Суспільне Культура спільно з Українським Радіо оприлюднило текст Радіодиктанту національної єдності 2025 року. Авторкою тексту стала письменниця Євгенія Кузнєцова, а читала його акторка Наталія Сумська.

Результати диктанту оприлюднять після того, як комісія перевірить усі надіслані роботи.

Треба жити!

Жити треба цікаво: читати книжки, ходити в театр, дресирувать пса Патрона…

Треба жити! Не впівсили, не трошки, не завтра, не після. По-справжньому! Зараз! Треба гладити котів, збирати гриби, везти цуценят із фронту на “інтерсіті”, робити ремонт і приносити щастя тим, кого любимо. Треба купувати сукні з лелітками і донатити на військо, вишукувати РЕБи і генератори, а ще — нишпорити вечорами в міжʼярʼї ботсаду, бо на перший урок треба принести каштанів.

Український культурний фонд у співпраці з Державним агентством України з питань мистецтв та мистецької освіти проводять дослідження, щоб зʼясувати чому українська творча молодь 18-25 років не подає заявки на отримання грантів.

Мета цього дослідження – виявити особливості трудових та освітніх траєкторій здобувачів вищої освіти мистецьких спеціальностей у контексті потенційного залучення молоді до участі у конкурсних програмах УКФ й розробити шляхи підтримки для нового покоління культурних діячів.

Анкета доступна за посиланням.

Український роман "Доця" у німецькому перекладі здобув спеціальну премію Dörlemann ZuSatz на престижній літературній нагороді Hotlist 2025 у Франкфурті. Журі відзначило твір за емоційну силу, точність письма й універсальність історії про мужність та опір.

Про це повідомили в "Читомо".

На Франкфуртській книжковій виставці оголосили переможців премії Hotlist 2025, яка відзначає найкращі книжки незалежних видавництв.

Спеціальну премію Dörlemann ZuSatz розміром 1500 євро отримало видавництво Friedrich Mauke з Веймара за роман "Доця" української письменниці Тамари Горіха Зерня у німецькому перекладі під назвою "Донецька дівчина".

Вдруге перечитала книжку Степан Процюк "Письменник про письменників", яка вийшла у 2024 році у видавництві Видавництво Discursus, і захотілося поділитися своїми враженнями.

У своїх літературних есеях Процюк майстерно й уважно заглядає в долі письменників, показуючи, як творчі люди балансували між внутрішньою свободою та вимогами непростих часів.

Остап Вишня, Павло Тичина, Максим Рильський… знаємо їх життєписи, гадаю, більше, бо вони ближчі за часом до нас. Хоча й тут розповідається про них цікаво. Але книжка надихнула мене шукати ще більше інформації про Руданського – талановитого поета та гумориста, від співомовок якого й зараз сміючись, «надриваємо животи», хоча в житті автора веселого було небагато. Подібне можна сказати й про Нечуя-Левицького. Творець "Кайдашевої сім’ї" помер, на жаль, у важких умовах, і це відкриття, зізнаюся, стало також для мене новиною. А може я й знала щось, та вже забула.

Сьогодні, 23 жовтня, Верховна Рада України прийняла Постанову (№13369), відповідно до якої до паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки записи вносяться виключно державною мовою. За відповідне рішення проголосували 265 народних народних депутатів.

Варто зазначити, що Уповноважений із захисту державної мови у своїх річних звітах неодноразово рекомендував Верховній Раді України внести зміни до положення про паспорт громадянина України щодо неприпустимості подальшого використання російської мови в паспортах-“книжечках” старого зразка, яке суперечить Закону України “Про забезпечення функціонування української мови як державної”.

У столиці, в Товаристві «Знання» України, презентували документальну книгу «27 днів між життям і смертю. Воєнні злочини російських окупантів у селі Ягідному», створену журналістами Світланою та Леонідом Фросевичами. Видання розповідає про одну з найстрашніших сторінок російського вторгнення – трагедію мешканців села Ягідне на Чернігівщині, яких у березні 2022 року російські військові перетворили на заручників у власному селі.

Тоді понад 300 мирних жителів (від немовлят до людей похилого віку) були зачинені у підвалі місцевої школи. Там вони провели 27 днів у темряві, голоді й без повітря, фактично між життям і смертю. Люди писали імена загиблих просто на стінах,  щоб пам’ять про них не зникла разом із тілом.

Верховна Рада України підтримала подання прем’єр-міністерки Юлії Свириденко та призначила Тетяну Бережну на посаду віцепрем’єр-міністерки з гуманітарної політики – міністерки культури України.

За відповідне рішення, передбачене законопроєктом №14123, проголосували 266 народних депутатів, повідомила пресслужба парламенту. В уряді наголосили, що в умовах воєнного стану та масштабних трансформацій культурна сфера потребує стабільного управління, фінансової збалансованості та тісної співпраці з представниками творчої спільноти.

«Для Міністерства культури сьогодні важливо не лише зберегти керованість, а й створити нові можливості для розвитку культури, освіти, медіа та гуманітарного сектору», – йдеться в повідомленні уряду.

Музею мистецтва (Muzeum Sztuki) в Лодзі 17 жовтня перевідкрив свою постійну експозицію XX та XXI століть, до якої додав три роботи сучасних українських митців — Катерини Лисовенко, Лади Наконечної та Миколи Рідного.

Постійна експозиція отримала назву "Шляхи бачення" та торкається теми феномену зору та бачення. Через метафору зору куратори говорять про те, як формується пам'ять, історія, а також фальсифікуються знання. Команда кураторів — Якуб Гавковський, Даніель Музичук, Павел Політ, Катажина Рожняк-Шабельська, Францішек Смореда.

Голова правління громадської організації «Творча еліта України» Юрій Пероганич вручив почесну грамоту киянці Ксенії Петренко – волонтерці, благодійниці та тренерці з соціальних танців.

За фахом психолог,  почала танцювати ще у двадцять років. Спочатку - для себе, а згодом й для інших. Сьогодні Ксенія Петренко викладає сальсу, бачату,  румбу й не тільки в студії Salsa Hub Kyiv. Вона ще має власний проєкт "Baila Club Kyiv".

Її заняття дарують людям не лише танцювальні навички, а й емоційне відновлення, впевненість у собі та радість від спілкування. Її заняття дарують людям не лише танцювальні навички, а й емоційне відновлення, впевненість у собі та радість від спілкування.

«Абсолютно кожна жінка може стати щасливішою, якщо дозволить собі танцювати», – говорить Ксенія Петренко і щиро пишається кожною зі своїх учениць.

У роки війни соціальні танці стали для багатьох справжньою терапією. На її заняттях жінки знаходять підтримку, тепло та натхнення, а іноді – навіть новий сенс життя.

9 жовтня 2025 року відбулась перша зустріч нового проєкту НІМЗ «Биківнянські могили» під назвою «Антитоталітаризм: творчий зріз», метою якого є спілкування із сучасними діячами української культури (письменниками, художниками, акторами, режисерами), що осмислюють у своїх мистецьких продуктах складні сторінки національного минулого, злочини комуністичного режиму й особливості та згубність тоталітаризму. Партнерами Заповідника в першому випуску стали НММ «Тюрма на Лонцького» і Центр досліджень визвольного руху.

Тетяна Шептицька, заступник генерального директора з наукової роботи НІМЗ «Биківнянські могили», модеруюючи захід, розповіла про особливості нового проєкту та його відмінності від інших активностей установи. Вона наголосила на важливості «препарування» тоталітарної системи, демонстрації її наслідків і небезпеки для індивідуальних прав і свобод людини, особливо в умовах, коли Україна нині протистоїть росії як неототалітарній державі. Тетяна Шептицька також зауважила, що на теперішньому культурному просторі з’явилось чимало літературних творів, кінопродукції, вистав чи мюзиклів, які використовуючи травматичні сторінки національного минулого, не лише їх переосмислюють, й пробують долати історичні болі, зрозуміти, як боротися з тригерами, що заважають суспільству рухатися далі.