Кухарчук Петро

Петро Кухарчук: «Ми живемо так, як мріємо»

Книжки, як діти… Виношуємо їх, народжуємо, робимо все, аби вони з’явилися на світ, і любимо навіть тоді, коли віддаємо в інші руки  - руки читача, задля якого й відбувається весь цей не завжди легкий творчий процес.

Нещодавно одне з таких паперових дітищ письменника Петра Кухарчука (Вид. О.О.Євенок, 2017, м. Житомир) під назвою «Коло» потрапило й до мене.

Всяко нині буває. Береш книжку – гарне оформлення, недешевий папір, а доходить черга до тексту і, йой!!! – закриваєш її з сумом та відкладаєш на книжкову полицю, навіть не «до кращих часів».

«Коло» я прочитала, і якщо відразу не пройняло, бо трохи збила з пантелику в першому творі «Новий рік» перенасиченість цитування поезій інших авторів, то образ жінки, яка цілує небо в «Поцілунку» заволодів моєю увагою.

Книга «Коло» – самобутнє одкровення автора

Найперше, що привертає увагу у новій книзі Петра Кухарчука, – літературний пошук. Теми, які його цікавлять, давно вже опрацьовані у красному письменстві, тому головне завдання автора – знайти такий спосіб вираження, щоб навіть традиційна тема зазвучала по-новому, несподівано, художньо привабливо.

Такий спосіб поступово формується в автора книги «Коло», і своєрідність цього формування полягає у стилі мислення автора. Для роздумів Петро Кухарчук обирає важливі людські моральні цінності, він загалом у центр своїх роздумів ставить Людину з її одвічними клопотами і прагненнями: любов, весна-молодість, радість, щастя, смисл життя...

Думка рухається вільно, асоціативно вбираючи у свій рух реалії буденного життя, яке людина прагне перетворити на щось значуще і вартісне. Для руху думки автор обирає не раціональні поняття, а вслуховується у голос інтуїції, довіряє своєму духові і культурному досвіду, піднімає з прадавніх духовних глибин образи, які самі по собі несуть поетичний заряд.

Рецензія на книгу Петра Кухарчука «Коло» (Житомир, 2017)

Сьогодні важко чимось здивувати поінформованого і надто вибагливого читача. Проте творчість молодого, з точки зору літературного досвіду, житомирського письменника Петра Кухарчука мало кого залишає байдужим, змушує по-новому поглянути на звичайні житейські речі і вічні теми – любові і зради, щирості і ницості, добра і зла. І цей погляд – ізсередини, із потаємних закутків душі. Він несе читачеві вигранення душевних страждань і переживань, втілених у несподіваних образах і одкровеннях. 

Підсніжники

17105991_1345332542193544_1946040347_oЗневіра… Що іще буває важче її? Що?...

Знаю, що ти не вірила в мої підсніжники. Вони мають більшу силу ніж твоя втеча в забуття…

Поглянь… їм би ніжності твоєї краплинку… погляду твого хвилинку… поглянь вони таки зійшли на протоптаних стежинах людської байдужості під твоїм вікном… Зійшли на день Весни, щоб стерти із лиця твого сумнівів терзання, сльозинку із мого лиця чекання…

Вони зійшли наперекір байдужості, і вже душа наповнюється теплом надії, і ти йдеш до мене у мій сон, веселкою мінливою… Відчуваю дотик вуст і долонь твоїх від яких душа моя небом, зорями вгамовує спрагу невіданих цілунків…

Петро Кухарчук (Ладо Орій) — поет, прозаїк, педагог

Петро Кухарчук, відомий також під міфологічно-історичним псевдо Ладо Орій, що символізує світло, красу, мир, кохання, розквіт природи, родючість, пристрасть, а також спадкоємність звичаїв і сприйняття світу предків-праукраїнців. Петро — надзвичайно колоритна, одухотворена і талановита людина, яка невтомно реалізує себе у сфері професійної діяльності – викладацької, наукової, управлінської – та різноманітних захоплень, серед яких садівництво, бджільництво, кімнатне садівництво, рибальство, збирання грибів і лікарських трав, психологія, філософія, і, звичайно ж, магія слова – літературна творчість.

Об'єднати вміст