Замкова З.С. Маленька крапка знаку запитання. Вибране.-Тернопіль: ТОВ «Терно-граф».2017.-144с.

Зрозуміло, що кожен письменник відображає епоху, в якій живе. Навіть тоді, коли творчою уявою поринає у події давнизни. З цим, мабуть, ніхто сперечатися не буде.Тому й хвилює інше. Чи може літерат донести до читачів почування своєї душі? Якщо колись часто-густо заважала цензура тоталітарних часів, то нині на заваді стають фінансові негаразди. Видання нерідко стає неможливим через мізерні зарплати чи пенсії авторів, а спонсорів знайти не вдається ( бо псьмовець не хоче і не вміє жебрати).  Якщо мати на увазі цей момент, то поява серії книг облорганізаціїСпілки письменників за кошти обласного бюджету заслуговує  похвали. Та, чесно кажучи, переймаюся не тільки цим. Мене цікавить і якість написаного. Тому із задоволенням для себе знаходив цікавинки у друках Лесі Білик, Тетяни Дігай, Ганни Костів-Гуски, Володимира Кравчука, Богдана Мельничука, Наталії Пасічник, Жанни Юзви…

“Хто не був на церемонії нагородження, може тепер нарешті побачити (або не побачити… бо не всі ж стали переможцями) свою відзнаку, оцінку свого таланту, обдарованості.

Нагороджені учасники заочного літературного конкурсу, які не змогли з різних причин побувати на святі, отримають грамоти поштою.

Вітаю усіх іще раз! Наснаги, віри в себе! Тим, хто не потрапив до списку переможців – наполегливості і впертості! Успіх прийде, якщо йти йому настріч!”

Васильчук В. Б. Мій друг Пончик. Оповідання. - Житомир: ПП «Рута». 2019. – 64 с.

Є два типи письменників. Перші надають перевагу грі фантазії. Але читачі «ковтають» написане так, як оповіді з реального життя, хоча розуміють роль уяви автора. Майстерність письмака? Безумовно. Але (принаймні так мені здається) є вона і тоді, коли думаєш про других (тут маю на увазі і писання тих літераторів, котрі сумлінно змальовують житейські історії). Не можна скидати з рахунку представників цієї течії, що межує з традиційністю реалістичності… Зрештою, на моє переконання, немає істотного значення творчий метод. Сприймача тексту цікавить не це, а якість літеросплетень…

До цих розмислів спонукала нова книга «Мій друг Пончик» письменника і журналіста Віктора Васильчука з Коростеня, що на Житомирщині. Чому? Спробую це пояснити хоча б кількома реченнями. З поліграфічного виробу можна висновковувати, що ловець слів (так іноді іменують письменника) належить до другого типу слово творців. Я сказав би про прихильність автора до мемуарної літератури. Бо є в оповіданні щось від цього. Але водномить не все є таким простим, як може здатися спочатку.

Письменник-код, письменник-містик і фантастичний життєлюб з душею жайвора – все це можна сказати про видатного українського новеліста і цьогорічного ювіляра Марка Черемшину. Кобаки, Коломия, Відень, Делятин, Снятин – усі ці місця покарбували його характер і світогляд особливою огранкою, а письменник, у свою чергу, залишив яскравий і колоритний слід у історії літератури, громадсько-національної ідеї та юриспруденції. До слова, цьогоріч Марко Черемшина – ювіляр, адже виповнилося 145 років із дня його народження.

І саме з ювілейної нагоди снятинці зробили своєму видатному землякові оригінальний подарунок – Телекомпанія «Снятин» у тісній співпраці зі Снятинським літературно-меморіальним музеєм Марка Черемшини запустили проект автентичного читання творів Марка Черемшини, популяризуючи його у такий спосіб у теле- та інтернет-просторі. Марко Черемшина писав особливим варіантом гуцульських говірок південно-західного наріччя, адже рідне йому село – Кобаки (Косівський район Івано-Франківської області) етнографічно належить до порубіжної зони, тут присутні риси як Гуцульщини, так і Покуття.

Тетяна Череп-Пероганич

Вчора у Мистецькому салоні Київського національного університету імені Тараса Шевченка, відбувся творчий вечір чудової виконавиці Зої Тимченко. Після робочого дня було приємно зануритися з головою у світ творчості цієї непересічної особистості і просто хорошої людини.

Колись Зоя розповідала, що народилася з піснею. І вона з нею все життя – естрадна, народна, українська пісня. "Пісня – це моє джерело натхнення та сили", – говорить завжди. Шляхжінки довеликої сцени довгийі непростий. Але вона занадто сильна і вперта, щоб здатися й опустити руки.

Поміж нас багато тих, хто за звичкою роками чекає манни небесної. Все їм не так, все погано, все хтось чи щось винен. Зоя і її надійна половинка, помічник та захисник – чоловік Віктор Бутко, з тих, хто самі віддаються світові, людям, роботі, творчості сповна, нічого не чекаючи взамін. І тому, мабуть, так багатолюдно було вчора в залі, де проходило свято Зоїної пісні.

З часів виходу в світ першої поетичної збірки прилучанки Ніни Заболотної (Костюк) «Втаємничені слова» пройшло 6 років. За цей час пані Ніна встигла вийти заміж, народити синочка Ігната, повернутися після тривалої декретної відпустки в свою рідну міську бібліотеку імені Любові Забашти, в якій вона працює бібліотекарем юнацького відділу – готує дивовижні сценарії, віртуозно проводить зустрічі з цікавими людьми, організовує виставки та конференції…

Вона повернулася з відпустки з великим оберемком нових чудових віршів. Вже зовсім інших, ніж ті, які складали канву її першої збірки – більш зрілих та досконалих.

Історик за фахом, бібліотекар за професією, поетка за покликанням…

Людина й сама не підозрює, як багато вона може повідомити світові про нього і людей, беручи до рук олівця. Презентуючи читачеві свої нові вірші, поет презентує пошуки своєї душі.

А справжня поезія, буцімто втрачений рай, – вона повертає нас самих до себе, примушує Галактику крутитися в іншій бік.

Хомчаківці із “Книжкового дворика” повернулися з Європи.

Вперше тижневу літературно-туристичну мандрівку “Від серця до серця” учасники “Книжкового дворика” здійснили по Європі, відвідавши ПРАГУ, ВІДЕНЬ, ФЛОРЕНЦІЮ, РИМ, ВЕНЕЦІЮ, ЛЮБЛЯНУ. Повернувшись в Україну, організаторка і засновновниця ГО “Книжкова толока” пані Люба Хомчак в інтерв’ю з редакторм Інтернет-порталу “Моя Жовківщина” призналася, що їхали в Європу за обміном духовності та досвідом, представленням українського видавця та авторів українських книг, та задля відпочинку і зустрічі з українцями за кордоном.

Інтерв’ю записала редактор Інтернет-порталу “Моя Жовківщина” Галина Фесюк Відеооператор – Юрій Кархут.

Є у кожній жовтневій порі чарівні миті безкрайнього синього неба, щедрого сонця, сивих світанків і замріяної тиші, в якій ще так буйно квітнуть осінні пломенисті чорнобривці. Саме о цій прекрасній порі, напередодні святої Покрови та Дня українського козацтва, за доброю традицією щороку Коростенщина скликає до себе учасників Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Просто на Покрову». Заснував його, за сприяння Коростенського міського голови Володимира Москаленка й Коростенських райдержадміністрації та райради, заслужений журналіст України, лауреат літературних премій імені Лесі Українки, Івана Огієнка, Бориса Тена, Василя Земляка, автор відродження столітньої хати, де народився Василь Юхимович, фундатор премії його імені Віктор Васильчук.

2019 рік – справді особливий для відомої українсько-білоруської письменниці – прилучанки Лілії Бондаревич-Черненко: цього року вона святкує свій ювілей, а також  особливу творчу подію – рівно 20 років тому побачила світ її перша резонансна книга «Зона грає блюз».

Відтоді в її творчому доробку вже 17 книг, більшість з яких я мав честь редагувати та перекладати з білоруської мови українською. До слова, пані Лілія вже десять років вільно і гарно пише українською, і я безмежно радий за неї.

Письменниця зібрала на свою ювілейну мистецьку імпрезу «Спочатку було Слово» тих, хто був із нею всі ці роки, підтримував її та допомогав. Для них вона й  презентовала  дві  своїх нових «дитини» – поетичні «Фрески» та прозового «Янгола на порозі».