«200 Перших Слів» – це лінійка спеціалізованих книг для дітей з вивчення англійської мови від української компанії «Смарт Коала». Серія включає в себе 3 книги – «200 Перших Слів» Сезон 1, «200 Перших Слів» Сезон 2 та «200 Перших Слів» Сезон 3. Усі книги надруковані англійською мовою.

Новизна та унікальність книг Smart Koala полягає в інноваційній технології друку. Завдяки спеціальній технології нанесенні фарби, Розумна Ручка відтворює усю інформацію зі сторінок книг людським голосом. Розумна Ручка входить у стартовий набір від Smart Koala та працює з усім книжковим асортиментом компанії.

ПОЛОЖЕННЯ

про Незалежну міжнародну літературну дитячу премію

«СХІД СОНЦЯ»

І. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Незалежна міжнародна літературна дитяча премія «СХІД СОНЦЯ» (далі Премія) започаткована групою активних людей Харківщини на початку квітня 2018 року і відбуватиметься щорічно.

1.2. Премією нагороджуватимуться автори за свої високі оцінки за твори для дітей та підлітків, які написані на протязі 5 років з дня висування на премію кандидата. Вік учасників необмежений. Також розглядатимуться на преміювання твори самих дітей молодшої та старшої груп в окремій номінації. Термін написання в цій категорії не враховуватиметься!

2 квітня до редакції газети «Культура і життя» надійшов новий, 28-й переклад вірша Михайла Петренка «Дивлюся на небо…» – грецькою мовою.

Його автор – Оксана Терещенко – перекладач з української на грецьку і з грецької на українську мову, літературний критик, психолог – член Асоціації Психологів України. Народилася 6 червня 1973 року на Київщині. Закінчила музичний факультет Київського університету ім. М.П. Драгоманова (1997) та психологічний факультет цього ж вузу (2011). Навчалася в HELLENIC-AMERICAN UNION college – «Сертифікат з грецької мови» державного зразка – 2008-2009 рік, Афіни. Проживає в Україні та Греції з 2001 року. Досліджує та перекладає поезію, прозу, драматургію України та Еллади.

«Я переклала цей вірш на одному диханні, бо люблю цю пісню, – зізнається пані Оксана. – Коли перекладала, то співала, щоб пісня зазвучала й грецькою». Пропонуємо й нашим читачам, які володіють грецькою мовою, насолодитися новим чудовим перекладом усесвітньовідомої української пісні.

ΣΚΈΦΤΟΜΑΙ, ΚΑΙ ΣΤΟΝ ΟΥΡΑΝΌ ΚΟΙΤΆΩ

Українські видавництва ніби змагаються: хто видасть найкращу абетку. Є книги великі й маленькі, є звичайні й тематичні. І всі вони яскраві, привабливі, цікаві. І практично всі – віршовані. Цікаво, скільки тих абеток, створених нашими письменниками, існує в Україні? Сто? Двісті?

Абетка Олега Майбороди, що вийшла друком у видавництві «Талант» наприкінці 2017 року, вирізняється тим, що вона написана прозою. Прочитала її – і в мене одразу виникли питання до автора. Тим більше, що давно спостерігаю за його творчими досягненнями свого земляка (Олег родом із Камʼянського (колишній Дніпродзержинськ), прим. авт).

Отже, починаємо розпитувати...

– Олеже, скільки всього книжок у твоєму творчому доробку?

БЕЗМОВНІСТЬ

Ми нею майже не розмовляли,
Нам ніби було усе зрозуміло,
Днів мовчазних пролетіло чимало,
Мова сховала оксамитові крила.
Кожен сприймав це як належне,
Згодом домислював щось своє,
Безмовність стала новим безмежжям, 
Ми ще не знали, до чого це призведе. 
Ми ще не бачили, ми не відчували,
Скільки в мовчанні багато скорботи,
Солодке на смак підступності жало,
Не запитало: «Навіщо ти? Хто ти?»
Заздрістю щеплене та злорадством,
Мову – тавровану моветоном,
Мовчання впіймало тенетами рабства,
Підрізало крила, оділо в прокльони.
Навіяло нам, що безмовність – коштовна,
Навіщо літати? Смакуємо муки!
І вже зовсім поруч могилка безкровна,
І звідти не чути ні слова, ні звуку.

Щойно у популярному чернігівському видавництві Валерія Лозового та Олега Єрмоленка побачила світ посмертна книга прози знаного українського письменника, публіциста, журналіста та краєзнавця, головного редактора всеукраїнської газети для дітей «Ліхтарик» із Чернігова, лауреата багатьох міжнародних і всеукраїнських нагород Віталія Миколайовича Леуса «Серцю не накажеш».

Як відомо, талановитий автор резонансних книжок відійшов у вічність наприкінці 2017 року. І дуже тепло, чуйно та зворушливо вшанували його пам’ять у наших чернігівських бібліотеках імені Володимира Короленка та Михайла Коцюбинського, в літературно-меморіальному музеї-заповіднику М. М. Коцюбинського, а також – у редакції його улюбленої обласної газети «Деснянська правда», де Віталій Леус був постійним автором проникливих оповідань, новел, бувальщин, журналістських та краєзнавчих матеріалів; а газету він постійно читав протягом усього свого подвижницького життя.

За поданням президента Міжнародної літературно-мистецької Академії України Сергія Дзюби, лауреатами Міжнародної літературної премії імені Веніаміна Блаженного в Білорусі стали письменники з України – Станіслав Маринчик (м. Ічня Чернігівської обл.) та Віталій Леус  (м. Чернігів; Віталія Миколайовича відзначено посмертно). Нагороджено й відомого науковця, доктора культурології, подвижника і популяризатора української літератури в світі Олексія Давидова. Їх відзначено за книги та публікації останніх років і значний особистий внесок у сучасну словесність.

Наталя Куліш

— Пане Михайле, читала Ваше інтерв’ю для української газети, яке записане два роки тому. Там Ви говорили про культурні україно-румунські зв’язки, про історію української літератури на теренах нинішньої Румунії і колишньої України (Буковина). Оскільки нині в Україні світ побачила вже друга Ваша книжка «Незнайомка у фіалковій сукні» (Київ, 2018 р., видавництво «Друге дихання», (перша – «Конокрадська честь», Львів), то будемо говорити тепер про Вашу творчість. Як Вам ведеться в Румунії – українсько-румунському письменнику і журналісту на професійній стежці? Тобто чи вільно творити українцю, який живе в Румунії ?

То були ми... 

У просте сімейне щастя 

перефарбували свободу, 

змінили координати

найкращих у світі речей, 

і голос схибнутої  радіоли

викрав смугастий записничок... 

То одна спільна секунда

збила з пантелику 

київський час 

і чорні дні здохли

в інтервалах нормальної 

кардіограми... 

Не знаю як швидко блекота виводиться із людського організму, але, схоже, що блекота ідеологічна, та ще коли напомпована метрополією в колоніальні голови, лишається там надовго, якщо не назавжди. 
… Ось професор Михайло Наєнко друкує в «Літературній Україні» свою хай і еклектичну, але все ж на позір патріотичну статтю про московську блекоту, аналізуючи російсько-імперські мотиви в поезії Тараса Шевченка. Звісно, не може пройти мимо шевченківських епітетів «московська грязь», «московська отрута», « московські ребра», що їх скородили списами українські козаки. Але притьма пояснює, наче виправдовуючись перед незримим московським таки цензором: «Все це не присвійні прикметники, а ідеологічні епітети з російсько- імперською символікою, за якою, що дуже важливо, (! – В.Ч) , ніяк не стоїть характеристика народу Росії: для поета цей народ у такому ж пригніченому стані, що й народи інших національностей імперії: молдовани, фіни, кавказці та ін».