Яцура Людмила

«Україно моя»

Вірші Людмили Яцури
Музика і виконання Вікторії Бондаренко
Аранжування Сергій Дмитрієв.

Про збірку «Оберіг для бійця»

oberihІсторія збірки почалася з соціального проекту «Оберіг для солдата» радіо «На хвилі Корсуня», де звучали поетичні рядки на військову тематику. Які надсилали до редакції радіо поети Корсунщини. Та оскільки ці поетичні обереги мали можливість почути тільки ті бійці, які приходили додому у відпустку, то виникла ідея видати друком збірку для наших захисників, щоб потім передати її на Схід. Якраз в цей період я працювала у складі журі Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова – 2015», до якого була запрошена, як минулорічний переможець конкурсу «Коронація слова – 2014» у номінації «Пісенна лірика».

«Калини передзвін»

11080547_10203029240050385_8093037830969717690_o У наш час місію добровільного служіння людям і людству свідомо бере на себе далеко не кожен. Надто важка вона і часто невдячна, чого не бояться лише ентузіасти з сильним, незалежним і неспокійним характером. Серед таких і поетеса Людмила Яцура, чиє творче слово звучить не тільки на рідній Дніпропетровщині, але вже і по всій Україні та за її межами, відображаючи великий обсяг актуальних життєвих колізій у тісному сплетінні з народними звичаями, традиціями, переконаннями. Одна з найсильніших сторін творчого доробку Людмили Яцури – соціальна зорієнтованість більшості поезій. Іншими словами, їх авторка активно відгукується на важливі події сьогодення, не боячись сказати про них, хоч часом і гірку, але правду і тільки правду.

«Ти почуй мене, бандуро...»

Слова Людмили Яцури (Україна)
Музика і виконання Наталки Гіль (Канада)
Автор відео Галина Химочка.

Нова пісня. «Дивлюся у ніч»

Пісня «Дивлюся у ніч», присвячена бійцям АТО на Донбасі. Слова Людмили Яцури, музика та виконання Наталки Гіль.

«А вже осінь золотиста...»

А вже осінь золотиста
Стежки променем лягла,
Горобинове намисто 
Щедро в коси заплела.

Повінчала день осінній
З перельотами птахів.
Чи від літа мої крила,
Чи з весни у серці спів?

Чом беру з палітри неба
Різнобарвний колір днів
В це життя, де жити треба
Без пояснень і без слів.

«Заради вірності небесній сотні...»

Заради вірності небесній сотні,
Заради того, щоб ми всі були,
Заради миру завтра, і сьогодні,
Не підпускаймо підлої війни.

За що ти, земле, вкрита полинами?
За що у долі сіль та гіркота?
А ти пишайся доньками й синами,
Зростила ж їхню вірність неспроста.

Свято професійне

Свято професійне –
Журналістів час!
Віддані і сильні,
З вами кожен з нас.
Там, де найжаркіше –
Зливами слова,
Тільки б не гіркою
Доля вам була,
Тільки б не мішенями
Снайперам були,
Зброя – правди слово,
В ньому – усі ви,
В гідності і честі,
Влучне слово – хист!

А людям життя - щоб жити!

А людям життя – щоб жити!
Щоб бачити ранку зорю!
Слов’янськ… і Одеса… сльозою умиті…
І пам’ять полеглим в бою.

На захист Вкраїни сини її встали,
І відсіч отримають ті,
Хто хоче назвати себе ще «братами»,
Хоч руки по лікті в крові,

Хто зраджує землю, яка народила
І матері мову, і спів…
Схилюсь на колінах за вірність орлину…
За доньок… за наших синів…

«Я знаю, вірю, ми здолаємо...»

Я знаю, вірю ми здолаємо
Випробування долі у цей час,
Бо Україна на землі є світлим раєм
І гідність наша українська є у нас.

Ніколи нам не бути вже рабами,
Ми, як весни розмаю, буйний цвіт!
Тому єднаймось! Рід свій не ламаймо!
Ми нація велика – знає світ!

Ми – справжні! Україна – із любові!
Козацький дух до перемоги наш рушій!
У нас молитва за свій край у кожнім слові
І радість яблунева у душі.

Тому, за край, за дім, за нашу пісню,
За сміх дітей, за спокій матерів,
За наречених, українську вишню,
За мови нашої чистоджерельний спів.

 Людмила Яцура

Молитва

Горить свіча… уста мої в молитві.
Почують слово моє небеса.
Благає серце Жінки-українки,
Щоб ранкам мирним посміхалася роса.

Почуй, мій Боже, Матері молитву!
За долю України я молюсь.
Вмиваюсь рясно я сльозами тихо…
Болить душа, але я не корюсь.

Не зраджена земелька рідна мною,
Моєму духу сильному дзвеніть,
І слово міццю рветься теж до бою,
Щоб в Україні людям в щасті жить.

«Сусідів, кажуть, що не вибирають...»

Сусідів, кажуть, що не вибирають,
Життя дає нам дбати і про них…
А річка Вовча протіка донецьким краєм
І Придніпров’я землі ловлять цей потік.

Ліси соснові, життєдайні плеса – 
Душа-перлина степу Межова!
Із височин шахтарським териконам
Летять мої окрилені слова.

Донеччино! Сусідко ти сурова,
Тобі ж відкриті тут дороги всі
І не чужий твій суржик у розмові,
Східнянка українська у красі.

Чому ж дозволила саму себе зганьбити,
Коли «данєцкімі» ти мірками живеш?
Проснись, сусідко, час вже зрозуміти,
З чужинцями ти щастя не знайдеш.

Об'єднати вміст