Жінка-УКРАЇНКА

Навіки

***

Спасибі. Боже, за цей новий день,
За щастя бути, бачити й творити,
За сум і радість, за цвітінь пісень,
І за надії, що тотожні «жити».
Зима уже розплакалась. Мороз
Сміється з її сліз. Слизькі дороги.
Але щасливим може бути хтось
Й тоді,
              коли підкошуються ноги.
Любов рятує з хаосу турбот.
Радій чужій, якщо твоя померла.
... Метафізично усміхнеться Бог.
Спасибі, Боже, бо ще бачу день цей!
Нехай розтане зі снігами біль,
Відступлять всі печалі і розпуки!
І знов, на зло чудовиськам усім,
Здіймаю в сонце свої крила-руки.

Цілком закономірно, що у день весілля щось десь буде не так, або не зовсім так, або, що взагалі цікаво і деколи дуже романтично - зовсім не так:-).

Схвильована наречена вбирає сукню. Це супроводжується фотосесією, чужа дівчина у джинсах і зі смішною асиметричною стрижкою клацає потужним фотоапаратом, ловить можливі і неможливі ракурси, наречена нервує і дратується, губить застібку до сережок, не потрапляє у коло кринолінів, зачіпляє ниточку на ніжних білих панчохах – і ось, трагедія готова! Нашвидкуруч шукається нова пара панчішок, запасні застібки або й зовсім інші, нові сережки...

Що тобі судилося

Що тобі судилося
Долею-судьбою,
Те й благословилося
Й лишиться з тобою.
Скільки сліз вже вилилось
На життєвім полі!
Скільки мрій розвіялось
На вітрах юдолі!

Що тобі судилося –
Бог єдиний знає.
Сонце засмутилося,
Літо відцвітає.
Задощить, захмариться
Синє небо ясне.
Осінь не забариться,
Згасне літо красне.

Слова Ольги Тимофієвої, музика і виконання Сергія і Тетяни Раховських.

Шевелюра кольору кострища –
Попелу, що тихо затухає…
Вітер у кленовім листі свище:
«Широка страна моя родная!..»

Пролетарій Коля – із мітлою,
І совок – ну, як же тут без нього?..
І гарує він без перебою:
Падолистом мощена дорога…

Крепдешин небес – у синю смужку,
У блакитний хмарковий горошок…
Чарка не лікує і не глушить:
Палена горілка, нехороша…