Мистецький веб-портал

 

Координати простої довіри і доля-мачуха

Мастєрова В. На тому боці : збірка / Валентина Мастєрова. – Харків : Книжковий клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. – 224 с.

Художній світ збірки новел Валентини Мастєрової «На тому боці» постає як дифузія проекцій: зовнішній подієвий сюжет дисонансний внутрішньому світовідчуттю персонажів, які ідеалізують об’єкти любові, позбавляючи їх тіней і доводячи до абсолюту. Проникна здатність любові-абсолюту безмежна, мов рентгенівський промінь, тому оприявнює флюрограму недуги особистісної, родинної чи суспільної («Сиродій») і водночас позбавляє маленьку героїню критичного підходу й адекватного реагування на дорослі рішення. Дитинна упередженість сприйняття – це феномен радісної любові, помноженої на наїв сподівань.

Галина Корицька. Пейзажні етюди. Частина 3

Берізка

Вітер витанцьовував всю ніч. Ревіло, стогнало, валилося. Здавалося, що він заставляє танцювати весь світ... Вранці першим на розвідки вийшло сонце. Якось несміливо кинуло поглядом навкруги й отетеріло від здивування.  Найбільше зачепила за живе берізка, яка старалася приховати свою наготу. Завжди причепурена вона  виглядала вимученою, стривоженою. Листя шматтям звисало додолу. Найбільше дісталося білокорому ніжному стану. Вочевидь, вітер мстив красуні за клена, який ненав'язливо оберігав її, стараючись захистити від усього світу. Його розмірена незрадливість виявлялася в  опіці юної, ніжної красуні, яка наливалася життям. Він по-батьківськи леліяв берізку, прикриваючи її від різкого й нав'язливого залицяння вітру; захищав від палючого сонця, намагався вмірунапоїти під час дощової щедроти. І така опіка дорого обійшлася йому. Людина, вирішивши, що клен не дає берізці тягнутися вгору, якраз перед лихим танцем вітругана пообрізала гілки, звільняючи простір для неї.  Не вдалося старому клену дотримати слова, яке він дав сусідці, коли вона народжувала доню. Людина, не порадившись із природою, вчинила необдумано. Не пошанувавши старість, вона завдала шкоди молодості. І тепер, після вчинку лиховітра, мусіла спокутувати вину й перед кленом, і перед берізкою. Необдуманість...

«Літературний Чернігів», №2 (82), квітень-червень 2018

У свіжому номері ошатного журналу «Літературний Чернігів», який редагує відомий письменник Михась Ткач, привертають увагу поезії Миколи Адаменка, Олега Гончаренка, Олександра Гордона, Ігоря Фарини, Вероніки Іваницької та Любові Борисенко. Цікава й проза – Олександра Забарного (з його нової книжки «Калюжинські оповідки»), Василя Трубая, Леоніда Луцюка, Олександра Дудка, нашого незабутнього Віталія Леуса (постійного та багаторічного автора обласної газети «Деснянська правда»), юної Софії Татарин (переможця минулорічного обласного літературного конкурсу для дітей та молоді «Золоте перо»). Чудове враження справляє публікація Діни Сапон «Життя довічна учениця», присвячена своєму чоловікові, нашому талановитому колезі – журналісту газети «Деснянська правда», письменнику Володимирові Сапону, котрий відійшов у вічність.

Велика добірка віршів видатного сербського та македонського поета Рісто Василевскі «Повертаю час – шар за шаром…» друкується українською мовою в перекладі Сергія Дзюби та Дарії Соколової. До речі, зараз до друку в Україні вже готується книга Рісто Василевскі «Серце кола», над якою працюють Сергій Дзюба та група фахівців із сербської мови з Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Тритомне видання з літературознавства від Володимира Кузьменка

До проголошення незалежності України, наша література не могла вільно розвиватися в силу національного гніту, всіляких обмежень та заборон. По суті знаходилась в колоніальному становищі. Постійно вилучалися з літератури  сторінки  творів, друковані книги  неугодних режиму поетів і прозаїків, тих які намагалися писати правдиво. Водночас гальмувалося і глибоке і всеохоплююче вивчення літературного процесу, аналіз модерністських і постмодерністських творів, їх художнє розмаїття, концепції, які протягом 20-го століття помітно розвивалися. А ряд досліджень з історії літератури (як української, так і зарубіжної) взагалі було заборонено друкувати. То був абсурдний і неймовірно сумний час для нашого письменства.

Отож після розпаду імперії зла, дослідники-літературознавці активно взялися за усунення цього ганебного явища – написали чимало посібників та словників на національному ґрунті, які стали  суспільно значимим явищем у формуванні світоглядних переконань у молодого покоління, пробудженні їх національної свідомості, духовного і патріотичного виховання. 

Відрадно відзначити, що в цій важливій для нашого суспільства сфері вже давно плідно працює і наш земляк (народився в с. Макишин Городянського району на Чернігівщині), доктор філологічних наук, професор, заступник головного редактора журналу « Літературний Чернігів» Володимир Кузьменко, у якого на рахунку більше 200 наукових праць.

Про Володимира Петранюка, яскравого мужчину і хулігана, романтика і донжуана, драматурга і поета – Українця

Володимир Петранюк, як режисер і людина, привернув увагу не стільки хвацьким дописом у Фейсбук («Я − яскравий мужчина і хуліган, романтик і донжуан, драматург і поет – Володимир Петранюк. Я люблю Україну і вірю в Бога…»), стільки несподівано оперативним актуальним і сучасним сценічним прочитанням поезії Бориса Гуменюка (за мотивами книг письменника «Блокпост» і «Вірші з війни»).

Відвідавши прем’єру 2 грудня 2016 року, я була вражена тим, що, попри холоднечу в залі Європейського театрального центру «Краків» (Київ) і напівзаповнений зал, актори грали без єдиної фальшивої чи заїждженої ноти. А ще більше захопило те, що, попри те, що театр В. Петранюка «Дзеркало» позиціонується як традиційний, вистава звучала дуже по-сучасному. Своїми враженнями я поділилася тоді на своїй сторінці у Фейсбук:

«Вони всі їли борщ!»

Наталя Куліш

Він завжди приходив сюди їсти борщ, бо хотів бути класиком. Вони були на кожній серветці закладу. Це були портрети Лесі Українки, Тараса Шевченка чи Івана Франка, де майорів хитрий слоган: «Вони всі їли борщ!».

Його вже знали всі офіціанти їдальні. Він щоразу замовляв тільки борщ і вареники з сиром, вдаючи щирого українця. Коли жвава офіціантка приносила страви, він неспішно витирав серветкою ложку і вилку, відкладав убік скибку чорного хліба з двома кусниками сала.

‑ Для цуцика. Він голодний чекає мене за дверима, ‑ пояснював здивованому сусідові навпроти за столом.

Жабка-мандрівниця

Наталя Куліш

Зоя вдивлялася з вікна маршрутки на пагорб між цегляними п’ятиповерхівками. Згадала, як п’ять років тому вона винаймала тут житло. Дивилася і не бачила того каналізаційного люка, де знайшла знерухомленого чоловіка. Зараз все поросло споришем і пирієм. А тоді була зима. І така сніжна і морозяна…

Жінка приїхала з роботи, як завжди, після сьомої вечора. Не вечеряла, тільки випила чаю, щоб зігрітися. І вирішила винести сміття, щоб трохи освоїти місцевість біля недавно орендованого житла…

Названо переможців літературного конкурсу "Схід Сонця"

Підбито підсумок і оголошено переможців літературного дитячого конкурсу "СХІД СОНЦЯ". На конкурс було подано 72 роботи, із них 11 надіслані дітьми. Оцінювали поезію як написану дорослими для дітей, так і дитячі роботи члени журі: Таня ПилипецьГригорий ФальковичСашко ДерманськийМарко Терен. Прозу оцінювали Юрій ПероганичOksana DudnikОксана МазурАнна Багрій.

ПОЕЗІЯ:

НОМІНАЦІЯ "ДІТИ для ДІТЕЙ":

У церкві Святого Миколая на Аскольдовій могилі освятять ікону

23 червня, 9:00 • Церква Святого Миколая УГКЦ на Аскольдовій могилі 

До рiчницi Апостольськoї Подорожi Його Святістi Іванa Павла ІІ в Україну 23 червня 2018 o 09:00 у Києві в Церквi УГКЦ Св. Миколая Чудотворця, що на Аскольдовій Могилі за адресою Паркова дорога, 1 вiдбудеться урочисте вiдкриття і освячення Iкони Молитва Папи Римського Івана - Павла ll, створенoї за благословiнням Отця Iгоря Онишкевича, настоятеля Церкви Св. Миколая художником Богданом Родюком Чеканом, сином Олени Чекан.

Богдан Родюк Чекан пояснює:
«На Iконi зображено вiдбиток руки Його Святістi Іванa Павла ІІ з Vatican Splendors та Церква Святого Миколая УГКЦ Аскольдова Могила - мiсце першої Молитви Папи Іванa Павла ІІ пiд час Апостольської Подорожi в Україну. Ікона осяяна Духом Святим у Молитвi Вiрую з Офiцiйним зверненням Папи Іванa Павла ІІ до вiрян України. Iкона виконана на дзеркальному пластику.

Петро Кралюк: Багатьом людям не вистачатиме Івана Драча

Джерело: «Мудра іронія українського класика. Пам'яті Івана Драча».

Склалося так, що в останні часи довелося не раз пересікатися з Іваном Драчем – як на різних офіційних зустрічах, так і в неофіційній обстановці. Спочатку я «тримав дистанцію». Адже доводилося мати справу із живим класиком, знаковою фігурою руху шестидесятників, одним із «батьків» сучасної Української держави… Зрештою, за віком я годився йому в сини.

Та все ж ця дистанція скоро зникла. Чим вражав мене Іван Драч, то це простотою (не плутати з примітивізмом) у спілкуванні. Це була мудра простота. А частенько – мудро-іронічна. Йому ні до чого була тога «забронзовілого класика». У цьому він відрізнявся від деяких колег по перу, які й молодші, й менш заслужені від нього, але котрі дають багатьом зрозуміти: «Я – зірка!»

Об'єднати вміст