Зшиток журналу за серпень 2018-го добре презентує інтуїтивно-ментальну, водночас метафоричну хвилю ліричної поезії, що її здіймають переважно поетки. Тут – визнані майстрині Ярослава Павличко (осягнення Всесвіту через українське; тому погоджуюся з тутешньою ж авторкою відгуку на її нову збірку «Львів на камені писаному», 2017 – з Оксаною Шалак: «…це поезія глибинного переосмислення української історії…»), Ірина Вовк (осягнення рідного від цивілізаційно-всесвітнього, що, можливо, надиктовує їй чіткіші ритми й рими), а також Оксана Бігун (безоглядна втеча з «пастки життя»; за теж тутешнім автором відгуку на її двокнижжя в одному виданні «Відстань до кордону» і «Лабіринт», 2018, Віктором Палинським, – творчиня «закритої відкритості»).

У понеділок, 26 листопада, на філософському факультеті Киівського національного університету ім. Т. Шевченка офіційно було відкрито Центр вивчення спадщини Івана Франка, діяльність якого спрямована на вивчення та популяризацію на всеукраїнському та світовому рівнях наукової та творчої спадщини Івана Франка, як представника української філософії, науки та культури.

Напередодні, Вчена Рада КНУ, на своєму засіданні затвердила положення про Центр. У документі окреслено основні напрямки діяльності, обов`язки керівництва, структуру та організаційні складові Центру вивчення спадщини Івана Франка.

Увазі читача пропонується новий роман української письменниці Любові Гонтарук, який є швидкою та актуальною відповіддю на виклики сучасного життя — стрімкого і непередбачуваного, з видатними досягненнями науки й розвитком технологій, проте із усе так само актуальними питаннями людяності, душевного тепла, доброзичливості й приязні.

Намагаєтеся уявити високотехнологічні дива, що з’являться у майбутньому? Озирніться, вони вже поряд з вами!

Щороку в четверту суботу листопада згадують жертв геноциду українського народу, Голодомору 1932-33 років. Цьогоріч жалобні заходи до Дня пам’яті припали на 24 листопада.

Напередодні, в Національній опері України за спряння Міністерства культури України та Українського інституту національної пам’яті відбулася мистецька акція "Ми сильні! Ми пам'ятаємо!".

До Дня пам’яті у храмах Києва та на території України проведуть поминальні панахиди, а також жалобні заходи біля столичного Меморіалу жертв Голодомору.

Виконавча Рада Українського ПЕН назвала імена переможців конкурсу на переклад книжки оповідань Олега Сенцова іноземними мовами, оголошеного у межах спільної з Міжнародним фондом «Відродження» програми міні-ґрантів PEN Ukraine Translation Fund Grants.

Англійською мовою книжку перекладе др. Вільям Блекер (Dr Uilleam Blacker), який раніше вже переклав три оповідання Олега Сенцова для сайту PEN International. Блекер є програмним координатором та лектором факультету Порівняльної російської та східноєвропейської культури у Школі слов’янських і східноєвропейських досліджень Університетського коледжу Лондона. Також він переклав англійською роман “НепрОсті” Тараса Прохаська.

Книжка оповідань Олега Сенцова в перекладах др. Вільяма Блекера має з’явитися друком в американському видавництві Deep Vellum Publishing восени 2019 року.

Написання інтерв’ю з Віктором Винником – українським музикантом, вокалістом, лідером рок-гурту «МЕРІ», розпочала зі знайомства з його біографією у Вікіпедії. І що мене найбільше вразило, так це окремий розділ у статті під назвою «Громадська позиція», який відкривається словами: «Віктор Винник не проводить жодних виступів у Росії. Пісні пише виключно українською мовою. Не належить до жодної політичної партії». Почала зазирати в інші вікі-біографії сучасних співаків, але такого більше не знайшла ніде – альбоми, нагороди, виступи, премії… А тут ось – громадянська позиція людини, яка висловлює вголос, і не тільки через пісню, всі свої почуття. Про це та багато інших цікавих речей – в нашій розмові:

— Гурт «МЕРІ» багатьом відомий через пісні «Мерідіани», «Я z України» тощо. Їх співають. Їх люблять. Коли і як цей гурт прийшов в твоє життя?

— Насправді це не гурт прийшов в моє життя. А я сам взяв його і створив для того, аби мати змогу виконувати власні пісні з колективом хороших музикантів.

Звичайно ж, цьому передував певний процес. Починали з гітарного дуету, потім нас ставало більше…

Між заснуванням гурту і першим живим виступом – понад шість років. Треба було б прискорити цей процес, адже втрачено багато часу і, мабуть певних можливостей. Це я тепер розумію. Тоді не хотілося поспішати. Тому, як є, так вже й є. Хоча ми й сьогодні нікуди особливо не поспішаємо.

Наталя Федько,
м. Вінниця

(рецензія на збірку «Вишиванка для сонечка»)

Діти – найбільш непідкупні, щирі та неординарні читачі. Вони або хапають книгу з блиском в очах… або розчаровуються з перших сторінок. Щоб створити щось цікаве і пізнавальне для читачів дошкільного та раннього шкільного віку, письменник має бути трішки чарівником. І трішки дитиною. Сонячним, щирим, винахідливим – таким має бути автор, чиї твори читатимуть діти.

Збірка «Вишиванка для сонечка» притягує своєю життєдайною, доброю енергією. Письменники з різних куточків України та з закордону поділилися з юними читачами іскринками чудового дивосвіту. Пізнання, розвага, промінці сміху, тихі роздуми про життя і світ – все це поєднується у поетичних та прозових рядках сучасних авторів.

Збірка поділена на 3 розділи. Твори першого розділу призначені для дітей 3 – 4 років. Другий розділ – для читачів 4 – 5 років. Третій призначений для читачів 5 – 6 років.

Василь Слапчук

У своїй творчості Михайло Блехман постійно перебуває в діалозі зі світовою літературою, він любить інтригувати читача різного роду алюзіями, що відсилають до творів чи персонажів, чи навіть авторів цих творів, яких письменник любить і котрі слугують йому джерелом натхнення нарівні з сюжетами, які черпає з реального життя. Мені вже доводилося про це писати у відгуку на його книгу оповідань «Час збирати метафори», тому не буду повторюватися.

Недавно я прочитав нове оповідання цього вигадливого автора, інколи хочеться назвати його ілюзіоністом, зрозуміло, у найліпшому розумінні цього слова. Оповідання називається «Вона». За сюжетом дія відбувається у кав’ярні. Усі столики зайняті, лише за одним, за яким частуються кавою двоє добродіїв, знаходиться вільне місце. До них і підсідає пані. Одне одному вони не відрекомендовуються, а поводяться так, як люди, котрих не потрібно знайомити. Одразу ж зав’язується розмова і, не дивно, що мова заходить про літературу.

Окрайці розмислів про життя у місті. Ковалик Надія. «Зваба». – Львів: Апріорі. 2018. – 344 ст.

З доробком Надії Ковалик зі Львова уперше познайомився ще у 1980-му році минулого століття, коли побачила світ її дебютна прозова книжечка «Листопадовий сніг». Через бистроплин літ уже неможливо пригадати деталі тодішнього враження. Але деякі узагальнення пам’ять усе ж зберегла. По-перше, літературний Львів і його поціновувачі захоплювалися прозою Романа Іваничука, Романа Федоріва, Дмитра Герасимчука, Ніни Бічуї, Юрія Коваля, Левка Різника, Василя Стефака… А ще ж були молоді: Богдан Загайський, Василь Левицький… І диво якесь: на цьому тлі дивовижно світилася квітка оповідань та повістей Надії Ковалик. Незважаючи на зайвину романтичної наївності вчорашньої школярки.

І коли від знайомої письменниці почув про презентацію нової книги львів’янки, то поринув у споминальність… А ще через деякий час «Зваба» лягла на робочий стіл, і для мене почалося мандрування у бентежний світ слова знайомої здавен авторки.

Розумію, що дехто, прочитавши попередні абзаци, говоритиме, що опус рецензента буде пройнятий рефлексіями проминулого: це диктуватиме підхід. Можливою є і гостріша реакція. Себто йтиметься про закидування літературного критика каменями зневаги за суб’єктивізм оцінки.

Наіль Ісмайлов. По небу вниз: Роман. – К.: ЛА «Друге дихання», 2018.  – 268 с.

Серед багатьох любовних романів роман Наіля Ісмайлова «По небу вниз», виданий  літературною  агенцією «Друге дихання», цікавий своєю художньою формою. У ньому немає класичної любовної історії з її пристрастями і стражданнями. Хоча в романі вистачає і пристрастей, і страждань.

Головний герой твору з дитинства проклятий на безконечні перевтілення. Кожні три тижні він пробуджується в тілі іншої людини і переживає особисте життя людини, в тілі якої він опинився. Він звикає до дому, до чужих батьків, які називають його рідним сином, до друзів, але через три тижні знову просинається в тілі іншої людини. Він не знає свого імені, своїх батьків, країни, в якій він народився. Знає тільки, що йому двадцять шість років і що його рідна мова іспанська.

Він постійно прокидається в різних країнах, але неодмінно в тілі чоловіка свого віку. Серед багатьох своїх перевтілень герой опиняється і в Україні, в місті Дніпрі, переживаючи історію нещасливого кохання Олексія, в якого він перевтілився.