Творчість

Поезія Таїсії Цибульської

Вiдьма

У хаті тихо. 
Аромати трав 
Хвилюють тіло.
Кіт дріма на лавці.
А їй не спиться,
Мов голодній мавці.
А їй би випити
Росою з молоком,
Холодну ніч!
До денця, до краплини!
Померти в насолоді!
І з гріхом
Родитися,
Мов світ - із насінини!
Відьмацька ніч.
Розхристана душа
Зривається до місяця в обійми,
Завжди по лезу
Гострого ножа,
Завжди по краю проляга межа
Її любові...
Відьма спокуша.

 

Сутiнки в режимi онлайн

Зимова рахівничка

Віршомультик для дітей Таїсії Цибульської.

В роботі використана музика Наталії Антоник, мінусовка «День і ніч» зі збірки «Музична карусель».

Поезія Анни Шпилевської

***

Це волосся із пилу й туману
Обрамляю у твій небосхил,
Ти лиш пучкою робиш глісандо -
Я літатиму серцем, без крил.

Твої пальці - як світло заломлене,
Такі ж ніжні та трепетно-спілі.
Моя пристрасть зимовою осінню
Котить снігом думок заметілі.

Ти метеликом пурхаєш - вієшся,
Руки росами в тілі замкнуться.
Я в кохання і дотики вірую
Твої пучки до серця горнуться …

 

***

Проза Анни Шпилевської

Уривок із гуцульської містерії «Квітка папороті або квітка життя»

– Коли ти дивишся мені у вічі, то гой - цілий світ завмирає в тій миті. І зорі не милі тієї хвилі. І сонце сі не світит, шо най йому грець. А руки, наче ватними стают, тілько грій їх у теплому сяйви твого серця, шо сі стука, наче той молоток.

– А коли маю твоє серце в своїх долонях – то ніби рай стає на землі. І квіти мені не квіти,коли маю поруч себе ту Квітку, що сяє мені своїм теплом із небес.

Мавка насторожено оглянулась і ,жеби не видати себе,грішну та оманливу душу свою, що між світами загубилась і, тихо мовила,як відрізала, та з тою невловимою ніжністю, гой би любила си так, шо йо, не годна жити:

Відео Анни Шпилевської

На презентації дебютної збірки Анни Шпилевської "Симфонія хаосу" (бібліотека у Стрийському парку)

 

Пізня вишня

Пізня вишня / Л. Р. Гонтарук. — К.: Наш час, 2011. — 232 с.

Образною мовою і простими діалогами прозаїк Любов Гонтарук пропонує читачеві цікаві та романтичні образки сьогоднішнього, багатого несподіванками, життя. Через призму спілкування між автором і співрозмовником проглядається життєва мудрість і глибокі характери, фатальні епізоди і різниця в думках, мудрість і повага.

Усі новели пронизані теплими та сонячними кольорами жінки, матері, коханої. Автор розкошує в очікуванні дива, бавить око чистотою думки, чарує правдивим баченням світу і співпереживає!

Любов Гонтарук має мудрість тримати нас у полі зору своїх персонажів, ненав’язливо ділитися їхніми таємницями, і це, на нашу думку, їй вдається.

Завантажити книгу в  форматі PDF

Поезія Анни Багряної

ВТЕЧА

Іще шабля моя не убила ні скіфа, ні римляна,
потойбічні сніги не торкнулись Балкан і Карпат,
а вже коні летять – візники їх за віжки притримують,
наші коні летять, щоб уже не вертатись назад.

«Хай не згадують нас, хай забудуть, - шепочеш, - навіки».
Скам’янілих богів оминаємо: «Їм не молись!».
Де учора були – там прозоряться сльози на вікнах
і зривається крик, летячи в затуманену вись.

Проза Анни Багряної

ДАР

— Ромцю, благаю тебе, не мовчи, скажи йому, що це божевілля, що не можна зараз нікуди їхати, - говорила неголосно, намагаючись стримати непотрібні емоції, проте волога поволока вже затуманювала їй зір – от-от і розридається.

Жили-були дід та баба

(з циклу «Діла житейські»)

Сидять собі дід із бабою в холодочку, мовчать. Врешті баба не витримує:

– Діду, а про що ти мовчиш?

– Про мовчання.

– І що?

– Дуже…

– О, то ти – філософ…

Помовчали. Бабі не сидиться, починає знов розмову:

– Діду, а ти пам’ятаєш, якою гарною дівкою я була?

– Га?

– От глушман! А пам’ятаєш оту Тетяну чорнооку, до якої ти клинці підбивав? А вона перед дівчатами тоді над тобою насміхалася!

–- Брешеш! – аж підскочив дід. – Та вона любила мене аж-аж-аж!

– А, то ось воно що! А я, дурна, заміж за тебе вийшла.

Анекдотчик

(з циклу «Діла житейські»)

Здається, Микола народився для анекдотів: хитрувато-добродушний вираз обличчя, відстовбурчені вуха, ніс-картоплина. Ще й не починає розказувати, а слухачі сміються. Де збереться гурт, там чути регіт. Хто там і нашкребе в пам’яті який анекдот, а Микола сипле і сипле їх, мов із рукава. Видавши чергову порцію гумору, сидить статечний і серйозний, погладжуючи вуса.

Сьогодні Скорики чекають гостей. Жінка Галя наставляє чоловіка:

– Ти ж дивись, про тещу анекдотів не розказуй. Досить мені вже слухати, як ви гавкаєтесь.

– На своїх не гавкають, зі своїми лаються, – глибокодумно каже чоловік, піднявши пальця вгору.

– Ти хочеш, щоб у мами тиск піднявся?

«Біле мовчання…»

Для Надії Нікіфорової, за її власним зізнанням, мотивом створення портрета Тараса Шевченка стало власне постійне відчуття присутності митця поруч: його постаті, літературних героїв, зокрема тих, які є носіями високих моральних чеснот.

Художниця влучно визначила: «…він підказував мені рішення в різних ситуаціях, виховував мої почуття». Останнє мені особливо впало в око як досліднику питання впливу постаті Великого Кобзаря на становлення свідомістних процесів в українському соціумі.

Надія Яківна в черговий раз доводить, заперечуючи тим самим посилені останнім часом антишевченківські висловлювання у сучасному інформаційному просторі, що Шевченко, як знакова постать, залишається незмінною духовною цінністю для тих (незалежно від етнічного походження), кому є близькими такі поняття як толерантність, духовність, історична пам’ять, неперервність поколінь, повага до минулого, любов до батьківщини, як до місця народження і як до явища національно-культурно-історичної специфіки.

Об'єднати вміст