталі. Правда, швиденько, бо поспішала сюди. Волонтерська робота – частина мого життя. Знаєте, я не вмію стріляти, боюся вигляду крові, але мені просто необхідно щось робити, аби допомагати нашим бійцям. Бо виходить так, що пів країни працює на перемогу, а інша половина робить вигляд, що їх це не стосується».

Отець Степан Капустинський, підсумовуючи роботу, втішений:

«Ми сьогодні зробили подвійно корисну справу: сплели маскувальну сітку для бійців і об’єднали наших людей, сколихнули в їхніх серцях патріотичні відчуття, спільно довели, що наша хата не з краю. Отож, сьогодні все вдалося! Будемо працювати далі!».

Оксана Радушинська

Фото Петра Радушинського