Куява Жанна

«Щит» Майдану Левко Скоп: «Ікони за мене малюють ангели»

Львівський художник, реставратор, іконописець Левко Скоп став певним символом Української революції. Він не просто був на Майдані від самого початку, а творив для майданівців справжні обереги – ікони.

Світлі й неповторні образи зі святими, які зображав на… дошках, що їх збирав на Майдані, полонили революціонерів, кожен хотів мати Левкову ікону в своєму наметі. Згодом художник розмальовував навіть щити повстанців. Може, й не усвідомлював, що насправді сам був отим щитом, адже через його ікони люди молили у Христа й Богородиці про захист і покровительство. 

«Але я живий, за що дякую Богу!»

Коротенька, але незабутня історія 68-літньої киянки Валентини Паюк, яка з перших днів підтримує Майдан і того чорного вівторка (18 лютого) теж взяла участь у мирній ході.

– Коли ми підійшли до Маріїнського парку, де стояли бійці «Беркута», а за ними сотні тітушок, які показували нам усіляку гидоту, то мене дуже вразило ось що, – каже пані Валентина. – Ішли священики й баби, я їх жінками не можу назвати, і кропили цих бійців святою водою. Кажу: «Боже, це ви що, на вбивство їх благословляєте?! Як же так можна?!» І вже за трохи «беркутівці» кинули в мітингувальників гранату, вони перші почали, це я точно знаю! У мене стало текти з носа й очей… Тут чуємо: «Втікайте, біжать тітушки з палками!».

Герої із Сотні Земної

 
 – У вас таке гаряче волосся, то, певно, й серце таке, – чую за спиною, йдучи Хрещатиком, повз палатки майданівців. За мить помічаю поруч високого молодого вояка у камуфляжнім уборі. Зауважую, що він помітно кульгає. – Тепліє потроху, – додає, ніби знічев’я.

– Так, потроху настає весна, – і собі відказую.

Помітивши деяку сором’язливість чи невпевненість, які насправді виявляться незагойним болем і неминучою тривогою цього худощокого чорнявого повстанця, зупиняюся і даю зрозуміти, що мені не байдуже те, що він скаже. Навпаки хочу довідатися якнайбільше про те, чим живе разом з іншими побратимами, що думає, які має передчуття.

«Книжка» на все життя: Розстріляний Майдан

Я й дотепер не знаю, як про це розповідати. І чи варто. Спершу видавалося, що то геть не важливо, адже мені пощастило: мене не побили, як сотні інших демонстрантів, що того злощасного вівторка, вісімнадцятого лютого, вийшли з мирною ходою до Верховної ради, вимагаючи проголосувати за повернення до Конституції 2004 року.

Згодом думалося: порівняно з кривавим четвергом, коли на вулиці Інститутській відбувся справжній геноцид нашого народу, бо за лічені години безжальні вбивці розстріляли Сотню Найкращих і Найбезстрашніших Українців, то вівторкове побоїще і справді видається не вельми значимим. 

Але коли цієї суботи на цій таки Інститутській, яку планують перейменувати на вулицю Героїв Небесної Сотні, зібралися десятки очевидців, аби згадати саме вівторкові події, і що деякі з них навіть залишили свої лікарняні ліжка у віддалених містах країни, але приїхали розповісти, що ж тоді трапилося, та відшукати своїх рятівників і подякувати їм, вирішила – усе, що стосується життя людини, є важливим. Адже тоді, у вівторок, теж загинули люди: семеро протестувальників і стільки ж міліціонерів. А мені пощастило – я зосталася жити.

Думки вголос

Ада Роговцева у прямому ефірі еспресо-тв сказала, що якби поміж отих 18-літніх чи то беркутівців, чи то майданівців було її дитя, вона стояла б коло нього і тримала б за руку, і захищала б. "Дітей треба захистити, бо немає чужих дітей", - мовила. Так, своїм командирам у чорній екіперовці їхні вихованці-діти точно не потрібні. 
А загалом ідеться про затриманих безневинних студентів театрального університету. Багато відомих акторів зібралися й виступили з публічною заявою, аби "правозахисники" захищали право, а не навпаки. Досі багато всього кажуть нашим "законодавцям"... І це чудово. Це означає - діяти. То і є солідарність.

Жанна Куява

Об'єднати вміст