Десята благодійна акція на Проскурівській (фото)

Коли на початку вересня у тепле п’ятничне надвечір’я на центральній пішохідній вулиці Хмельницького біля міського управління культури почала звучати музика і пісні, а когорта якихось людей завзято закликала не проходити повз, бо саме тут і саме зараз відбувається безстрокова акція по збору коштів для хмельницьких бійців у зоні АТО, багато хто дивився на нас зі здивуванням і недовірою. Сказати, що благодійні концерти саме такого цільового спрямування – поодиноке явище, було б відвертою неправдою. Митці – хто в який спосіб може – долучаються до підтримки української армії, вимінюючи свої таланти на гроші. Але співати, грати мелодії, читати поезію просто посеред вулиці, стоячи поміж пішоходами і «озброївшись» мінімальним комплектом звукопідсилюючої апаратури, без будь-яких спецефектів і бодай умовних підмостків – вчинок неординарний, надто для Хмельницького.

Проте й біда війни, котра прийшла в Україну, не вписується у жодні сценарії світової геополітики, добросусідства чи бодай здорового глузду. Відтак кожен з нас має використовувати всі засоби, аби врятувати країну, зокрема відважних чоловіків, котрі стримують ворожу навалу на сході держави. І ми – свідомі українці, – перехопивши обов’язки неповороткої, а часто й недолугої державної машини, сумлінно виконуємо місію захисників для наших захисників: годуючи, вдягаючи-взуваючи, споряджаючи.... Отож, і мистецько-благодійна акція на Проскурівській мала стати вагомою ланкою в процесі систематичного збору коштів, аби щотижня конвертувати їх в речі чи товари, котрих наразі найбільше потребують вояки. Десять акцій потому можна впевнено стверджувати, що все заплановане втілюється в реальність!

Обласний благодійний фонд «Центр Добриня» та волонтерська спільнота «Хмельницький Армія SOS» від самого початку підтримали ініціативу відомого співака, громадського активіста Віктора Шайди, щодо акцій на Проскурівській. За десять п’ятниць, за словами організатора, вдалося зібрати понад сорок тисяч гривень для потреб наших армійців.

Кор.: Вікторе, як тобі спала на думку ідея проводити акцію саме в такому вуличному форматі?

Ідея виникла цілком логічно, адже допомагати армії зараз повинен кожен свідомий громадянин країни. І в Україні, і в нас у Хмельницькому працює багато волонтерських організацій, які контактують безпосередньо з військовими і реально знають, в чому мають потребу ті чи інші частини. Мою увагу привернула спільнота «Хмельницький Армія SOS». Познайомився з ними, довідався чим займаються. Волонтери працюють у різних напрямках: займаються збором коштів, медикаментів, тактичним спорядженням. І найголовніше – все це потрапляє до бійців на сході. Словом, переконався, що з цими людьми можна співпрацювати. Тоді й запропонував організувати акцію на вулиці, де найбільше пішоходів, котрі можуть поділитися своїми коштами в обмін на працю артистів.

Кор.: Зрозуміло, що в процесі реалізації, акція набула певних форм і трансформувалася, відповідно до тих чи інших ситуацій. Чи такою вона планувалася від самого початку?

Можна сказати, що так. Від самого початку мені хотілося надати цій акції форми, позбавленої чітких стандартів. Такий-собі вуличний перфоманс. Адже наше місто насправді бідне саме на отакі вуличні імпрези. Якщо й трапляються музиканти на вулиці, то в різних людей вони викликають різні, часом досить неоднозначні емоції. Отож, подумалося: якщо проводити концерти без пафосу, без професійного звуку, без сцени, просто посеред вулиці на бруківці, то ми таким чином по-перше: привчатимемо містян до культурних стандартів європейського міста, і найголовніше – спільно зможемо допомогти землякам, котрі на війні й реально потребують нашої допомоги. Разом з тим я хотів залучити до акції впізнаваних артистів – котрих знають, котрих бачили чи по телевізору, чи на концертах. Адже відомі люди викликають більше довіри у пересічних громадян. Буває ж таке: стоїть собі хтось, збирає гроші… А куди потім ті гроші спрямовуються – хтозна? Зовсім інша справа, коли люди бачать, скажімо, Радушинську, Шайду, Ромасюкова, Вараницю… та більшість із нас, хто тут буває щоп’ятниці, – відповідно зростає ступінь довіри. Спільно робимо загальну і дуже важливу справу. Принагідно дякую усім артистам, співорганізаторам і волонтерам, котрі замість відпочити ввечері у п’ятницю, посидіти з друзями чи пройтися по пабах, приходять на Проскурівську і за будь-яких погодних умов самовіддано працюють. Цим ми лише засвідчуємо, що усі розмови про хату українців, котра десь-там скраю – не більше, ніж порожні розмови. Війна в Україні проходить через серця кожного з нас, а об’єднавшись, як це відбувається тепер, ми однозначно переможемо. У москалів немає жодного шансу!

Що ж до артистичної складової акції, то за час проведення участь у ній взяли більше сотні людей. Основу кожного концерту складають беззмінні учасники нашого самоорганізованого волонтерського колективу «Мистецька подільська сотня»: Віктор Шайда, Марина Українець, Катерина Аргунова, Назарій Поляков, Антон Вараниця, Віталій Коваль, Артем Ромасюков. До слова, активно долучаються до акції студенти Артема Ромасюкова з кафедри естрадного співу хмельницького музичного училища ім. В.Заремби: Олена Кузьмова, Сергій Гуменний, Лілія Кошубська, Віта Ковальчук, Катерина Золотар, Анастасія Гулевата, Ольга Данілкович. Співали для перехожих юні хмельницькі зірочки: Сашко Попюк, Ліза Шевчук, Софійка Бакалець, вокальний гурт «Тоніка» хмельницького Палацу творчості. Танцювали: народний аматорський ансамбль танцю «Веселка» (художній керівник Володимир Петрина) та зразковий ансамбль народного танцю «Намисто» (керівник Ірина Штогріна). Долучилися до акції барди: Ігор Білий, Кіра Тропанець, Олександр Хмільовський, Сергій Білецький. Учасники Центру культурного розвитку молоді (керівник Денис Монастирський) декламували власну поезію, найкращі зразки української поетичної класики, зокрема вірші Ліни Костенко, під гітару виконали низку українських пісень; підготували літературно-музичну композицію «Я і ти – це і є Україна» (вірші читали: Шатайло Ольга, Чернюк Юлія, Зозуляк Крістіна, Нікулін Віталій, Левчук Галина, Шкрабак Дарія, Монастирський Денис, Монастирська Жанна). Акторка обласного академічного театру ляльок «Дивень» Лідія Корницька читала поезію Лесі Українки. Грою на бандурі чарували Марина Круть та Маріанна Волкова. Зіграла для перехожих викладач класу фортепіано музучилища, солістка філармонії Анна Панкова; на саксфоні – Олег Мельник; на акордеоні – Сергій Карнаух. Співали Олег Стаднік та Рустам Коновалов. Долучився до акції Микола Флінта. Майже годинну концертну програму подарували для глядачів просто неба учасники хмельницького академічного муніципального камерного хору під орудою заслуженого діяча мистецтв України Ігоря Цмура. Народну пісню співав молодіжний фольклорний гурт «Ладовиці» (керівник Ірина Телюх). Кавер-версії музичних хітів звучали у виконанні рок-гурту «Вільне падіння». Повноцінну програму відпрацював естрадний оркестр УМВС України в Хмельницькій області під керівництвом заслуженого артиста України, полковника Сергія Рабійчука. А вокальна група «Гармонія», що входить до складу ансамблю ветеранів війни на праці «Надвечір'я» (керівник – заслужений працівник культури України Борис Лободюк) зібрала під час виступу справжній гурт шанувальників своєї творчості. Звокопідсилюючу апаратуру для проведення акцій на благодійних засадах надають: Іван Войтович, 42 Гарнізонний Будинок офіцерів (директор Сергій Чеплаков), обласний науково-методичний центр культури і мистецтв (директор – заслужений діяч мистецтв України Анатолій Бєлєванцев), хмельницький міський Будинок культури (директор Іванна Мазурук). До слова, колективи міського БК активно беруть участь в акції, бо, як зазначає, його очільниця, це – найпростіший спосіб долучилися до справи, щоб обміняти своє мистецтво на мир у нашому місті, в Україні і на Землі.

Свідомо перелічую усіх, хто бодай один раз завітав на Проскурівську і упродовж двох-п’яти-десяти хвилин безоплатно попрацював в ім’я загальної мети. Особисто для мене неприємним здивуванням стала відмова кількох місцевих виконавців (досить відомих…), що з незрозумілих причин проігнорували можливість долучити власну творчість до справи миру. Проте уваги заслуговують не вони, хто не змогли чи не захотіли, а інші, які щоразу вишукують можливість бодай на кілька хвилин прибігти за знайомою адресою нашого місця зустрічі, і поспівати-пограти – не заради піару, а заради повернення миру в країну. Отож, під час десятої акції попросила постійних її учасників розповісти про свої враження від мистецько-волонтерської діяльності.

Марина Українець, співачка: «Як громадянка України, я прагну в будь-який спосіб допомогти нашим хлопцям в АТО, загалом нашій країні. Можна сказати, що це – свого роду моя особиста, внутрішня війна. Бодай в такий спосіб я можу повоювати за свою рідненьку Україну».

Назарій Поляков, співак: «Дуже цікавий досвід для мене, як для співака. Раніше я ніколи не брав участі в схожих концертах. Враження? Чудові! Це і спілкування глядачами, і з нашою прекрасною командою. Усі ви – дуже цікаві люди. Навіть не знаю, чи випала б мені нагода в буденному житті познайомитися з учасникам «Мистецької подільської сотні»? А ще додає наснаги усвідомлення того, що ми працюємо на благо людства, на благо держави, на благо наших солдатів, котрі захищають країну на сході».

Антон Вараниця, скрипаль: «Особисто для мене участь в акції надає впевненості у завтрашньому дні. Бо в такий спосіб ми підтримуємо армію, а вона – захищає нас. А я не сиджу, склавши руки, в такий важкий для країни час».

Катерина Аргунова, співачка: «Своєю участю в акції я можу конкретно допомогти військовим на передовій. Це той випадок, коли мої пісні – не лише для душі, а й мають конкретну ціну допомоги».

Віталій Коваль, музикант: «Ця акція вкотре нагадує хмельничанам, що не можна залишатися байдужими до того, що відбувається на сході. Ми – не осторонь. Ми – не байдужі! Музиканти можуть допомогти своєю працю: співом, грою, збором коштів для закупівлі необхідного для вояків».

Артем Ромасюков, співак: «Мій близький родич бере участь в АТО. Допомагаючи незнайомим мені армійцям, я допомагаю конкретно йому. Я мушу робити і роблю те, що можу. Усвідомлюю, на скільки це мізерно, порівняно із геройством, з яким щодня стикаються хлопці на війні заради нас. Тому відмовитися від участі в таких благодійних акцій не дозволить совість кожної нормально людини».

Від себе можу зазначити, що за час акцій, маючи досвід співпраці у спеку, у вітер, у дощ і в сніг, ми усвідомили, що можемо не мерзнути упродовж двох-трьох годин, зігріваючись оплесками, підтанцьовуванням, посмішками, котрі даруємо одні одним, позитивними емоціями і незламною вірою в те, що разом ми – нездоланні! Додати до всього можна лише єдине: акції на Проскурівській триватимуть і надалі, а Україна – переможе!

Оксана Радушинська,
учасниця акції