Мистецький веб-портал

 

«Три жінки. Три долі. В одній поетичній строфі»

Поетично-пісенне дійство об`єднало Київщину і Хмельниччину, поетів та співаків, історію і сучасність.

У кожної – власний шлях у літературі і своя дорога в житті. Поетеси народилися і мешкають у різних містах. По-різному реагують на певні речі. Мають свої вподобання і свої табу. У кожної – власні цілі, мрії, траєкторія руху на шляху їх досягнення. Утім, попри такі різності, жінки-поетеси звучать, як одна поетична строфа, говорячи про своє, про наше, про життєве...

Поетеси Оксана Радушинська зі Старокостянтинова і Тетяна Череп-Пероганич з Києва ініціювали проведення низки літературно-музичих вечорів на теренах України. Запросили до поетичного кола поетесу-колежанку з Києва Лілю Батюк-Нечипоренко. І утрьох взялися створити умовну неписану книгу жіночої долі – несхожу в своїй індивідуальності і подібну до більшості жіночих доль, юну і мудро-осмислену, легковажну і філософську. Перший захід відбувся в липні у столиці України в Галереї мистецтв ім. Павла Загребельного. За місяць поетеси навідалися на Хмельниччину. І саме про цей захід наразі – більше.

Фестиваль "Воля Громади" знову запрошує до участі (ВІДЕО)

Лист-запрошення до участі:

у ІІІ Фестивалі “ Воля Громади «Червона Доріжка Гідності»

Дата: 24 серпня 2017 року.

Місце: Літня сцена «Хрещатий Яр» біля Арки дружби народів.

Програма: 
12-00 – Відкриття Фестивалю. Вступне слово організаторів.
Територія вільного спілкування – вільний мікрофон, розповідь-презентація громадських організацій та ініціатив, проведення майстер-класів, творчих виступів.

15-00 – Церемонія Вшанування громадських діячів та активістів – Червона Доріжка Гідності – Воля Громади.

18:00 – Творчі виступи, затишне спілкування.

20:00 – Закриття Фестивалю.

Петро Кухарчук: «Ми живемо так, як мріємо»

Книжки, як діти… Виношуємо їх, народжуємо, робимо все, аби вони з’явилися на світ, і любимо навіть тоді, коли віддаємо в інші руки  - руки читача, задля якого й відбувається весь цей не завжди легкий творчий процес.

Нещодавно одне з таких паперових дітищ письменника Петра Кухарчука (Вид. О.О.Євенок, 2017, м. Житомир) під назвою «Коло» потрапило й до мене.

Всяко нині буває. Береш книжку – гарне оформлення, недешевий папір, а доходить черга до тексту і, йой!!! – закриваєш її з сумом та відкладаєш на книжкову полицю, навіть не «до кращих часів».

«Коло» я прочитала, і якщо відразу не пройняло, бо трохи збила з пантелику в першому творі «Новий рік» перенасиченість цитування поезій інших авторів, то образ жінки, яка цілує небо в «Поцілунку» заволодів моєю увагою.

Книга «Коло» – самобутнє одкровення автора

Найперше, що привертає увагу у новій книзі Петра Кухарчука, – літературний пошук. Теми, які його цікавлять, давно вже опрацьовані у красному письменстві, тому головне завдання автора – знайти такий спосіб вираження, щоб навіть традиційна тема зазвучала по-новому, несподівано, художньо привабливо.

Такий спосіб поступово формується в автора книги «Коло», і своєрідність цього формування полягає у стилі мислення автора. Для роздумів Петро Кухарчук обирає важливі людські моральні цінності, він загалом у центр своїх роздумів ставить Людину з її одвічними клопотами і прагненнями: любов, весна-молодість, радість, щастя, смисл життя...

Думка рухається вільно, асоціативно вбираючи у свій рух реалії буденного життя, яке людина прагне перетворити на щось значуще і вартісне. Для руху думки автор обирає не раціональні поняття, а вслуховується у голос інтуїції, довіряє своєму духові і культурному досвіду, піднімає з прадавніх духовних глибин образи, які самі по собі несуть поетичний заряд.

Рецензія на книгу Петра Кухарчука «Коло» (Житомир, 2017)

Сьогодні важко чимось здивувати поінформованого і надто вибагливого читача. Проте творчість молодого, з точки зору літературного досвіду, житомирського письменника Петра Кухарчука мало кого залишає байдужим, змушує по-новому поглянути на звичайні житейські речі і вічні теми – любові і зради, щирості і ницості, добра і зла. І цей погляд – ізсередини, із потаємних закутків душі. Він несе читачеві вигранення душевних страждань і переживань, втілених у несподіваних образах і одкровеннях. 

Станіслав Маринчик. Чорні підсніжники

Галина прокинулася незадовго до тієї хвилини, коли мав спрацювати заведений з вечора будильник, і щоб деренчанням не розбудив сина, натиснула на кнопку.

На кухні включила радіо і заходилася готувати сніданок. Приємний чоловічий голос із гучномовця поздоровив жінок з міжнародним Днем 8-го березня. Для Галини це свято було подвійним, адже саме цього дня 44 роки тому вона з’явилася на світ Божий.

А як ще був живим її чоловік, щороку, уранці, коли вона була ще в ліжку він поздоровляв дружину букетом білих підсніжників. Ці чудові, ніжні і цнотливі квіти, він посадив у вдома, після того, як вони побралися, і вона похвалилася коханому, що з усіх квітів їй найбільше чомусь подобаються білі підсніжники.

Людина, яка тримає небо

Видатні люди завітали до Ічні на ювілей Станіслава Маринчика

Відомий письменник, кінорежисер, кінодраматург, літературознавець, очільник Ічнянського районного об’єднання літераторів «Криниця», автор газети «Деснянська правда» Станіслав Маринчик відзначив своє 80-ліття. Взагалі, Станіслав Гаврилович – людина скромна, і головне для нього – не якісь лаври, а справи на благо України, рідних Чернігівщини та Ічнянщини. Це – Подвижник, котрий виконує огром роботи, не рахуючись ні зі своїми літами, ні з часом. Десятки років його проникливі розповіді про знаменитих земляків, надруковані на шпальтах «Деснянської правди», читають тисячі людей, причому вже не лише в Україні, а й за кордоном, зокрема в Канаді. А в нашій газеті Станіслав Маринчик активно публікується ось уже 50 років!

Анна Багряна — лауреат Літературно-мистецької премії імені Володимира Косовського

За поданням редакції газети «Культура і життя», цьогорічним лауреатом Літературно-мистецької премії імені Володимира Косовського стала уродженка Фастова, відома українська письменниця, драматургиня, перекладачка, постійна авторка нашої газети Анна Багряна (Ганна Юріївна Багрянцева). Вона відзначена за багаторічну творчу діяльність та книжки останніх років – «Здійснені мрії» (оповідання для дітей про видатних українців), «Читотинь» (повість-казка), «Македонські оповідки» (збірка оповідань).

Соняшникова сльоза

Зайшлий чолов’яга купив на нашому кутку приземкувату хату-розвалюху — єдину вцілілу  під солом’яною стріхою, й повесні засіяв весь городчик соняшником. «Ото вже крутий бізнесмен! — зашепотілись сусідки. — Мабуть, за те соняшникове насіння за рік-два вибудує собі палац на місті хати-стріхівни…»

Проте, як виявися, на комерсанта-загребу той заброда аж ніяк не був схожий. І зовні — худий та цибатий, мов драбина, із копицею сивого волосся та довгими обвислими вусами, і зсередини — мовчун-мовчуном, зайвого слова не скаже, та ще й побожний — щонеділі прямує де церкви, свічки найдорожчі ставить. Лишень курить добряче… 

Омела над школою

Загубився у густотрав’ї  осьолок й давно пора нагострити косу. Тяжко косареві, і боляче і мені… За моє сусіднього село… Те сусіднє село — мій дитячий і вже такий далекий світ…

Уперше чимчикував сюди, тримаючись за мамину спідницю, щоб причащатись до церкви ще перед школою. І ці довгі три кілометри лежали за густим борам та глибокими ярами і зеленими пасовиськами, і небо над здавалося і вищим, і мрійливим і якимсь нетутешнім. У нас давно розібрали  церкву, а тут і півчі, й ладан, і запахуще цвітуть липи, і від неабияке відчуття щастя, ніби я вітався з ангелами, як мене напучувала перед тим матуся.

Об'єднати вміст