Днями у видавництві "Підручники і посібники" побачила світ нова книга відомої української казкарки Віталії Савченко з м. Івано-Франківськ.

До книжки увійшли чудові казки. Вони поведуть дітей у чарівний світ, де живуть ще невідомі герої творів.

Хлопчики й дівчатка матимуть змогу прочитати про те, на що здатний чарівний камінь, хто такий Щезник і хто придумав морозиво та захопитися іншими цікавинками.

Книга розрахована на діточок молодшого шкільного віку.

Олександр Архангельський,
м. Кропивницький

Вийшло друком нове число літературного альманаху «Степ», органу Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного. Номери 1 та 2 вийшли під однією обкладинкою, що на суттєво здешевило видання.

Перш за все, кілька слів треба сказати про літоб’єднання «Степ». Воно існує майже 81 рік, з 1939 року – з часу заснування Кіровоградської області. Обласна організація Національної спілки письменників України виникла лише 1984 року, тобто через 55  років, коли в області уже нараховувалося 3 члени НСПУ.

Об’єднавши місцевих літераторів, літоб’єднання всі ці роки фактично виконувало функції Спілки. З 1969 року до моменту смерті в жовтні 2017 літоб’єднанням керував Віктор Олексійович Погрібний – журналіст, публіцист, письменник, поет, видавець і громадський діяч.

Так уже склалося, що коли я була дитиною, то про Чорнобильську трагедію говорили зовсім інакше, ніж зараз. Батько однієї з моїх подруг бувліквідатором аварії на ЧАЕС, 26 квітня в школах проводили щорічні Дні пам’яті, Чорнобильська катастрофа була обов’язковою темою виступів «екологічних агітбригад». Проте Чорнобильусе одно був «десь там», у «чорних» анекдотах, на класних годинах. Ніхто особливо не пояснював, як саме аварія вплинула на розпад Радянського Союзу і якої рани завдала нашій землі, якою залишилась у пам’яті мільйонів українців.Тож, не дивно, що до мого інформаційного поля значно ближчим виявився «Сталкер»—гра, якою захоплювася молодший брат, — навіть хрестоматійна «Чорнобильська мадонна» пролетіла якось мимохідь, без належної уваги.

«Вітчизна – це не хтось і десь.
Я – теж Вітчизна»

(Іван Світличний)

Інтелектуал європейського рівня, людина енциклопедичних знань, людина-світло… – якщо можна у кількох словах охарактеризувати особистість поета, науковця, критика і дисидента Івана Світличного, то Любов Крупник зробила це саме так.

Є особистості, що надихають робити щось прекрасне, бути людиною честі та ніколи в житті не здаватися. Такою особистістю є й Іван Світличний. На його життєвому шляху траплялися важкі перипетії, його не раз намагалася перемолоти тоталітарна машина, однак він жодного разу не зламався. Він дарував своє натхнення сучасникам і молодому поколінню й був особистістю, «яку багато хто називав вчителем» (цит. зі спогадів Семена Глузмана).

Васильчук В.Б. Правдиві байки кота Персика: повість. – Житомир: видавець О.О.Євенок, 2019. – 48 с.

Коли газетярував, то побував в одного природолюба, бо хотів ословити розповідь про людину, яка піклується про «братів наших менших». Спочатку здалося, що потерплю фіаско, бо склалося враження, що мій візаві є неговірким за натурою. Бо на всі запитання відповідав дуже коротко і якось байдуже. Та він зовсім переродився, коли мова зайшла про… голубів. Сам заходився розповідати цікаві історії про своїх улюбленців, яких було так багато на обійсті… А в хаті навстріч нам кинулося кілька кішок. І знову з уст господаря полилась дивовижна ріка історій про хвостатих.Так ніби він сам був учасником пригод кішечок і тепер ділиться спогадами про них…

Цю давню історію пригадав, коли узявся читати повість «Правдиві байки кота Персика» Віктора Васильчука – письменника і журналіста з Коростеня, що на Житомирщині.

Цього літа світ відзначає знамення дату — 120 років із дня народження льотчика й письменника Антуана де Сент-Екзюпері. На жаль, через пандемію коронавірусу офлайнові заходи або зовсім відмінилися, або перейшли у онлайн. Так сталося із річницею французького письменника в Україні. "Сент-Екс: крива долі та зигзаги твопчості" — так називався онлайн-захід, який організував та провів молодий письменник, який виступив у іншому амплуа — лекторському. Тож, що нового можна дізнатися про видатного творця "Маленького принца" я дізналася у Ярослава Карпця

— Чи планувалась лекція офлайн?

— Ні, лекція офлайн не планувалася. Збирати аудиторію в реальному просторі часі дуже складно з точки зору організації: потрібно знайти приміщення, вибрати адекватний час, коли люди або після роботи, або у вихідний день. Їм треба приїхати, себто витратити час і кошти. Це непроста задача.

Радушинська О. П. Любов довготерпить / О. П. Радушинська. – Хмельницький, ФОП Цюпак А. А., 2019. – 120 с.

Вміння літати серед сонячного світу, здійматися до небес і вище, торкатися крильми небуденного робить ліричну героїню Оксани Радушинської вільною птахою («…птаха твоя – вище вітру!»). Світ приймає її, як свою – сповиту в радість і засіяну зернами самотності, обнадійливу і загартовану мовчанням, сильну і слабку, наче пориви дощу серед осені. Вона не та, що буде летіти увись, аби дати душу на розтерзання, вона – в собі, вона для себе, таїть те, що дається їй життям. Інколи вона плаче, «кріпить думку», ховає «мрію – у вузлик днів». Але тримається. Мовчить. Говорить: Я розп’ята мовчаннями… Вітер проходить наскрізь. Шурхотять небеса…

У її світі сонячно, але деколи «густий туман без неба й споду» закриває сонце і все довкола стає білим. «…птиць не чути». Якщо порівняти світ героїні з порою року, то в неї він – зима. «В негоду люту» їй доводиться боротися не лише зовнішньо, а й внутрішньо, бо

«Коли морозом зціпить до кісток 
Коли пече у грудях від знемоги 
Ніхто ні з ким…»

І це найболючіше. Тоді на ввесь отой сонячний і світлий світ хочеться кричати: Терпи. Борись. Греби у злій воді. Бо народилась. Та птаха здіймається і летить. На неї чекає весна. Усміхнений вітер приймає її в обійми й шепоче: «Занось дорогу на травневий дощ». Він чесний. З ним легко. Дощ змиває тугу з душі, допомагає втекти від зажерливого «дракона», що час від часу прокидається всередині і «гострими кігтями» дряпає серце, залишаючи незагойні рани. Горять крила.

Вірші Таїсії Шаповаленко, музика Лілії Кобільник.

Благословенна мить

Ти зупинив благословенну мить,
Я не живу в ній – розкошую…
Далеке море вечорів  мені шумить,
А ранок денницею мене віншує.

Єдиним поглядом, зате яким…
Не розминутися і не забути.
Такий далекий, а близький такий,
У дні розлуки і в годину смути.

 У кожному рядку знаної української поетеси Лесі Шмигельської, яка творить у маленькому прикарпатському селі Камінь, відчувається велика любов до Батьківщини, до мальовничої місцини в долонях гір.

Тонке сприйняття світу і часу у їх єдності і безперервності, глибочінь емоцій і щирість почуттів, а ще пронизливо-яскраві образи, які западають в душу, стають невід’ємною часткою вашого єства – ось що таке вірші Лесі Шмигельської. Саме так пишуть про творчість поетеси її поціновувачі. Словом – послухаємо Лесю Шмигельську…

- Пані Лесю, так збіглося, що збірка «Сьоме небо» є Вашою сьомою книгою. І, прочитавши у ній вірші, хочеться вигукнути: сім чудес Лесі Шмигельської… Що криється за назвою збірки «Сьоме небо»?