Мистецький веб-портал

 

Його душа одягнула українську вишиванку!

У Чернігівському літературно-меморіальному музеї М. Коцюбинського – що не імпреза, то повен зал цікавих, талановитих, одухотворених людей. Ось і цього разу на презентації книжки Юлія Коцюбинського «Шрами на серці» було велелюдно. Адже це – справді, небуденна подія в житті Чернігова!

На долю Юлія Романовича Коцюбинського, онука знаменитого класика української літератури, випали надзвичайно важкі випробування, однак він назавжди залишився у нашій пам’яті, як добра, чуйна, мудра та справедлива людина, великий подвижник, професіонал своєї справи, котрий зробив багато добра для людей, рідного Придесення та України! Він був директором музею Михайла Коцюбинського, відомим літературознавцем, громадським діячем, очолював міську «Просвіту». І хоча пройшло вже немало років, як наш Юлій (як його з любов’ю та шаною називали на презентації), відійшов у вічність, та з погляду швидкоплинного часу ще більше переконуєшся в тому, наскільки це була непересічна, видатна Людина!

Вів презентацію син Юлія Романовича – Ігор Коцюбинський, нинішній директор музею, який продовжив справу свого батька. А коли на нашу вільну українську землю віроломно вдерлися окупанти, правнук Коцюбинського пішов на фронт і мужньо захищав Україну. Тож на презентації говорили і про те, що Ігор Юлійович – гідний свого батька та великого прадіда, які могли б пишатися ним.

І промінь у дзьобі тріпоче…

Ніна Головченко

(Андрусяк І: Лякація : вірші для дітей / Іван Андрусяк. Намалювала Лілія Курцеба. – К. : Фонтан казок, 2017. – 56 с. (Серія «Добрі вірші»)

В епоху, коли бізнесом стає все – і освіта, і медичні послуги, і видавнича справа, − з особливою обережністю беруся до читання дитячої книги.

Інше застереження – нагальна потреба національно-патріотичного виховання юних українців, у яких розмито і не сформовано ціннісні орієнтири. Не хотілося б, щоб національна ідея доносилася дітям на прикладі творів естетичного рівня типу:

«Оживляєм гори, води, / вибудовуєм заводи, / ростемо ж ми, гей! / − До пустель, каналу й річки / наші славні п’ятирічки / мовби до дітей, /  до своїх дітей…»

Не хотілося б, щоб ідеологічна проукраїнська складова деформувала дитинство і художній смак юного читача.

З отакими думками розгорнула книгу віршів для дітей молодшого шкільного віку Івана Андрусяка «Лякація» (2017).

Італійська нагорода Петрарки – у поетів із Чернігова!

15-е століття — Франческо Петрарка – Зображення від
© The Art Archive/Corbis

Відомі українські письменники Тетяна та Сергій Дзюби нещодавно нагороджені почесною міжнародною медаллю Франческо Петрарки в Італії – за визначну творчість, а доктор наук із соціальних комунікацій, професор Тетяна Дзюба – і за подвижницьку наукову діяльність.

Чернігівці стали переможцями Міжнародного літературно-мистецького фестивалю (Італія – Німеччина – Україна) та Міжнародного літературного конкурсу «Пушкін і Гоголь в Італії». Яскраві поетичні фестивалі проводяться там щороку, а відтепер організатор чудового дійства – Міжнародна Академія «ЛIК» – діячів літератури, мистецтв та комунікацій (Німеччина – Україна; президент – письменниця, мистецтвознавець, журналіст і громадський діяч Олена Ананьєва), котра об’єднує талановитих людей із різних держав світу. Академія швидко розвивається, адже до неї увійшли знані письменники та науковці.   

У престижному міжнародному гоголівському конкурсі взяли участь поети і прозаїки з  дев’яти держав. Сергій і Тетяна здобули найвищу відзнаку – «Діамантовий Дюк у Римі» – водночас у двох номінаціях. Тетяна Дзюба –  за нову книжку віршів «Танок Саломеї» (Канада, Торонто) і численні наукові статті про Миколу Гоголя, Пантелеймона Куліша, Михайла Коцюбинського й інших видатних наших класиків в українських та зарубіжних виданнях. А Сергія Дзюбу нагороджено за поетичний цикл «Українець Микола Гоголь в Італії» та його есеї і рецензії.

«Нев’янучий квіт» України – Віра Вовк

(Віра Вовк. Нев’янучий квіт. Ріо-де-Жанейро. – 2017. – 114 с.)

Письменниця, Жінка-Українка – яка вона? Ерудована, зі світовими овидами творчості; принципова, життєлюбна, невтомна, жертовна для тих, кому належить її любов. Саме такою є Віра Вовк – духовна спадкоємиця Лесі Українки та Олени Теліги, хрещена доня Митрополита Андрея Шептицького. Її пісня неповторна за силою, потужна за образністю, завжди пізнавана, але щоразу інша. Справжній нев’янучий квіт, який дивує, зачаровує, воскрешає, показує звичне у незвичному світлі.

«Нев’янучий квіт» – цьогорічний поетичний дарунок Віри Вовк, виплеканий під спекотним небом Бразилії з думкою про Україну.

Їй було велено летіти за журавлями,
За сонцем нагріті кучері хмар,
Молитись до чорної Богородиці
В незнаними зорями вишиту ніч,
І сіяти жито серед колючих аґав («Чужинка», С. 21)

Хто він, священик Костянтин Карпинський?

 На фасаді церкви в моїм ріднім селі біля Чернігова урочисто відкрили меморіальну дошку з таким написом: «Карпинський Костянтин Тимофійович

(1867–1947), настоятель Георгіївської церкви с. Рудка (1901–1908), історик-краєзнавець, бібліограф, археолог». Хто ж він такий?

Уперше ім’я цього дослідника мені відкрилося в «Черниговских епархиальных известиях» чверть століття тому. Звичайний сільський священик, він став членом губернською вченою комісії, яка об’єднала багатьох не байдужих до рідної минувшини інтелігентів. Досить сказати, що упродовж двадцяти років діяльності її членами у різний час були М. Коцюбинський, М. Могилянський, І. Шраг, І. Рашевський, А. Верзилов, В. Модзалевський, в роботі комісії брали участь відомі українські історики й археологи О. Лазаревський, Д. Багалій, В. Ляскоронський, письменники Б. Грінченко, статистик і етнограф О. Русов, фольклорист М. Сумцов та інші.

Отця Карпинського членом архівної комісії було обрано 15 листопада 1904 року. Саме на той припадають і перші публікації. У «Черниговских епархиальньїх известиях» з’являється розвідка «Из архива Георгиевской церкви села Рудки... Десятоначальство Рудчанское». Роком пізніше це ж видання у дев’яти номерах публікує працю «Георгиевская церковь села Рудки и Рудчанский приход».

Дайджест новин від Спілки жінок міста Києва

23 квітня 2017 року члени спілки жінок м. Києва разом з дітьми та онуками (всього 20 чоловік) прийняли участь у заході "Відзначення в Україні 500-річчя Реформації", який проходив у Київському палаці дітей та юнацтва. Після цікавих ігор та концертів, діти отримали подарунки.

Виставка «Символи безкрайнього степу»

3 травня в Національному центрі народної культури "Музей Івана Гончара" відкрита виставка «Символи безкрайнього степу», яка є другим етапом міжмузейного проекту «Чумацький шлях».

Організатором проекту виступило видання «In-Art», куратор Георгій Браіловський.

Поєднання предметів трипільської кераміки з приватної колекції музею Олександра Фельдмана та творів сучасних художників в мистецькій галереї Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара» демонструє безперервний зв'язок між архаїкою та сьогоденням, а також ілюструє відображення стародавніх символів у сучасному мистецтві.

Urban Сamp — літній табір у Києві для дітей від 7 до 16 років

Спільний унікальний проект, який створили у співпраці «Edulocation» - освітньо-комунікативний простір та Центр розвитку навичок людини майбутнього "Покоління Z".

Старт 1-ої зміни - 29 травня та заїзд щотижня. Організаторм приготували велику кількість цікавого та корисного, а саме: розвиток універсальних компетенцій (soft skills), заняття з англійської мови кожного дня, ексклюзивні екскурсії та майстер-класи, авторські фізичні активності, тематичні дні та зміни, а також здорове харчування!

Переходьте за посиланням та бронюйте місце для вашої дитини. Не зволікайте! http://lp.edulocation.com.ua/urban-camp

«Гніздо горлиці» — фільм, сценарій якого написало Життя

Українського кіно, кажуть, нема. Колись було, а тепер його нема. Ще у шістдесяті-сімдесяті воно було. Його знімали Сергій Параджанов, Леонід Биков та Іван Миколайчук. А тепер за ці двадцять років зникло… А ще щось промайнуло майже зовсім непомітним для широкого загалу на початку дев'яностих в творчих потугах у Олега Бійми у телесеріалах «Злочин з багатьма невідомими», «Пасткою», «Островом любові» та іншими. Та зникло щоб час від часу з'являтися у творіннях короткого метра фестивалю «Відкрита ніч».

У середині ж 2000-х, після «Помаранчевої» революції теж зажевріло і завмерло наче дитина в утробі матері. З'являлись поодинокі рухи «Нескорений», «Украдене щастя», «Штольня», фільми Оксани Байрак та інші: не вельми відомі широкому загалу творіння. Та це тільки провісники народин нового українського кіно. І як тільки 2000-чні перетнули дев'ятий рік потуги посилилися. Україна потребувала нового рівновеликого зі світовим кіно нашого, українського. Вистріл відбувся відразу шедеврами світового рівня Михайла Іллєнка у 2012 році «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» та у 2013-му «Хайтарма» Ахтема Сеїтаблаєва.

Прапори духу: публіцистика Олени Теліги

27 квітня 2017 року в Києві учасниці Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги провели літературні читання, присвячені публіцистиці та літературній критиці Олени Теліги.

Зі вступним словом і загальною характеристикою публіцистичної та літературно-критичної творчості видатної поетеси на зібранні виступили голова Жіночого товариства ім. Ольги Басараб та Олени Теліги Надія Стрішенець.
 

Партачі життя (до проблеми цивільної відваги)

Науковий співробітник Музею книги і друкарства України Марія Гринько проаналізувала відому статтю О. Теліги «Партачі життя: До проблеми цивільної відваги».

Об'єднати вміст