Музика та виконання Олександри Малаш. Слова Олександра Козинця.

Це буде довгий текст. Перш ніж говорити про стратегічне, скажу об’єктивне. Вчора була на зборах з питання закриття Стрітівського коледжу кобзарського мистецтва. Там частково втратила слух, але здобула певну ясність ситуації.

Отже, що ясно: 
– кобзарський коледж не закривають, але існує щорічна загроза через низький запит до вступу. Цього року було дві заяви, після хвилі фейсбуку – 5. Групу І курсу ніби набрали. Але це не точно)
– незрозуміла ситуація із першоджерелом інформації про закриття. Директорка посилається на усну рекомендацію голови обласного департаменту освіти, остання це заперечує;
– батьки висловили недовіру керівництву за непрофесійне та недобросовісне виконання обов’язків, а також неправомірне повідомлення про закриття коледжу;
– студенти обурені незацікавленістю керівництва в їхній участі в промоції коледжу. Вони запропонували ввести посаду арт-директора для реформування та створення стратегії розвитку.

А тепер я зроблю крок убік і розповім про Стрітівський коледж.

Буковинська письменниця Іванна Стеф’юк виграла 25 тисяч гривень на видання власної поетичної збірки. 

Про це йдеться у розпорядженні Президента України про призначення грантів молодим діячам у галузі театрального, музичного, образотворчого мистецтва, а також молодим письменникам і майстрам народного мистецтва для створення і реалізації творчих проектів.

Іванна отримає 25 тисяч гривень для видання поетичної збірки "Рибниця" на базі товариства з обмеженою відповідальністю "505" (м. Житомир). Автор обкладинки і всіх ілюстрацій фотограф з Верховини  Руслан Трач.

"Дуже вдячна Євгену Барану, Василеві Шкургану, Анатолієві Томківу і Богдані Гайворонській за підтримку. Щаслива. – Написала авторка книжки у соцмережі. – Це буде книга поезій, третя моя за рахунком книга і перша поетична, очікую вихід ще одної, але то поки таємниця".

1

Жінки в перуках. Липень. Спітнілі дідугани...
Сиджу на лаві скраю, а музика гримить.
І настрій - помаранч, розсіялись догани.
Кумарить пса рудого, дзуміє кожна мить...

Десь рими у траві, наквецяє хтось оду.
А пари кружеляють... Піти й мені б у круг!
У Ворсклі (сій-не сій...) не напитала броду,
розкрив обійми вдруге мій віртуальний друг.

І я красива ще... і вік мій не причина,
щоб нишкнути в затінні, шукати цвіркуна.
"Не спотикайся!" - в путь благословляю сина.
Омани многоликі й ковтьоби оминай...

Чи замислювались ви про власну енергетичну незалежність? Про примусові «космічні» тарифи на енергію? Про можливості нових технологій в галузі виробництва енергії? Про те, що 40% електроенергії Німеччини виробляється вітряними, сонячними та біогазовими станціями, в Коста Риці цей показник нещодавно досягнув 100%, а в Україні складає менше 2 %?  Частина з нас може сприймати перехід на екологічно чисті та незалежні джерела енергії етапом, до якого потрібно вирішити ще багато більш нагальних побутових проблем. Проте не слід забувати, що те, як ми розпоряджаємось своїми ресурсами сьогодні, напряму впливає на майбутній добробут і безпеку сім'ї і країни. Саме про це говорили у Львові учасники міжнародного форуму з питань відновлюваної енергетики. Руслана активно пропагує цю тему для українців та у світі в цілому.

Журі міжнародної Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона  Куліша щойно нагородило цією престижною відзнакою Марину Василівну Каранду – кандидата філософських наук, доцента кафедри філософії та культурології Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т. Г. Шевченка, художнього керівника студентського соціального театру «EX LIBRIS».

Марина Каранда відзначена за значний внесок у розбудову концепції соціального мистецтва засобами аматорського театру, організацію широкої просвітницької, естетико-виховної, інклюзивно-арттерапевтичної та гастрольної діяльності навчально-реабілітаційними закладами Чернігівщини.

Упродовж 2017-2018 років Марина Василівна – куратор міжнародного культурного проекту «Соціальний театр – мода на добре мистецтво», який реалізовано за підтримки Швейцарського бюро співробітництва в Україні. Мета проекту – донесення мистецтва театру до дітей у складних сімейних обставинах та дітей і молоді з особливими потребами, розповсюдження ідеї інклюзивного естетичного виховання.

Також Марина Каранда – тренер соціальних працівників та вчителів області у низці авторських тренінгів із теорії мистецтва, історії та теорії театру, практики організації соціально орієнтованих театрів.

Журі Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» нагородило цією престижною відзнакою заступника генерального директора ТОВ «Земля і воля» Григорія Андрійовича Войтка – за плідну багаторічну діяльність в галузі літератури і публіцистики.

Зокрема, знаного письменника і журналіста нагороджено за художньо-літературне видання «Тернистий шлях благородної справи» (це – нариси про 120-річну історію Майнівського (Бобровицького) радгоспу-технікуму), а також – за роман «Безбатченки», в  долі головної героїні якого,  як у дзеркалі, відображається доля всієї України.  Але  ту долю, за висловом літературного критика Ніни Головченко, знівечили «найпаскудніші представники нашої національної наволочі». Стосовно ж цього роману, член Національної спілки письменників України поет, прозаїк Тетяна Череп-Пероганич у своїй рецензії наголосила: «Книга «Безбатченки», немов уривок із минулого, який варто усвідомити, аби зробити висновки».

Мастєрова В. На тому боці : збірка / Валентина Мастєрова. – Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – 224 с.

Художній світ збірки новел Валентини Мастєрової «На тому боці» постає як дифузія проекцій: зовнішній подієвий сюжет дисонансний внутрішньому світовідчуттю персонажів, які ідеалізують об’єкти любові, позбавляючи їх тіней і доводячи до абсолюту. Проникна здатність любові-абсолюту безмежна, мов рентгенівський промінь, тому оприявнює флюрограму недуги особистісної, родинної чи суспільної («Сиродій») і водночас позбавляє маленьку героїню критичного підходу й адекватного реагування на дорослі рішення. Дитинна упередженість сприйняття – це феномен радісної любові, помноженої на наїв сподівань.

Берізка

Вітер витанцьовував всю ніч. Ревіло, стогнало, валилося. Здавалося, що він заставляє танцювати весь світ... Вранці першим на розвідки вийшло сонце. Якось несміливо кинуло поглядом навкруги й отетеріло від здивування.  Найбільше зачепила за живе берізка, яка старалася приховати свою наготу. Завжди причепурена вона  виглядала вимученою, стривоженою. Листя шматтям звисало додолу. Найбільше дісталося білокорому ніжному стану. Вочевидь, вітер мстив красуні за клена, який ненав'язливо оберігав її, стараючись захистити від усього світу. Його розмірена незрадливість виявлялася в  опіці юної, ніжної красуні, яка наливалася життям. Він по-батьківськи леліяв берізку, прикриваючи її від різкого й нав'язливого залицяння вітру; захищав від палючого сонця, намагався вмірунапоїти під час дощової щедроти. І така опіка дорого обійшлася йому. Людина, вирішивши, що клен не дає берізці тягнутися вгору, якраз перед лихим танцем вітругана пообрізала гілки, звільняючи простір для неї.  Не вдалося старому клену дотримати слова, яке він дав сусідці, коли вона народжувала доню. Людина, не порадившись із природою, вчинила необдумано. Не пошанувавши старість, вона завдала шкоди молодості. І тепер, після вчинку лиховітра, мусіла спокутувати вину й перед кленом, і перед берізкою. Необдуманість...