Творчість

Світлана Талан. Не вурдалаки (уривок з роману)

Сьогодні ти знову мені наснився. Ти збирався піти від мене до чужої жінки. Я плакала і просила не йти, бо я є твоя дружина. Ти так сумно подивився на мене, а я притулилася до твоїх грудей, і стало так затишно, так спокійно! Прокидаюся вранці, простягаю руку, а поруч - порожнеча та холод. Йду до тебе на могилу. Тут можна поплакати та поговорити з тобою. Біля твоєї могили – порожнє місце, яке я залишила для себе, а щоб хтось інший його не зайняв, я поставила металеву огорожу. Якась жіночка одного разу, проходячи повз могилу, сказала, що зараз вже не модно ставити огорожі. Я промовчала.

Світлана Талан. Помилка (уривок з роману)

Пролог.
  
Після розмови з сином Вероніка довго не могла заснути. В основному говорив Микита, а вона мовчала, немов в роті була вода, яку не можна було розплескати. Вероніка відчувала, що син цього разу не бреше - голос його був надто схвильований. Було зрозуміло, що Микита довго готувався до цієї розмови. Це відчувалося з того, як часом тремтів його голос, як він говорив сумбурно і часто запинався. Вона вже забула, коли Микита говорив щиро, без брехні, але зараз їй здалося, що син вперше за довгий останній час говорив правду. Вероніка давно не чула голос сина. В глибині душі вона чекала від нього дзвінка, не бажаючи зізнатися

Світлана Талан. Мої любі зрадники (уривок з роману)

Дорога додому виявилася не такою вже й легкою, коли йти пішки. Маланка то йшла, то підвозили добрі люди  та пускали до хати заночувати. Ноги в чоботях порозтирала до крові, що й ступити боляче.

Світлана Талан. Коли ти поруч (уривок з роману)

Розділ 37

— Дашо, є пропозиція, — сказав Даші Андрій, коли дівчина прийшла вилити з баночки рідину, яку відкашлював і спльовував Андрій. У Андрія був рак легенів, і Даша, виплескуючи вміст баночки в унітаз, помітила, що з кожним разом крові стає все більше. Вона ретельно сполоснула баночку, обробила її розчином хлораміну і, повернувшись до палати, запитала:

— І яка ж, Андрію, в тебе є до мене пропозиція? Якщо збираєшся запропонувати мені руку й серце, то скажу відразу: мені ще рано, я хочу побути молодою і вільною.

Ольга Рєпіна. Оленятко

У великому лісі жило оленятко. Воно було маленьке, з коричневою спинкою та очима кольору лісних горішків.

Оленятко тільки що народилось, тому друзів у нього ще не було. Велетенській дуб хитав над ним своїми могутніми вітами.

– Я друг тобі, не бійся! Я захищу тебе від будь–якої негоди…

– А що таке друг? – запитало оленятко.

– Це той, хто допомагає і не потребує віддяки, – відповів мудрий дуб.

Ольга Рєріна. Золоті Каштани

 Осінь... Чудова пора в Україні… Як одна мить пролетіло літо з його забавами, купанням, сонячними росяними ранками, вільним часом канікул та дачною порою. Все це тепер у минулому.

Але коли приходить бабине літо, коли у повітрі літає легеньке павутиння, коли жовте листя золотом ллє сяйво з дерев, коли ще теплий вітерець лагідно грає волоссям на голові, − ми знов маємо нагоду радіти: маленькими маячками світяться на засипаних листям доріжках коричневі каштани.

Ольга Рєпіна. Медогляд

На урок української мови несподівано прийшла медсестра Надійка.

– Третій клас! – сказала вона. – Всі на медогляд!

– Ура! – закричав третій клас, оскільки сидіти на уроці всім дуже не хотілося.

– А уколи робити будуть? – тужливо запитав Гордей Пупченко, якого дражнили Пирогом за його габарити і пристрасть до борошняних виробів.

– Ага, в різні товсті місця і не по одному разу! – сказав ущипливо Женька Рябоконь.

Ольга Рєпіна. Історія синього чайника

         На одній кухні мешкав синій чайник. Він був дуже-дуже старий, закоптюжений, емаль на ньому вицвіла та давно вже не виблискувала. Чайник так довго жив у цій оселі на кухні, що йому здавалось він знав всі кухонні речі з часу свого народження.

         Одного разу, поставивши чайника на вогонь, хазяйка раптом звернула увагу на те, який негожий став її улюбленець.

         – Ото ж тобі, – сказала вона, треба його замінити! А то хтось прийде у гості, так соромно запропонувати чаю!

         Чайник так засумував, почувши це, що цього разу кип'ятив воду значно довше.

 – Та що ж це таке! – знов обурилась хазяйка. – Ні-ні, треба його поміняти!

Вікторія Тимошенко: майстер-клас петриківського розпису

З 16 по 18 вересня 2013 в «Артеку» пройшли унікальні майстер-класи майстрів петриківського розпису. Маршрут знаменитих майстрів петриківського розпису по різних країнах світу привів їх до «Артеку». До цього художники з Петриківки побували зі своїми майстер-класами в Бельгії, Польщі, Німеччині, два тижні працювали в штаб-квартирі ЮНЕСКО.

Об'єднати вміст