Італійсько-українська культурна асоціація «Майдан» разом із Італійською асоціацією українських студій зібрали кошти для придбання літератури про Україну та українську культуру, а також визначних творів української літератури в італійському перекладі для міських бібліотек Мілану. Окремі книги були безкоштовно подаровані небайдужими членами асоціацій і самими авторами. Акцію також підтримало Українське Консульство у Мілані.

Серед закуплених книг переклад «Жовтого князя» Василя Барки, підручник для вивчення української мови Христини Кричковської, українсько-італійські словники, монографія Оксани Пахльовської і Джованна Броджі, присвячена творчості Тараса Шевченка, книги-дослідження української історії та культури журналіста Массіміліано Ді Паскуале, історична праця італійського історика Етторе Чіннелла «Україна. Забутий геноцид». Загалом за зібрані кошти вдалося придбати 33 книги, які після каталогізації будуть доступними відвідувачам міланських бібліотек. Крім столиці регіону Ломбардія завдяки зусиллям місцевої української діаспори книги отримають і бібліотеки таких маленьких містечок як Реджо-нель-Емілія і Боргоманеро.

Нещодавно вийшов новий ошатний номер нашого популярного журналу «Літературний Чернігів», який порадував яскравими, цікавими й талановитими творами земляків, а також авторів з інших областей України та закордону.

Відкриває свіже число велика добірка віршів відомого поета Івана Гентоша «Ми гартовані на Майдані». Прозаїк Владислав Савенок представляє свою повість «Янгол-охоронець». До сторіччя проголошення нашої української держави нині публікуються твори українського поета Варфоломія Кириленка (1893-1965) та розповідь про нього, яку підготував Василь Чепурний. Проникливі спогади про свого батька Варфоломія Кириленка (псевдонім – Павло Степ) і село Хлоп’яники на Придесенні написав і Микола Гавриш із Канади, з міста Торонто, в якому живе багато українців, нащадків славних борців за волю нашої Вітчизни.

Публікуються тут вірші Станіслава Шевченка, Ярослава Савчина, Людмили Ромен, Богдана Братуся, Ганни Демиденко, Тетяни Таланцевої; проза Олександра Забарного, Сніжани Божок, Леоніда Луцюка та Ніни Кочубей.

Розділ «Літературознавство» представлений науковими статтями професора Олександра Ковальчука, доктора філологічних наук Валентини Біляцької та Ігоря Фарини. «Михайло Булгаков, Юрій Сльозкін, Любов Білозерська: чернігівські зв’язки» – так називається публікація краєзнавця Людмили Студьонової. Етнолог, письменник, науковець, професор Микола Ткач завершує свою розповідь «Давня віра та система вірувань». Цікава й стаття етнолога, науковця Івана Забіяки «Ода Подесенню». Михась Ткач публікує свої спогади про незабутнього письменника, журналіста і краєзнавця Віталія Леуса «Працював по сім днів на тиждень».

Вийшла друком нова книжка члена Національної спілки письменників України Петра Кухарчука під назвою "агапе" (Житомир, видавець Євенок О.О.).

Макетував її наймолодший син автора Антон Кухарчук. Він архітектор, працює у Львові.

Презентація відбудеться 14 лютого о 17:00 в Домі української культури м. Житомир.

З анотації:

Автором історичної поеми «Батуринський шлях» є Віра Григорівна Фесенко. Народилася 30 березня 1947 року у славнозвісному Конотопі Сумської області. По розподілу випускників Сімферопольського університету поїхала вчителювати на Міжгірщину. З 23 років проживає і працює в цьому гірському районному центрі. Визнаний педагог, член Національної спілки журналістів України, керівник літстудії «Любисток» при районному будинку дитячої творчості, автор ряду книг: «Березнева рапсодія»(2004), «На семи вітрах» (2006), «Світозар: легенди про замки Закарпаття» (2009). І ось нове видання МПП «Гражда», накладом 250 примірників – історична поема «Батуринський шлях».

У 1699 році на замовлення гетьмана Івана Степановича Мазепи-Калединського ливарник Карло Балашевич відлив знаменитий Мазепин дзвін. В народі прозваний «Голубом». Призначався для Батуринської Воскресенської церкви, яка стояла недалеко від гетьманської садиби. В смертоноснім вогні, коли суцільним полум’ям був охоплений Батурин церква і «Голуб» уціліли. І далі зазивно скликали людей на спільні молитви і облагороджуючі людські душі прощі до Домниць кого Різдво-Богородицького монастиря на Чернігівській землі. В часи атеїстичних переслідувань його перевезли до Чернігівського історичного музею. Звідти він згодом зник, загубився, розчинився у безвісті.

Щойно оголошено цьогорічних лауреатів Всеукраїнської премії «За  подвижництво у державотворенні» імені Якова Гальчевського.

Імена лауреатів цієї знакової премії озвучуються щороку, починаючи з 1995-го. Яків Гальчевський – подвижник української ідеї, незламний отаман, який до 1925 року очолював збройну боротьбу українських повстанців проти більшовицької окупації на Правобережній Україні.

Серед лауреатів за минулі роки – знані письменники, літературознавці, публіцисти, митці, громадські діячі, політики, видавці, меценати, які своїми справами зміцнюють українську державність.

Це – Юрій Шухевич, Левко Лук’яненко, Василь Шкляр, Марія Матіос, Михайло Слабошпицький, Василь Слапчук, Тетяна та Сергій Дзюби, Іван Малкович, Сергій Жадан, Павло Гірник, Сергій Пантюк, Віталій і Дмитро Капранови, Сергій Квіт, Олег Жупанський, Олесь Санін, Ахтем Сеітаблаєв, Любов Якимчук, Євген Положій та інші українські подвижники.  

Щороку її вихованці дебютують на фестивалях МАЛІЖан «Рекітське сузір’я», що проводяться на Міжгірщині. Новими творами вони постійно дивують слухачів. Згадався Андрійко Горбатий. Хлопчик зі Львова навчався в авторській школі «Тревіта». Писав гарні  вірші. Їх упорядкувала і видала як окрему поетичну збірочку «Павутини долі» львівська поетеса Ангеліна Оборіна. Обдарований хлопчик рано залишився без батьків. Вісім років тому тато поїхав на заробітки до Іспанії. До Львова більше не повернувся. Слідом за ним, до Греції, подалася й хлопчикова матуся. Її сліди теж загубилися на чужині. Андрійка та його семирічну сестричку Адріану взялася виховувати бабуся, яка самотужки виводить дітей у люди…

У творчій долі львів’янки Ангеліни Оборіної, яка є авторкою 17-ти поетичних збірок чітко виділяються два високих покликання: плідна робота з молодими талантами, яким щедро віддає свої знання, набуті в житті уміння, авторський хист полум’яним словом запалити читача, материнську опіку, якою охоче гуртує молодих авторів поезій і прози. Вона їх навчає сіяти добро у сучасному світі, де легше сприймається зачерствілість душі, аніж високі людські поривання.

Тьмища була непрозірною. «Сивий» з власного досвіду знав, що у таку пору можна чекати на несподівану, неприємно забарвлену. Диверсанти не дріматимуть. Підійдуть впритул, нароблять рейваху і займуть вигідну позицію. Вже тричі за це літо намагалися, але… Тому він, стоячи на посту, вслухався у кожен шурхіт. Хто-хто, а недавній вчитель біології теорією і практикою підштовхнувся до того, що тишина уміє промовляти. Той, хто підкрадається неодмінно сполохає якусь комашину і вона обурено подасть сигнал іншим.

Не помилився. Десь вдалині озвався цвіркун. І це стривожило. Почав вслухатися у сумеркність. Хтось чалапав до них, не думаючи про осторогу. Напружився, клацнув затвором автомата.

Атаманчук Ольга. Сонце у кухлику. Добірка віршів. – Золота пектораль. 2018. № 1. Доля для мене під сонцем дарує тепло. – Літературний Тернопіль. 2018. № 4. Заглядаю у вікна споминів. – Подільська толока. № 14.

Не раз спостерігав за дивністю. На засіданнях літоб’єднань чи у пресі вперше зустрічаєш твори молодих авторів. І чимось особливим вони не вражають, бо дуже помітними є учнівські наївність і банальність. Але минає час і такі автори «виписуються». Й написане хочеться читати, бо воно манить неординарністю.

Чепурко Богдан. Наче те листя дерев. Проза. — Тернопіль: ФОП Осадца Ю. В. 2018. — 374 с.

Останнім часом перечитую лише ті книжки, які зацікавили мене своєю назвою. Точніше, несподіванкою в ній. Не вірю, що може бути щось цікаве у виданнях із такими банальними найменнями, як «День любові», «Голос душі» чи «Криниця добра». Тому й зір мій зачепило ймення. «Наче те листя з дерев» нової книжки Богдана Чепурка. Відразу вглибився у текст, бо дуже кортіло взнати, що приховує видання з дещо таємничим підзаголовком «Луни й відлуння звитяг і марнот».

І не був розчарований, хоч видання, вийшовши обмеженим накладом, значною мірою більше нагадує родинний літопис. Перш за все заімпонувала незвичність назви, метафоричність й образність знайшов і в заголовках роздумів: «крик скрипки», «фольклорна кров на лезі шаблі», «різдвяний птах», «невидиме світло». Іноді тут відшукував неологізми чи рідковживаності: «передання», «понеділкування», «намацальне», «ґвавт».