Жінка-УКРАЇНКА

Мета: Сприяти вивченню і розумінню учнями давніх українських народних обрядів і звичаїв та їх збереженню й поширенню.

На сцені – виставка учнівських малюнків, картин про весну; весняні квіти, «котики». Збоку – стіл, за ним ведучі (учень і учениця) в українських строях.

Учень: Ось і закінчилася зима. 21 лютого, у День весняного Вітру, повіяло до весни. Цілющими соками налились берези. В таку пору українці у древні, ще дохристиянські, часи веселими піснями та іграми починали закликати весну, сподіваючись, що вона почує і прийде разом із сонцем і теплом. З настанням весни починався і новий рік, що було природно. 

Дівчинка (вибігає):

Гей, дівчата, хлопці, з хати!
Будем  весну зустрічати.

На сцену з різних боків вибігають діти, вигукуючи: «Весна! Весна прийшла!». Стають у коло, хороводять. Одна дівчинка, що в середині кола, співає:

Вийди, вийди, Богданку,
Заспівай нам веснянку. 
Зимували, не співали – 
Весну дожидали. 

Ой, виходьте, дівчата,  
Та в цей вечір на вулицю 
Весну красну стрічати,
Весну красну вітати.

Будем весну стрічати
Та віночки сплітати.
А віночки сплетемо -
Хороводом підемо.

Та Юрай матір кличе:
– Та подай, ненько, ключа
Одімкнути небо,
Випустити росу.

Всі: (співають у хороводі):  

Благослови, Ладо-мати, весну закликати,
Весну закликати, зиму проводжати.
Зимонька в візочку, веснонька в човночку. У-у-ух!

Всі імітують рухами висівання зерна, косіння хліба.

Учениця: А ви вже помітили ознаки весни: Які? (...). А назвіть птахів, які вже повернулися з вирію? Які рослини ожили? А які квіти розцвіли? А хто бачив проталини, які «розмели від снігу своїми крильцями жайвори»? А які птахи мешкають у нашому парку, садку?                

Учень: Як починалися веснянки, то перший раз варили горщик каші, бо це перша їжа українців. Кашу виносили на вулицю, закопували і прибивали кілком. До цього обряду і пісня була:

Дівчата (співають у хороводі):  

Закопали горщик каші, ще й кілком прибили,
Щоб на нашу на вулицю парубки ходили.

Учениця: Навесні оживає життя. Давній обряд зустрічі весни завжди супроводжувався писанками, адже яйце – то вічний символ життя, яке відроджується навесні. Окрасою свята зустрічі весни крашанка і писанка були ще задовго до виникнення християнства.
Учень: Як і українська вишивка, писанка має основні традиційні барви – білу, чорну і червону. Тобто писанка – це вишивка в мініатюрі. Отже, писанка також є народним оберегом.

Діти танцюють у хороводі з писанками в руках, підіймають їх, кружляючи і співаючи:

Принеси, весно, нам
Рясні дощі, рясні дощі.
Принеси, весно, нам 
Радощі, радощі.
Хай всюди пісня луна,
Пісня луна, пісня луна.
Хай нам зустрінеться 
Дівчина, як весна.

Учень: Яра весна, весна ясна – так пояснюють назву цієї пори року. Веснянки – так називали пісні для закликання і хвали весни. Вони прийшли до нас іще з давніх, язичницьких, часів, коли люди вірили в сили природи і поклонялися їм, вірили також у силу слова, пісні, танцю. Тому магія слова була основою всіх давніх обрядів. Люди шанували сили природи, обожнювали їх і зверталися до них як до живих істот. Навіть таке було. Навесні, коли прилітали з вирію журавлі, їх журавлями не називали, бо вважали, що будеш цілий рік журитись, а називали веселиками, аби весело провести рік.

Учениця: 24 лютого древні українці відзначали Лелечини: свято нашого тотемного (священного) птаха. Вважали, що цього дня птахи починають свій політ із Вирію. Птахів вважали священними, бо вони двічі народжуються. За уявленнями наших предків, весну приносили птахи з теплих країв. Тому перших птахів називали теж веснянками. Ранньою весною матерí пекли обрядове печиво у вигляді птахів: лелек, перепілок, жайворонків, гоголів, чувільок, голубів – і давали їх дітям. Діти носили «птахів» селом і співали, славлячи й закликаючи весну, дякували за неї птахам. Тому вбити пташку або зруйнувати її гніздо споконвіків українці вважали великим гріхом. Ми знайшли пісню, якій понад тисячу років.

Учень:            

Ой ти соловейку, та й ранній ти пташку, 
Ой чого так рано із вир’їчка вийшов? 
Не  сам же я вийшов, Дажбог мене вислав. 
Дажбог мене вислав і ключики видав, 
З правої рученьки – літо відмикати, 
З лівої рученьки – зиму замикати.

Читець:

Пташок викликаю із теплого краю:
– Летіть, соловейки, на наші земельки,
Спішіть, ластівоньки, пасти корівоньки!

1-а дівчина з гурту: Он і ластівонька! (Присідає, «бере» жменю землі, кидає  вверх). На тобі, ластівко, на гніздо, а людям – на добро!

2-а дівчина: А я знаю таке: як у маю багато птиць, то не буде гусениць.

3-я дівчина: Зозуле, зозуле! Закуй, скільки років буду жити!

Дівчина з гурту:    

Дівчатонька-голуб’ятонька, радьмося
Та виходьмо на травицю – граймося.
Та виходьмо на травицю в добрий час,
Нема таких весняночок, як у нас.

Пісня-гра «ПОДОЛЯНОЧКА» (Дівчина у колі робить рухи відповідно до змісту):

Десь тут була подоляночка,
Десь тут була молодесенька.
Тут вона впала, личка не вмивала,
Личка не вмивала, бо води не мала.

Ой, устань, встань, встань, подоляночко,
Умий личко, як ту скляночку.
Та візьмися в боки, покажи нам скоки.
Біжи до Дунаю, бери ту, що скраю.

«Подоляночка» ставить на своє місце ту, яку вибрала; пісня повторюється. Входить «Весна»: у білій вишитій сукні, заквітчана, завінчана, пояс та очілля –  із трави і квітів.

Діти (співають):    

Ой весно-весно, хороша, красна,
Що ж ти нам, весно, нині принесла?

«Весна»:  

Принесла я вам, діти, на дерево – цвіту,
А на поле – жито, на травицю – росу,
На дівчаток – красу, а на хлопців – уміння,
Щоб росли і міцніли, пісеньки співали,
В решето складали.     

Діти:  Ой весно красна, що ж ти ще принесла?

«Весна»:     

Принесла я вам літечко, ще й запашненьке зіллячко.
А вам, дівчата, по вінку із хрещатого барвінку.
А вам, парубки, по линку – гоніте товар на гірку.
А вам, бабусі, по ціпку. Малим дітям – побіганнячка,
А дівонькам – на співаннячко. А господарям – на роботячко.

Діти:

Ой, прийшла весна, ой, прийшла красна!
Принесла усім щастя й радости.

Діти (хороводом):      

Вийди, вийди, сонечко, на дідове полечко,
На бабине зіллячко, на наше подвір’ячко.
Там дітки граються, тебе дожидаються.

Учениця: Звертались і до дощу, кликали його, аби зросив і омив землю.

Дитина (співає):  

Іди, іди, дощику, зварю тобі борщику
В полив’янім горщику.
І поставлю на ріллі, щоб не з’їли журавлі.
Горщик розбився – дощик полився.

Учень: Український нарід витворив багато приказок-мудринок, у тому числі й про весну. Народна творчість (фольклор) іздавна зберігає пребагату мудрість, у якій – висновки про весняну погоду і працю:                   

- Одна ластівка весни не робить.
-  Яр-весна – то наш отець і мати: хто не посіє – не буде збирати.
-  Сонце гріє, сонце сяє – вся природа воскресає.
-  Зійшов у березні сніжок – берися за плужок.
-  Весну веснували – літа дожидали.
-  Весняний день рік годує.

У давнину ранньої весни наші предки відзначали новий рік, бо навесні все оживало, воскресало, починало жити по-новому. Свято Великдень теж пов’язане з настанням великого, більшого, ніж узимку, світлового дня. Першим місяцем нового року був березень. Так було і зрозуміло, і звично, допоки чужі люди не змінили нам цей чужий порядок. Та навіть у Біблії сказано: «...місяць сей (березень) буде вам початком місяців, початком серед місяців часу». Отже, з березня починався новий рік не лише у древніх українців, а й у єгиптян, греків, римлян, персів...

Учениця: Наші предки берегли птахів. Не можна заглядати у пташині гнізда чи брати їхніх пташат або яєчка, бо птахи покинуть гніздо, а людина вкриється ластовинням. Була заборона рвати рослини без потреби. Про пролісок, який уже занесений у Червону книгу, казали, що це сирота, якого зла мачуха розбудила так рано, коли всі рідні її діти ще сплять. Недоспавши під сніжною ковдрою, він мерзне на морозі  і, схиливши голівку, сумує за ненькою рідненькою. А чому весняні місяці мають такі назви: березень, квітень і травень? (...).

Вибігають три хлопчики – «Березень», «Квітень» і «Травень».

«Травень»: День добрий усьому чесному людові! Ви нас кликали? То ми й прибули.

«Березень»: Я – перший весняний місяць, березень. А в давнину називали мене березань, березінь, сочень, соковик, марець, красовик, березоль, новолітець, полютий. У народі про мене кажуть: у марці всяко буває: він на літо поглядає. Марець іще відморозить палець. Уночі тріщить, а вдень плющить. Покинь сани – бери віз, викинь шубу – з печі злізь.

«Квітень»: Добридень дітям і дорослим! Я – квітень, або цвітень, краснець, переплетень, лукавець, лелечник. А про мене кажуть: хто у квітні не сіє, той у вересні не віє. У квітні ластівка день починає, а соловей кінчає. Березень з водою, квітень – із травою. У квітні погода: один день блисне, а 7 днів кисне. Квітень з водою – жовтень з їдою.

«Травень»: На добридень! Я – травень, наймолодший син Весни. Ще мене називали травником, маєм (від слова «маяти» – клечати квітами, зелом).  І про мене є прикмети: у травні все буяє – у червні визріває; квітучий май – то справжній рай; майська роса коням краще вівса; мокрий май – буде ярина, мов гай; дощ у маю – хліб у сім’ю.

Дівчинка з гурту:      

Ой дівчата, нумо, встаньте,
Кривий танок починайте!

Побравшись за руки, дівчата довгою черідкою бігають поміж  трьома вербовими кілочками, увіткнутими в землю, і співають:

Ми кривого танцю йдемо, 
Кінця йому не знайдемо.
То вгору, то в долину, 
То в ружу, то в калину.
А ми в кривого танця не виведемо кінця. 
Треба його вести, як віночок плести.

Дівчинка з гурту: Ой дівчатонька, дивіться: вже й ряст онде зацвів! 

Імітують, наче зривають його і кидають під ноги.

Топчу, топчу ряст, ряст. Бог здоров’я дасть, дасть.
І ще буду топтати, щоб на той рік діждати.

Хлопці кроплять водою дівчат, хлюпаючи з відерця руками.

Учениця: Звичай обливатися водою теж має витоки із прадавніх часів. Бо вода – це здоров’я, сила, бадьорість і життя.

Учень: Обливання проводилось у зливний понеділок – наступного дня після Великодня. Найчастіше обливання проводили на ягілках. Ягілка – це місце, де відбувались ігри, хороводи. Ще один символ весни – ведмідь. Про це – давній хоровод із ведмедем. (...).

Учениця: У давніх наших піснях часто вживалося слово-звертання «Ладо». Що воно означало? Лада – це давньоукраїнська богиня. Свято Лади наставало тоді, коли починав танути сніг, і тривало до початку весняних робіт. Ладу зображували у вишитій сорочці верхи на коні зі своєю донькою Лялею і з китичкою червоної калини в руці.
Учень: А скільки цікавих і правдивих прикмет запримітив наш нарід про весну! А ви знаєте народні прикмети про весну? (...). А я доповню:

- Побачив шпака – знай: весна на порозі.    
- З берези багато соку – на дощове літо.
- Грім на початку квітня – буде тепле літо.
- Багато хрущів у травні – на сухе літо.
- Зозуля почала кувати – морозам більше не бувати.
- Холодна весна – до градобійного літа.
- Теплий квітень, мокрий май – буде в полі урожай.

Дівчата з гурту: Хлопці, хороводів ви не водите, то давайте пограємо гру. – «Яку?»  – «Просо» або «Мак». – «Овес»! – «Ярема»! – «Просо», «Просо»! (Дівчата і хлопці стають у ряди одні навпроти інших,  дівчата  заспівують, а хлопці відповідають).

Дівчата: А ми просо сіяли, сіяли, ой див-Ладо, сіяли, сіяли.

Хлопці: А ми просо витопчем, витопчем, ой див-Ладо, витопчем, витопчем.

Дівчата: А чим же вам витоптать, витоптать? Ой див-Ладо, витоптать, витоптать.

Хлопці: А ми коней випустим, випустим, ой див-Ладо, випустим, випустим.

Дівчата: А ми коней виловим, виловим, ой див-Ладо, виловим, виловим.

Хлопці: А чим же вам виловить, виловить? Ой див-Ладо, виловить, виловить.

Дівчата: А шовковим поводом, поводом.....

Хлопці: А ми повід викупим, викупим....

Дівчата: А чим же вам викупить, викупить?...

Хлопці: А нам треба дівчину, дівчину....

Дівчата: А яку вам дівчину, дівчину?..

Хлопці: А нам треба Ясочку, Ясочку....

Дівчата: А в нас Яся не хитра, не хитра... 

Хлопці: А ми її навчимо, навчимо...

Дівчата: А чим же вам навчити, навчити?..

Хлопці: А шовковим поводом, поводом... («Яся» йде до гурту хлопців).

Дівчата: Від нашого гурточку відбуло, відбуло...

Хлопці: До нашого гурточку прибуло... А в нашому гурті скачуть, скачуть...

Дівчата: А в нашому гурті плачуть, плачуть... Ой див-Ладо, в гурті плачуть, плачуть.

Учениця: Гарно танцюють наші подоляночки, та й подолянчики не згірш.

Дівчина з гурту:          

Співали дівоньки, співали, 
У решето пісні складали,
Та й поставили на вербі. 
Де взялися горобці,
Звалили решето додолу. 
Час уже, дівоньки, додому.  (Розходяться).

Учень: Закінчився один день зустрічі весни. Молодь водила хороводи,  співала веснянки всю весну, аж до часу, коли треба полоти просо. Всі ми любимо весну, тому славимо її не лише навесні й не лише молодь і діти. Мабуть, нема художника, який не писав би про весну, теплу, ніжну, сонячну, швидкоплинну, як на цих дитячих малюнках. 

Демонструється виставка дитячих малюнків про весну.

Учениця: І, мабуть, нема жодного поета, який би не оспівував цю чарівну пору року. Наші діти, члени гуртка поетичної проби, також пишуть твори про весну. Послухаємо?  (Гуртківці читають твори про весну).

Учень: А ось як ще можна повідати про весну, почавши всі слова лише з однієї букви нашої абетки і цим підкресливши, що найбагатша – таки українська мова. Отже, 
етюд «ВОЛОДАРКА ВЕСНА».

Читець: Ввечері вияснювалося. Вночі вмить вчорашній вітер втих. Вже вдосвіта вверху відсвічувався відблиск. Всім в Вишневому висілку вірилось: віхоли відступили. Відтавали виярки. В Ворсклі воскресала вода. Внизу вибивалися веселі вісники весни. Вигрівався вибалок. Вигострюючи віття, весну вже віщували верба, вільха, високий в’яз, верховіття вишень. Вранці вишнівці відчиняли вікна, вдихали, втішалися: відзимували! Вклонялися високості: врешті відкрилися вишні ворота! Вибігали Велички, Вишеслави, Велемири, В’ячеслави, Володарі, Всеслави, Воїмири, Веледанчики, Воїслави, Всеволоди, виходили вродливиці Вербави, Віруні, Верхуслави, Вістанки, Властуні, Волелюби, Володислави, Волошки, Волі, Всеслави... 
Вдалині вперше вияснилась веселка. Видиво вражало! Вдень вишнівці вдягали вишиванки, вулицями водили «ворона», веснянкували, віршували. Веснянкуваті веселуни вигукували, влаштовували всілякі витівки, веселощі. Вигін вельми вигукував, вигойкував, витанцьовував. Відгомін відходив вверх, вдалину, врізнобіч. Всіх висипало веснянками. Все вигрібалось, викупувалось, випещувалось, вичепурювалось, веселилось – весніло! Висілківці виводили волів, виносили верстати: все вже взимку вироблено. Вишивальниці виносили вибілювати вигаптувані вишивки, вишиті верхостьобом, вічками,  вівсяночкою, виводом. Виходили вулицями, виносили весняну випічку, вгощалися. Вгорі викаркувало вороння. Видзвонюючи, вирунюючи, весняні води відног виповнювалися вщерть, вільно впадали в Ворсклу, вливалися воєдино. Вітерець в височині весело вигойдував віттям, ворушив вітрячками, вітаючи весну. Вродлива, відчайдушна, весела весна владарювала, викохувала вруна, втішала. Відчутно всім: віднині весна вповні! Весна вальсувала! (Любов Сердунич).  

Пісня  «ДІВЧИНА ВЕСНА»:

Ой палає веселка в небі і дзвенить струна,
І дзвенить струна, і дзвенить струна.
І кохає лебудку лебідь, бо прийшла весна, 
Бо прийшла весна, бо прийшла весна.

П – в:      

Дівчина, дівчина, юна весна                                           
Звідки приходить, ніхто не зна, (двічі)
Дівчина, дівчина юна Весна. 
В небі місяць, неначе човен, човен без весла,

Човен без весла, човен без весла.
А на землю приходить знову ніжна, чарівна
Дівчина Весна, дівчина Весна.
І танцює вона до ранку, спокою не зна,  
Спокою не зна, спокою не зна.
І співає свою веснянку ніжна, чарівна
Ніжна, чарівна дівчина Весна. П – в.        

Любов Сердунич

«Із народної криниці» (Посібник для закладів освіти та культури. Збірник сценаріїв народознавчого характеру. – Городок: «Бедрихів край». – 2011. – 264 с. ISBN 978-966-8572-63-0