Мистецький веб-портал

 

«Віршню» — 21!

Цьогоріч, 10 лютого, поетично-музичний фестиваль «Віршень» та його засновник, ідейний натхненник і ведучий Сергій Пантюк удвадцятьперше зібрав у приміщенні Видавництва «Смолоскип» друзів – поетів, бардів і усіх, хто цікавиться сучасною українською літературою та цінує художнє слово. Не кожен сучасний український фестиваль може похвалитися такою солідною і водночас молодою датою, а також постійно переповненими залами. 

«Віршню», який за час свого існування змінив кілька назв – «Під знаков Володія», «Сліва-фест» –  це вдається постійно. Ось, і двадцять перший фестиваль, здається, зібрав більше фанатів і прихильників, ніж минулорічний ювілейний. Думається, що секретів такого успіху декілька – харизма поета і громадського діяча Сергія Пантюка, який вміє згуртовувати довкола себе талановитих і яскравих людей, невимушена і трохи розбишацька атмосфера дійства та видавничі та творчі новинки, презентовані під час виступів.

Книга «Люблю життя!» увібрала творчі родзинки талановитих випускників Університету «Україна»

1d0b7d0b1d196d180d0bad0b0Наприкінці 2016 року у Видавничо-поліграфічному комплексі Університету «Україна» в рамках серії «Випускники Університету «Україна» побачила світ збірка творів «Люблю життя!». До книги увійшли найліпші зразки поетичної та прозової творчості випускників Університету «Україна». Колишніх студентів об’єднує не лише спільна «Альма-матер», а й щира любов до творчості та літератури: дехто з них присвятив своє життя красному письменству, а для декого поезія і проза стали розрадою, острівцем світла серед життєвих негараздів. Кожен з авторів збірки вартий стати героєм власної книги Життя. Серед них є люди різних професій – і юристи, і журналісти, і вчителі. Певна частина авторів мають інвалідність. Проте ні порушення зору, ні потреба в інвалідній колясці не стають на заваді творчості та активній життєвій позиції.

Лауреати Чернігівської літературної премії імені Леоніда Глібова за 2017 рік

%d0%bf%d0%be%d1%80%d1%82%d1%80%d0%b5%d1%82-%d0%bb%d0%b5%d0%be%d0%bd%d1%96%d0%b4%d0%b0-%d0%b3%d0%bb%d1%96%d0%b1%d0%be%d0%b2%d0%b0Цю нагороду заснували МГО Літературна спілка «Чернігів» та журнал «Літературний Чернігів» 2002 року. Премія присуджується  авторам за кращі твори, видані не пізніше, як за три попередні роки, в день народження класика української літератури Леоніда Глібова в таких номінаціях: «Поезія», «Проза», «Літературознавство», «Краєзнавство», «Мистецтво», «Благодійна та громадська діяльність».  

Серед лауреатів минулих років – письменники Василь Слапчук, Тетяна Дзюба, Василь Струтинській, Володимир Сапон, Сергій Дзюба, Олександр Забарний, Віталій Леус, Іван Корсак, Микола Максимець, Анна Багряна, директор музею М. Коцюбинського Ігор Коцюбинський, головний редактор газети «Деснянська правда», поетеса Людмила Пархоменко, професори Григорій Самойленко та Володимир Кузьменко, Чернігівський академічний народний хор, капела бандуристів імені Остапа Вересая, актор Олексій Биш.

Щойно відбулося засідання журі, яке назвало цьогорічних лауреатів.  Ними стали:

Микола Ткач нагороджений медаллю Івана Мазепи

%d0%bc%d0%b8%d0%ba%d0%be%d0%bb%d0%b0-%d1%82%d0%ba%d0%b0%d1%87З нагоди 75-річчя з дня народження і за визначну творчу та наукову діяльність нагороджується міжнародною патріотичною медаллю Івана Мазепи (рішення № 5) відомий український письменник, професор Микола Ткач (м. Київ).

Микола Михайлович народився на Чернігівщині. Він – автор багатьох книжок. Брат знаного письменника, очільника Літературної спілки «Чернігів» та журналу «Літературний Чернігів» Михася Ткача.

Микола Ткач – член Національної спілки письменників України. Лауреат багатьох міжнародних, всеукраїнських премій, зокрема Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» та Міжнародної літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша.

Дружина Коцюбинського

%d0%b0%d0%bd%d1%82%d0%be%d0%bd%d1%96%d0%bd%d0%b0-%d0%ba%d0%be%d1%86%d1%8e%d0%b1%d0%b8%d0%bd%d1%81%d1%8c%d0%ba%d0%b0Онук геніального письменника, колишній директор Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського – Юлій Романович Коцюбинський про свою кохану дружину Антоніну Іллівну говорив так: «Тонечка – це все моє життя! Вона – мій янгол-охоронець, найперша моя порадниця в усьому. Без неї я багато чого просто б не зробив, не втілив би задумане. Вона – завжди поруч і в усьому мене підтримує. Це – справжня Берегиня родини Коцюбинських». І в цих словах – така справжня велика любов і щира вдячність!

Знаю, що до Антоніни Коцюбинської з величезною повагою ставилися такі видатні світочі української літератури, як Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Євген Гуцало, Володимир Дрозд, Ірина Жиленко… Про неї зараз чуйно й проникливо відгукуються Михайло Слабошпицький, Микола Жулинський, Юрій Мушкетик, Леонід Горлач, Рауль Чілачава та багато інших письменників, просвітян, педагогів, патріотів України. Та й у рідному Чернігові Антоніну Іллівну всі любили, і кожна зустріч із нею була для нас неповторною, така це – яскрава й дивовижна особистість. Навіть не хочеться вживати таке слово – була. Адже вона завжди була й буде нашою дорогою Берегинею.

Козацька люлька

16508293_747926558691547_4624495656213402423_nЛедь відбарабанила у вікна тепла липнева злива, як мені закортіло на вулицю — закачав собі штанці до колін і гайда босоніж по калюжах. Мені чотири чи п’ять років і хіба всидиш таку літню пору в хаті. І сталося ж таке, що із далекого дитинства не забувається — з вимитого дощового потічка помітив якусь дивну череп’янку. Підняв її й заховав у кишеню: може, для чогось пригодиться…

Лишень нашвендявшись вулицею, я заінтересувався знахідкою, отож завернув до діда Лексадера. Дід оглянув її й неквапливо мовив:

Від імені читачів

image001Глибоко змістовна й об’ємна книжка Богдана Дячишина  «Пережите-перечитане» (К.: Ярославів Вал. – 2016. – 264 с.) привертає увагу чіткою спрямованістюв русло пам’яті, віри й любові, без яких не може обійтися справжня Людина. Інженер і науковець, відомий технічний спеціаліст, автор ніби несподіванодля нас вийшов на широкі терени філософії (в кращому розумінні цього слова), історії, літератури, соціології (перелік можна продовжити). До того ж дивиться на світ наче з іншого боку, де відсутня зашореність гуманітарними штампами. Достеменно знаючи Біблію, Дячишин усе ж вважає за необхідне досліджувати її та шукати в ній того, чого, на жаль, не знаходять неуважні читачі. Автор вірить у Бога як у Творця світу,Всесвіту й усього сущого навколо нас. І якраз оця непохитна віра спонукує його висвітлювати усе те, що викликає різнотлумачення або й сумніви. Бо ж Господь дав людині розум, аби вона чітко розрізняла добро і зло (хоча вони й перебувають не раз у дивному сплетінні) і шукала єдино вірну дорогу.

Слово Просвіти №6 (2017). Анонс.

У шостому числі "Слова Просвіти" потужне тематичне мотто :2017 має стати роком ухвалення Закону "Про державу мову".

Тож публікації Галина Пагутяк "Про фантазії Міносвіти інтегрувати українську літературу у світову", "Гаряча тема" із листами до влади про невідкладність прийняття мовного закону та оцінкою запропонованих законопроектів від Тарас Марусик (громадська коаліція "Україні -закон про державну мову"), Львівського суспільно-культурного товариства "Гуцульщина", (200 підписів), Звернення асоціації вчителів української мови та літератури , Порівняльна таблиця мовно-освітнього розділу в усіх трьох законопроектах від Ірина Фаріон та заключна, четверта публікація Дмитро Пилипчук "Про дозу дьогтю в бочці меду" надзвичайно актуальні сьогодні і потребують серйозного прочитання.

Присягнув на вірність Наполеону

p_106149_1_slidertop2Зранку 21 червня 1813 року десятки знатних чернігівців і губернських чиновників поспішали до Спаського собору, щоб зайняти у ньому більш зручне місце. Адже мало відбутися не Богослужіння, а подія незвичайна і небувала — позбавлення архієпископа Варлаама Шишацького єпископського і священицького сану. За зраду батьківщині.

Рід Шишацьких походив із села Красилівки, що між Черніговом та Києвом, не одне його покоління, вже й після Варлаама, обирало собі сімейну стезю священика. У молоді роки отець Варлаам служив у Білорусії, де немало посприяв архієпископу Мінському Віктору Садковському в наверненні до православ’я уніатів, за що  отримав сан єпископа і очолив Житомирську єпархію. Тут теж відзначився, передовсім у відкритті семінарії, і його в сані архієпископа призначено керувати Могильовською єпархією.

«Вечеря на 12 персон» від шеф-кухаря Лесі Мудрак

_dsc0009

«Мій міні-проект, спільно з видавництвом «Пенмен», «Вечеря на 12 персон» (творчий марафон прозаїків різних поколінь) стартував у четвер у літпабі «Крапка кома».

Відомі письменники В'ячеслав Медвідь, Микола Закусило, Микола Семенюк, Володимир Даниленко спілкувалися за одним столом із літературним угрупуванням прозаїків «Свідки слова», читали прозові уривки і частувалися.

Для всіх( і старших і молодих) — така зустріч була важливою і корисною. Сподіваюся, що цей проект набере обертів і розголосу.

Дякую всім за участь і підтримку!» — написала у своєму Фб відома письменниця, громадський діяч Леся Мудрак.

Від себе додамо, що, справді, цікавих заходів для прозаїків не так уже й багато. Тому, спроба пані Мудрак поєднати мудрість і досвід із молодістю й зухвальством, – це неабиякий прорив.

Об'єднати вміст