Приготування їжі – це жіноча справа? Може й так. Але я переконалася в інакшому. І доказ цьому – Богдан Шрам.  Він навчається вже третій рік на факультеті ресторанно-готельного та туристичного бізнесу в одному з вітчизняних вузів. Свої здібності до кулінарії вдалося випробувати в одному з невеличких містечок центральної Словаччини. Його прямим фахом не є робота на кухні. Проте, на стажуванні в 5-зірковому готелі йому випала роль саме шефа. Про особливості професії, труднощі, з якими доводиться стикатися, читайте далі.

13 грудня 2018 р. о 15:00 у Національному інформаційному агентстві «Укрінформ» у м. Києві (вул. Б. Хмельницького, 8/16) відбудетьсяпрезентація портальної версії «Великої української енциклопедії» ― «е-ВУЕ». (Зала 1)

Організатор: Державна наукова установа «Енциклопедичне видавництво» за участі провідних науковців України.

Мета: популяризація національно-значущого проекту «Велика українська енциклопедія»; залучення інтелектуальної еліти України до створення іміджевого інформаційного видання державної ваги.

е-ВУЕ ― універсальна, науково-популярна, мультимедійна енциклопедія з багатимілюстративним (світлини, карти, схеми, графіки, діаграми, креслення, малюнки, рисунки), аудіо- та відеоматеріалом, що інтегрується з текстом.

Статті е-ВУЕформуються як авторські рубриковані ілюстровані лонґріди з елементами інклюзії (на порталі розміщуються аудіо версії статей, що доступні користувачам із порушенням зору).

Є люди – світло. Біля них хочеться зігрітися. Ними хочеться начутися, про них хочеться розповідати іншим. Нині моя розповідь про Олену Івановську – українську фольклористку, професора, завідувачки кафедри фольклористики КНУ імені Тараса Шевченка.

Сфера наукових зацікавлень: звичаєве право, теорія фольклору, історія фольклористики, семіологічні та наративні особливості фольклорного тексту, статусні та рольові функції суб'єкта фольклорної комунікації, ґендерні дослідження фольклору. Першопрохідник у дослідженні фольклористичної та літературної спадщини Ганни Барвінок (О. М. Білозерської-Куліш).

Олена Івановська автор близько 100 наукових, у тому числі 17 науково-методичних, праць, навчальних посібників, підручника та навчальних програм з методики викладання фольклору, етнопедагогіки, української етнографії, звичаєвого права, української народної творчості, теорії фольклору.

Але наша розмова була не лише про це. Переді мною сиділа тендітна, щира красива жінка, яка ділилася своєю любов’ю не тільки до роботи, професійних обов’язків, а любов’ю, до найголовнішого – родини, друзів, України…

В Україні від давніх часів була поширеною практика допомоги нужденним на громадських засадах. Згадайте спільні толоки, збирання врожаю з ниви вдови, допомога немічним, літнім бездітним людям. Утім саме слово «волонтер» увійшло до лексикону українців порівняно недавно. А на повну силу воно зазвучало і виявило свою незбориму міць з часів Революції Гідності та подальших подій російсько-української війни. Навіть народився жарт: потрібно дістати ядерну боєголовку? Подзвоніть волонтерам. Завтра до вечора буде боєголовка, бутерброди і невеличкий концерт. Саме про волонтерство концертного формату піде мова у цьому матеріалі. І писатиму я не лише як журналіст, а – в першу чергу – як людина, котра з квітня 2014 року є безпосередньою учасницею отакого волонтерського руху.

Створений мною колектив Творча сотня «Рух до перемоги» відомий по всій лінії розмежування. Більше сорока виїздів на Схід, тонни гуманітарної допомоги, сотні концертів, тисячі кілометрів військових доріг. А ще – більше кілограма (!) грамот і подяк від командирів підрозділів, бригад, ОТУ, медаль від Міністерства оборони, відзнаки командирів військових частин, відзнака Президента України за гуманітарну діяльність у зоні АТО і… занесення до розстрільного сепарского списку, як посібника карателів. А ще – величезна кількість оборонців України – від генералів-полковників, до солдат, котрі знають моє ім’я, котрі знають, чекають і люблять наш колектив.

На тему волонтерської діяльності, поїздок на Схід і тих, з ким поєднала отака благодійна співпраця, можна вести тривалу розмову.

Та нині – про інше. Озираючись на пройдений шлях, певний висновок – до волонтерської діяльності найактивніше долучаються саме жінки. Коли чоловіки часто-густо шукають причини і відмовки, жінки найчастіше знаходять можливості. Не маючи жодного наміру применшити внесок до загальної справи сильної половини людства, саме про представниць прекрасної (і таки сильної!) статі розповім сьогодні.

Богдан Смоляк. Суб᾿єктивно-об᾿єктивні нотатки

Цю, вже не першу, презентацію літературно-мистецької творчості суто молодих авторів відкриває інформаційно-закличне слово «Будуймо фортецю духу!» головного редактора журналу Юрія Коваля (йдеться про високу культуру включно з високою потребою передплачувати «Дзвін» та деякі інші часописи).

Поезія: добірки Володимира Віхляєва, Віталія Рибка, Ірини Сажинської, Анни Ютченко, Ярослава Фульмеса, Андрія Баглика, Соломії Гусак, Микити Рижиха, Соломії Чирської, Ольги Сокол-Торської, Меланії Богонос, а також уривки з поеми Овідія «Ліки від кохання» (переклад і коментар Ростислава Ханаса).

Проза: повість «Вирок Міри» Юлії Чернієнко, «Оповідки з маршрутки» Юрія Мартиновича, уривок із роману-фентезі «Боги, як діти» Маркуса Гріна, новели-образки-казки-роздуми Андрія Омельницького, Івана Покотила, Вікторії Кульчицької-Вовчко, Яни Науменко, Софії Байдюк, Марії Перепічки, Артура Дроня, Ганни Звонок, Олени Дмитерко, Олександра Ганушевського.

Ольга Рєпіна
м. Дніпро

Рецензія на книгу Ірини Баковецької-Рачковської  «Пластилін»

Пластилiн. Детектив з елементами психологізму / Іра Баковецька-Рачковська. – Дніпро: Моноліт, 2018. – 256 с.

Чесно кажучи, не люблю вдаватися до філософії, якщо можна використати свої знання з психології. Зізнаюся:вирішила помудрувати, починаючи із назви.

Після прочитання книги взяла такий собі тайм-аут – для обміркування. Підтверджую як фахівець: все описане авторкою роману присутнє в нашому житті. Це правда, зміни у суспільстві та окремих його ланках настільки серйозні, що приховувати їх означає проводити політикустрауса – ховаючи голову у пісок. А може, це міф? Я щодо страуса, а не щодо зміну суспільстві.

Оксана Грановська,
м. Кропивницький

Становлення письменника – довгий шлях. Людина не народжується творцем – вона тільки успадковує здатність до творчості. А чи розвинеться талант, залежить від багатьох обставин: середовища, сім'ї, рівня освіти, критичного ставлення до себе й бажання вчитися. Та це ще не гарантує появи творів. Хоч рукописи й не горять (за Булгаковим), але їм загрожує набагато страшніша доля – неможливість показати їх, забуття, зникнення... Тих, хто пише, багато, і хто знає, скільки хороших рядків не дійшло до читача тільки тому, що автор їх не зміг видати або просто показати їх сучасникам! Тому повинно існувати середовище, куди можуть прийти ті, у кого є здатність до творчості, де їх чекають, де підтримають, підкажуть, надрукують.

Цю функцію багато років виконує Кіровоградське обласне літературне об'єднання (КОЛО) «Степ».

Олександр Козинець — молодий талановитий письменник, музикант, куратор багатьох літературних проектів та автор пісень. Також він кандидат педагогічних наук, викладає у Національному університеті імені М. П. Драгоманова. Саме під час прослуховування одного з його курсів ми й познайомилися.

Після пар поспілкуватися вдалося й про літературу, й про пошуки натхнення, ще й почути його думки про розвиток авторів-початківців.

— У яких жанрах Ви пишете?

 — Найчастіше пишу лірику. На сьогодні також маю один завершений роман. А ще кілька невеликих колективних повістей у рамках одного літературного проекту, який триває увесь цей рік. До минулого року я приділяв більше уваги написанню поезії — вважав себе неготовим до написання серйозної прози. Точніше, хорошої серйозної прози. А от короткі історії — есе та оповідання — писав паралельно з віршами від початку творчої діяльності. Минає двадцятий рік, як я пишу. І хочеться розвиватися у цьому напрямку далі на більш професійному рівні.

— На які теми Вам найскладніше писати й чому?

 Надія Ковалик. Стіна. В кн. Надії Ковалик «Зваба». – Львів: Апріорі, 2018. – 344 с.

Чим вище у горах,
тим глибшими є долини,
тим вимогливішими видаються
мандрівнику дороги серця.**

Читаю, перечитую життя – яким воно є. Перегорнув останню сторінку книжки – вона вела за собою, попри типові сюжети, життєві історії героїв. Мова письма заслуговує похвали. Автор намагається осмислити життя – таке воно непередбачуване, жорстоке і з надто важким «хрестом» випробувань...

Весела Л. Між ріками і Богом. Поезії. – Хмельницький: Поліграфіст, 2017. – 80 с.

Коли перечитую ту чи іншу книгу, то частенько ловлю себе на думці про те, чи дало щось для душі «пірнання» у світ буквиць. Питання, від якого повіює прямолінійністю? Можливо. Та мене бентежить не це, а відповідь на нього. І радий, що майже кожного разу кажу собі, що літери освіжили свідомість і заронили в її борозенки нові зерниночки думання. Щось подібне було й тоді, коли «вглиблювався» у вірші Людмили Веселої з її нової збірки «Між ріками і Богом». Вони захопили настільки, що розмисли досі живуть у бентежному римоколиванні. «Я марити буду тим світлом з твого маяка з далекого берега, що на краю географій».

Чарівне мандрування мореокеанням слів дивовижних. Про нього і думаю. Бо не відпускають зі свого виру метафори, порівняння, образи. Чи не тому, що крізь їхню призму постає наш сучасник з його болями і тривогами? Зосібна бачимо його за метафорами. «Степ відпускає у вирій свої полини», «Цей вірш давно тремтів мені на віях», «Згадав мене як казку на ніч січень», «Венами літо стікає». Гарно, правда? Та це – лишень частина  вдатностей. Бо зацікавлюють і інші слововияви. «З твоїх літніх полотен втікають  гранати й агави», «І мої віршенята наснилися  зірці зеленій», «Сива ніч відридала в хустину», «І мовчки вересень потупить очі». Не знаю,  як і хто сприйме ці небуденності,  а мені вони створили  словесний портрет людини із зачудованою душею.