Янис Акуратерс. Палаючий острів: повість. Пер. Ліни Мельник. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2018. – 144 с.
В останні роки можна підмітити одну характерну особливість: посилилась увага до книг, перекладених з інших мов. Як на мене, це перш за все продиктовано тим, що люди хочуть ліпше взнати край, де намірились побувати. Тривіальні туристичні довідники не спроможні вгамувати «голод пізнання». І тут на допомогу приходять перекладні видання поезії, прози чи есеїстики. «Палаючий острів» належить саме до таких. Це – перша в Україні інтерпретація повісті відомого латиського письменника Яниса Акуратерса.

Про що йдеться у творі? Звісно, відповідаючи на це запитання, дехто вдасться до викладу вражень від написаного, розлого коментуючи їх. Не буду заперечувати, бо раціональне зерно у такому підході існує. Але автор цього відгуку не хоче ставати на такий шлях. Бо вважає, що радше необхідно зробити сюжетний наголос.

Яким побачила Івана Мазепу американська українка в зображенні митців французького романтизму

Постать видатного українського гетьмана Івана Мазепи здавна захоплювала уми європейців. Його діяння цікавили не лише істориків та філософів, а й багатьох майстрів слова, пензля, музики, які, відштовхуючись від фрагменту з «Історії Карла XII» французького філософа Вольтера, створювали поеми, художні полотна, опери. Серед найперших літературних викладів легенди про гетьмана була поема англійського письменника Джорджа Гордона Байрона «Мазепа». Застосовуючи унікальний художній прийом, що полягав у зіставленні минулого і сучасного, автор явив читачеві два образи Мазепи – історичний (гетьман літнього віку) і легендарний (гетьман у зовсім молоді роки).

Сьогодні, 15 травня 2019 року, Президент України Петро Порошенко підписав закон про функціонування української мови як державної.

Порошенко зазначив, що закон не розколює, а об’єднує українську націю та висловив вдячність усім, хто виступав за прийняття даного нормативного акту.

Леся Українка – моя землячка і землячка моєї дружини, дідусь якої розповідав нам про неї, бо жив там, де й герої «Лісової пісні»... І мені доводилося писати й виступати про цю, вже легендарну, поетесу та її творчість чимало у різних текстах та контекстах.

А оце нині маю честь знову погрітися у доброму промінні відразу двох чудових жінок, яких поважно люблю, – самої Лариси Петрівни Косач та Любові Романівни Гонтарук, яка оце написала віршовану книгу «Леся Українка. Сторінки кохання», присвятила її «100-річчю з дня смерті Лесі Українки» і попросила мене бути одним із першочитачів, редактором та автором передмови, що я із етично-естетичною радістю причетності до світлої співтворчості і не претендуючи на марнославні лаври та істину в якійсь інстанції, і роблю...

 – У книжках «Легенди про козаків», «Китеня Тимко» Ви вживаєте багато зносок-пояснень. Чи в усіх Ваших книжках використано зноски і навіщо Ви їх застосовуєте?

– Дуже приємно, що ти так уважно читав, дорогий друже! Так, дійсно, зносок багато. Якщо ти звернув увагу, я намагаюся пояснити складні слова та поняття, що притаманні, наприклад, професійним мореплавцям, або описуючи історичні події, рідкісних тварин (риб, динозаврів, птахів) чи рослини.

Використовую зноски, аби допомогти читачеві дізнатись про навколишній світ трішечки більше, ніж є в підручниках. Бо ж не завжди маємо змогу користуватись інтернетом, щоб зрозуміти, що таке «планктон» або «вогні Св. Ельма» тощо.

Зносок немає хіба в книзі для самих маленьких – про черепаху Наталку. Там казки малі й прості, там я не використовую жодного складного слова».

Коли Любов Гонтарук робила перші спроби в літературі, її примітили Олесь Гончар і Петро Перебийніс. Підтримка і висока атестація таких авторитетних людей, безперечно допомогла їй у професійному ставленні, посилила вимогливість до себе.

Є книжки, читати які без внутрішнього хвилювання неможливо, сторінки ніби обпікають пальці. Потім ти знову повертаєшся в суєту буднів, клопочешся звичними справами, але враження від прочитаного ще довго хвилює!

Саме такий глибокий і непроминальний світ залишає поезія Любові Гонтарук. Це справді світла сповідь чутливої жіночої душі, що поривається жо краси та добра і ностальгійно тужить за Батьківщиною.

Поезія Любові Гонтарук завжди щира, задушевна, відчувається, що вона ллється з глибини серця – незмінно відкритого для краси і добра. Все це йде від надміру почуттів, йде по тонкій межі, ніби по лезу бритви, балансуючи, але їй віриш, бо якимось незбагненним дивом їй вдається зберегти незрадливий тон і довірчу тональність.

Любов Бенедишин. Літа проминальна літургія. Вірші.-Львів: Плай. 2017. – 120с.

Здається, що вірші цієї поетки раніше зустрічав у різних виданнях. Але чимось особливим вони мені не запам’яталися. Чи не тому, що тяжію до модернової версифікації? Звісно, що до мене потрапляють і друки з традиційною поетикою. Але тоді «клюю» лише на твори відомих авторів. Несподіванки, правда, трапляються, несучи в собі присмак собості. Подібне було і цього разу. В одному із чисел журналу «Дзвін» надибав поезії Любові Бенедишин. Твори з часопису 2016 року, можливо, привернули мою увагу тим, що вони були вміщені в одному номері з моєю рецензією на книгу Олеся Дяка (маю таку звичку уважно перечитувати тексти тих, що сусідують з моїми опусами). Це було характерним і для перечитування торішнього випуску альманаху «Франкова нива», який почали римотворисокальчанки.

Відомі українські письменники Тетяна і Сергій Дзюби щойно отримали свою нову, свіжовидрукувану в Іспанії та Болівії збірку віршів «Голоси двох поетів». До книжки увійшли їхні вибрані вірші іспанською та українською мовами. Поезії українців талановито переклала іспанською поетеса з Болівії Галина Шитікова де Ескобар. В оформленні цієї ошатної книги використано роботи всесвітньо відомих іспанських художників Хуана Ромеро (у дизайні обкладинки) та Сальвадора Далі (кольорова графіка).

Збірка віршів побачила світ зусиллями Державного університету Сан Сімон (Болівія, м. Кочабамба), Міжнародного Арт-центру «Букісан» (США – Іспанія – Німеччина), Асоціації «Українська Громада Іспанії за права, честь і гідність українців» (м. Мадрид, керівний орган – Світовий Конгрес українців) та видавництва «Десна Поліграф» (Україна, м. Чернігів). Фінансово посприяв підприємець, інвестор, науковець з Києва Володимир Феодосійович Хоменко, уродженець Чернігівщини. Свою підтримку надала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, що об’єднує знаних письменників, перекладачів і науковців із 55 країн.

Марущак В.І. В'язочка казок, казки для дітей дошк. та молод. шк. віку українською мовою / В. І. Марущак. – Миколаїв :Видавництво «ФОП Швець В. М.», 2018. – 52 с.

Багато казок мають свого автора, тобто їх складає не народ, а конкретна людина. І такі казки називаються авторськими, або літературними. В авторській казці, зазвичай, події відбуваються в чітко визначеному місці, тобто є часткою реального життя, усталена композиція (традиційні зачин, кінцівка, повтори), переважно щасливий кінець (добро перемагає зло).

Отже, літературна казка – це авторський прозовий чи віршований твір, заснований на фольклорних джерелах або цілком оригінальний, що змальовує пригоди вигаданих або традиційних казкових героїв.

В українській літературі казки писали знані майстри слова: І. Франко, Леся Українка, Дніпрова Чайка, В. Симоненко, Н. Забіла, П. Тичина, А. Шиян, М. Пригара.В. Нестайко та ін. Із зарубіжної літератури нам відомі казки Г.К. Андерсена, Ш. Перро, братів Грімм.

Святненко В. Самурай. Українська історія / Володимир Святненко. — Житомир: О. О. Євенок, 2019. — 608 с. ISBN 978-617-7752-15-7

Стійку траву пізнаєш при сильному вітрі
Японська приказка

У Національному музеї літератури України відбулася презентація історичного роману «Самурай. Українська історія» письменника, краєзнавця, громадського діяча Володимира Святненка.

Привітати автора прийшли знанні в Україні письменники, літературознавці, японознавці, історики, діячі культури. Зокрема, в обговоренні книжки та концертній програмі взяли участь: поет, громадський діяч, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта», заслужений діяч мистецтв України Павло Михайлович Мовчан, естрадна співачка, телеведуча, народна артистка України Алла Попова, кобзар, заслужений артист України Тарас Силенко, японознавець, старший науковий співробітник Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАНУ, кандидат філософських наук Сергій Капранов, японознавець, голова Громадської організації «Культурний Центр «САН» Анатолій Кікін, літературознавця і критикиня Ірина Ніколайчук, письменник, краєзнавець, член Правління Національної спілки краєзнавців України, редактор газети «Культура і життя» Євген Букет, заслужений працівник культури України Петро Андрійчук і заслужений народний ансамбль пісні і танцю України «ДАРНИЧАНКА», солістка Поліського академічного ансамблю пісні і танцю «Льонок», заслужена артистка України Ніна Жукова, піаністка Юріе Камура, музикант-композитор, майстер гри на японській флейті сякухаті Сергій Максименко. голова Брусилівської районної ради Ніна Рафальська, голова Брусилівської селищної об’єднаної територіальної громади Володимир Габенець, представник видавництва «Бук Друк» Владислав Вознюк.