Дніпропетровською письменницею та громадською діячкою, координаторкою мистецького проєкту “VivArt” Марією Дружко за підтримки Дніпропетровської обласної організації Національної спілки письменників України (голова Володимир Луценко) оголошується Всеукраїнський літературний конкурс #Рак_боятись_не_можна

Мета конкурсу – звернути увагу суспільства на життя і душевні переживання людей з онкостатусом, розповісти історії одужання від раку і про самовіддану працю лікарів-онкологів, аби пересічні люди перестали боятися цієї недуги і більше звертали увагу на профілактику захворювання.

Анна Штепура

В світі не існує жодної людини, яка не знає страху, саме це і стало причиною популярності жанру «горор» в літературі, кінематографі, живописі та інших видах мистецтва. Література ж вирізняється з-поміж іншого більшою універсальністю та здатністю слів формувати та втілювати в життя найрізноманітніші та найдивніші витвори людської фантазії та підсвідомого.

Саме тому, усвідомлюючи важливість жанру горор, організатор Ярослав Карпець вирішив створити серію лекцій на цю тематику разом з лекторкою Анастасією Трофименко. На першій лекції «Інфіковані горором: від канону до сучасності» було проговорено багато важливої інформації, проте за такий обмежений час неможливо охопити всю історію такого широкого жанру і її зв’язок з Королем жахів, Стівеном Кінгом. Через це Анастасія погодилася відповісти на декілька важливих запитань, які більше розкриють її думку щодо жанру та особливостей творчості всесвітньо відомого письменника.

«Бог, сидячи в мансарді Всесвіту, кожен день спостерігає за нами зверху. За всім, що відбувається в світі, який Він створив колись. Чи задоволений Він нами?.. Чи не розчарували ми Його? Як часто Він сумує, журиться, посміхається, дивлячись на все, що відбувається на планеті Земля? Чи задоволений Він тими, яким дав життя? Він уже закінчив Свою роботу? Напевно, ні. Звичайно ж, ні. Він щодня працює над нашими душами. А ми тут, на грішній землі, живемо – як живемо. Помиляємося. Порушуємо Божі заповіді. Витрачаємо сили на абсолютно непотрібні і нікчемні речі та вчинки. На те, що зникне, зів’яне, зітліє без сліду. Хапаємося за щось другорядне і не бачимо головного.

XXI століття – час воєн і псевдогероїв, розчарувань і надій, небувалого технічного прогресу і розгублених душ…»

Шановні учасники нашого книжкового конкурсу! На жаль, у зв’язку із карантинними заходами, ми не змогли запросити вас до нашого славного міста Дніпро. Тому церемонія нагородження була проведена онлайн.

Нагадаємо, що Конкурс проводиться благодійною організацією «UKRAINIAN MODERN ART LAB-2020»» (Україна, м. Дніпро) та Дніпровською Центральною міською бібліотекою.

Наші автори змагалися у 5 номінаціях, а саме:

Днями у видавництві "Підручники і посібники" побачила світ нова книга відомої української казкарки Віталії Савченко з м. Івано-Франківськ.

До книжки увійшли чудові казки. Вони поведуть дітей у чарівний світ, де живуть ще невідомі герої творів.

Хлопчики й дівчатка матимуть змогу прочитати про те, на що здатний чарівний камінь, хто такий Щезник і хто придумав морозиво та захопитися іншими цікавинками.

Книга розрахована на діточок молодшого шкільного віку.

Олександр Архангельський,
м. Кропивницький

Вийшло друком нове число літературного альманаху «Степ», органу Кіровоградського обласного літературного об’єднання «Степ» ім. Віктора Погрібного. Номери 1 та 2 вийшли під однією обкладинкою, що на суттєво здешевило видання.

Перш за все, кілька слів треба сказати про літоб’єднання «Степ». Воно існує майже 81 рік, з 1939 року – з часу заснування Кіровоградської області. Обласна організація Національної спілки письменників України виникла лише 1984 року, тобто через 55  років, коли в області уже нараховувалося 3 члени НСПУ.

Об’єднавши місцевих літераторів, літоб’єднання всі ці роки фактично виконувало функції Спілки. З 1969 року до моменту смерті в жовтні 2017 літоб’єднанням керував Віктор Олексійович Погрібний – журналіст, публіцист, письменник, поет, видавець і громадський діяч.

Так уже склалося, що коли я була дитиною, то про Чорнобильську трагедію говорили зовсім інакше, ніж зараз. Батько однієї з моїх подруг бувліквідатором аварії на ЧАЕС, 26 квітня в школах проводили щорічні Дні пам’яті, Чорнобильська катастрофа була обов’язковою темою виступів «екологічних агітбригад». Проте Чорнобильусе одно був «десь там», у «чорних» анекдотах, на класних годинах. Ніхто особливо не пояснював, як саме аварія вплинула на розпад Радянського Союзу і якої рани завдала нашій землі, якою залишилась у пам’яті мільйонів українців.Тож, не дивно, що до мого інформаційного поля значно ближчим виявився «Сталкер»—гра, якою захоплювася молодший брат, — навіть хрестоматійна «Чорнобильська мадонна» пролетіла якось мимохідь, без належної уваги.

«Вітчизна – це не хтось і десь.
Я – теж Вітчизна»

(Іван Світличний)

Інтелектуал європейського рівня, людина енциклопедичних знань, людина-світло… – якщо можна у кількох словах охарактеризувати особистість поета, науковця, критика і дисидента Івана Світличного, то Любов Крупник зробила це саме так.

Є особистості, що надихають робити щось прекрасне, бути людиною честі та ніколи в житті не здаватися. Такою особистістю є й Іван Світличний. На його життєвому шляху траплялися важкі перипетії, його не раз намагалася перемолоти тоталітарна машина, однак він жодного разу не зламався. Він дарував своє натхнення сучасникам і молодому поколінню й був особистістю, «яку багато хто називав вчителем» (цит. зі спогадів Семена Глузмана).

Васильчук В.Б. Правдиві байки кота Персика: повість. – Житомир: видавець О.О.Євенок, 2019. – 48 с.

Коли газетярував, то побував в одного природолюба, бо хотів ословити розповідь про людину, яка піклується про «братів наших менших». Спочатку здалося, що потерплю фіаско, бо склалося враження, що мій візаві є неговірким за натурою. Бо на всі запитання відповідав дуже коротко і якось байдуже. Та він зовсім переродився, коли мова зайшла про… голубів. Сам заходився розповідати цікаві історії про своїх улюбленців, яких було так багато на обійсті… А в хаті навстріч нам кинулося кілька кішок. І знову з уст господаря полилась дивовижна ріка історій про хвостатих.Так ніби він сам був учасником пригод кішечок і тепер ділиться спогадами про них…

Цю давню історію пригадав, коли узявся читати повість «Правдиві байки кота Персика» Віктора Васильчука – письменника і журналіста з Коростеня, що на Житомирщині.