Мистецький веб-портал

 

18 листопада в Українському Домі відбудеться II Київ-етно-мюзік-фест «Віртуози фолку»

18 листопада 2018 • 10:00–22:00 • ДП «Український Дім» • м.Київ, вул.Хрещатик, 2

Організатор Фестивалю — Київський академічний ансамбль української музики «ДНІПРО», за підтримки Департаменту культури КМДА та Українського культурного фонду. Автор проекту, генеральний директор Київ-етно-мюзік-фесту "Віртуози фолку» — народна артистка України Олена Кулик.

Унікальність проекту полягає в тому, що маючи гасло «від троїстої музики - до фолк-року», він поєднує у своїй мистецькій програмі на одній сцені представників різних музичних стилів, які у своїй творчості звертаються до скарбів української народної музики, створює широкий майданчик для спілкування, відкриває широкій публіці нові імена виконавців, колективів, композиторів, що працюють в цьому жанрі.

Ольга Рутковська. До 120-річчя від дня народження українського поета Дмитра Фальківського

До 120-річчя від дня народження відомого українського поета «Розстріляного Відродження», автора улюбленої пісні поліщуків «Очерет мені був за колиску…» Дмитра Фальківського,

ПОСВЯТА  

Його вірші, п’янкі і чудові,
Розтривожили душу мені.
Я купаюсь в мелодіях слова
І неначе пливу на човні…

Та раптово прилинули згадки,
Тінь печалі на душу лягла…
Я поліську побачила хатку,
Хоч ніколи я там не була…

Навкруги – мочарі та болота,
Ліс в зажурі і буйна вода.
А весною, як пущу затопить,
На Полісся приходить біда.

Поезія танцю українки Ольги Хохлової, або драма життя мадам Пікассо

Тетяна Сидоренко. «Ольга, дружина Пікассо». – «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА». – К., 2018.

Відома українська письменниця Тетяна Сидоренко вперше в світовій літературі об'єктивно змалювала образ знаменитої танцівниці, своєї землячки Ольги Хохлової, відновивши цим історичну справедливість

«Сьогодні все буде залите сонцем. Всі вікна їхнього дому, вся вулиця, весь Ніжин… Спекотно буде…» Так розпочинає найсвіжішу повість «Ольга, дружина Пікассо» українська письменниця Тетяна Сидоренко. Образ сонця – інколи навіть немилосердного, скаженого, безжального – й справді проходить через усю повість. Поруч з образом головної героїні, її чоловіка, колег з балетної трупи, краю, де вона зросла і сформувалася як особистість, та краю, де довелося жити і відлетіти у небесний Вирій. Від його променів дійсно часом стає спекотно. Як і цього дня. Пекло з часу його появи на обрії до надвечір'я. І спека не даватиме спокою, доки сонце не перекотиться над домом родини поручника Хохлова на інший бік горизонту – на захід. Спека дошкулятиме не тільки Лідочці Миколаївні – матусі Оленьки, берегині шляхетного сімейства, у якої розболиться голова і нападе хвороба з якимсь «наче французьким словом – мігрень», і цей біль не вгамовуватиме ні величезний листок холодної капусти з погреба, ні свячена вода. Додасть ця спека неспокою та болю й читачам, яких з першого абзацу цієї психолого-культурологічної повісті з філософськими роздумами авторка невимушено інтригує розвитком подій і спонукає до останнього рядка переживати за долю своєї героїні, нашої землячки, корінної українки Ольги Хохлової.

Богдан Дячишин про книжку Миколи Петренка «Вічний втікач»

«І ВИПРАВДАЛАСЯ МУДРІСТЬ СВОЇМИ ДІЛАМИ*»

Шановний Богдане!
Це книжка про ще мудрішого,
ніж ми з Вами, – мого земляка,
під пам’ятником якого я виріс!..

М. Петренко, 15.08.17
(Дарчий напис на подарованій книжці)

3 листопада 2018 року. Зранку прокручуються в пам’яті рядки вірша Петра Шкраб’юка: «Усе на світі таїна, / Яку повік збагнути годі» (В кн. «Над простором і часом). Відтак прочитав рубаї, прислане на електронну пошту Ігорем Фариною (м. Шумськ):

В живому часі думки перельоти –
відважні свідки вічної турботи
про нуртоплиння буднів безкінечних,
через яке пливуть душі гризоти.

А далі фантастика, хочете вірте, хочете – ні, але не поспішайте підсміюватися. Захотілося мені ще раз перечитати поетичну книжку Миколи Петренка «Вічний втікач» (Львів: Ліга-Прес, 2013. – 84 с.). З чого б то? Запросив до співпраці Інтернет, який поінформував: 6 листопада 1925 р. в сотенному містечку Лохвиця на Полтавщині народився наш дорогий Микола Євгенович. Випадковості здебільшого можна пояснити. Отож – до праці!..

Віктор Васильчук:Того, хто йде, важко спинити

Людина з добрими очима і міцним характером, письменник і журналіст Віктор Васильчук з Коростеня знає, що у житті завжди треба шукати своє, те що до душі: роботу, захоплення, жінку… Так –так. Тоді це назавжди! Тоді це в задоволення! Тоді цьому віддаєшся сповна. Цінуєш, бережеш.

Часу на розмову у нас мало. Задаю кілька запитань і розумію, що це зовсім нічого. Бо переді мною Людина з величезним багажем життєвих і професійних цікавостей. Віктор Васильчук – лауреат премії імені Лесі Українки, заслужений журналіст України, головний редактор благодійної вільної газети «Вечірній Коростень», екс-депутат міськради та автор майже 20 дитячих книжок.

Докладніше на новому сайті Еліта

Юлія Фурса: Мені подобається робити людей красивими, дні красивими, життя красивим

Про це говорить киянка Юлія Фурса, чаклуючи над черговою зачіскою клієнтки. Перукар-стиліст – це її неосновна робота, це те, чому вона навчилася, аби мати стабільний постійний заробіток і не зрадити справі, якій віддала немало років – викладацькій роботі в одному зі столичних ліцеїв. Юля викладач вищої категорії. Предмет, якому навчає юних, – бухгалтерський облік та технологія підприємств.

Професіонал  – до якої стоять черги в салоні краси і педагог, яка вміє знаходити мову з “найважчими” вихованцями. Адже в ліцей приходять діти з різними долями, різними характерами, різним світосприйняттям…

Ірина Кравчук: Між особистим життям і кар'єрою має бути баланс

Вона завжди різна. Для когось Ірина Кравчук високопрофесійний фахівець з оцінювання, для когось доктор наук, для когось – письменниця,  а ще комусь донька, сестра, кохана жінка, мама чи просто друг.

Відмінниця в усьому з дитинства без так званого «комплексу відмінниці». Навчатися, пізнавати, творити, ділитися  – це життєвий процес. А не обов’язок. Обов’язок хіба що перед життям – любити його за кожен даний день безмірно.

Докладніше на новому сайті Еліта

"Ольга, дружина Пікассо"

Так називається психолого-культурологічна повість Тетяни Сидоренко. Книга вийшла друком наприкінці травня ц. р. у видавництві Івана Малковича «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» й перше її знайомство з читачами відбулося  в дні проходження Міжнародного Мистецького Арсеналу в Києві.  

Це перша в Україні художня книга про взаємостосунки видатних митців двадцятого століття, імена яких відомі всьому світові: балерина Ольга Хохлова й художник Пабло Пікассо. Подружня пара – українка й іспанець. Їхнім сімейним стосункам ніхто не пророкував бути щасливими й довготривалими. Їхні сучасники дивувалися такому шлюбові: полігамний, непередбачуваний, епатажний Пікассо й вихована в традиційних рамках християнської моралі, аристократична Ольга Хохлова... Вона – родом із Ніжина. Саме їй судилося стати повічною дружиною Пікассо. Бо в силу життєвих обставин вони так і не розлучилися. Їхньому шлюбові в  нинішньому році виповнилося сто років.

Рушники мої, рушники...

(Документально-художнє оповідання)

Вже котругодину Ганнуся сама не своя. Замкнулася на металеву защіпку в хатьонку і ридає. Пекучі сльози майже із самого раночку  туманною пеленою заполонювали геть запухлі очі. Вона вже й не звертала на них особливу увагу хоч цей невпинний солоний потік, який не мав ні початку, ні кінця, та рій тривожних  думок у роз'ятреній  голові  і не давали  зосередитися. Злість і злоба охопили душу й серце. Ще мить і звідти, мов із розтривоженого вулкана, поллється вогненна магма. Лишалося тільки  піднести сірник, аби все навкружохопило нищівним вогнем.

Об'єднати вміст