Творчість

Звертаюся до всіх поетів

Звертаюся до всіх поетів світу,
Всі, хто живий: – «Де зброя ваших слів,
Де ваша грізна й праведна сатира
Колишніх творчих ваших вівтарів?».

Ваші пісні чомусь іще незнані,
Багато слів чекає ще  на вас.
Хай сила вірша у сонеті чи поемі
Озброїть, й поведе до бою нас!

Пробуджуйтесь! Збудіть всі ваші музи,
Які машинний гуркіт заглушив.
Пора модерні скинути обузи,
Щоб скит проснувся й дух його ожив.

Заговоріть! Почують вас мільйони.
Ваші слова замінять легіони!!!

 

Ліричний віночок з поезії Оксани Маковець

Я – ЖІНКА

Я- Жінка. Людина. Я частка Землі.
І крапелька неба, дотик сонця й води.

Я – подих повітря, і пісня дзвінка,
Зернинка мала, і тростинка гнучка.

Я – також і рідний улюблений край,
Співучо-казковий, засніжений рай.

Я – ніжність і доля, весняний розмай.
Кохана, подруга. Мене захищай!

Я- Жінка. А теж і сестра, і дочка,
І мати! І та, що майбутнє плека!

Оксана Маковець. Історія однієї зустрічі

Не йшла, а летіла, здавалося, молода дівчина Іриненською вулицею старого Києва. Настрій у неї був надзвичайний, день видався соня;ний, теплий і світлий, один із найкращих і найпамятніших у її, ще зовсім юному житті: адже сьогодні зранку відбулося урочисте вручення дипломів. Під час урочистостей з цього приводу, вчорашня студентка разом із важливим документом, отримала пропозицію залишитися працювати в технікумі. Раділа, й навіть гордилась цим.

Мрії дівчини починають здійснюватись. Вона впевнена, що поступить до університету на вечірній відділ, випала нагода їй, що буде працювати й навчатись водночас, адже зі шкільних літ мріяла стати студенткою Київського університету.

Поезія Любові Відути

Зі збірки «В країні несполоханого щастя»:

СВІТ КРІЗЬ ВІЇ

Сонце. Я. Крізь вії світло сіється –
Перепон для нього вже нема.
Ти питаєш, у душі що діється?
Не скажу, клопочешся дарма.

Не розпитуй, не тривож стривожене,
Не ходи кругами, тихо! Ша!
Не вичитуй трепет насторожений
Із того чи іншого вірша.

Промине усе, спливе між пальцями,
Як вода, що двічі – не ступить.
Ніжно-золотавими кружальцями
Світ крізь вії в серце струменить.

 

Поезія Марії Дзюби

Із циклу : «Приборкування дива»  

ОСІННЯ МИТЬ

Листочком першим в прожилки багряні
Упало серце осені у ноги…
Ця проба серця в найщирішім стані,
Бо кров зелена, то вже літній спогад.

У чотирьох загруз експериментах
Алхімік пір терплячий, аж блаженний…
До сяйва буде золото протерте,
В зелених венах плавитись навчене.

 * * *  

Наталія Дев’ятко. Легенда про Дерево дощів

Відбулося це у старовинному місті, яке змінювало свою назву разом із плином історії, так відзначаючи короткі сучасні епохи, що мають перед очима обриси свого майбутнього.

Місто було невеличке, але дуже пишалося давньою брамою, шматками мурів, статуями у заглибинах величних будинків, яких за наших часів більше не будують.

Сонце сходило над містом, згадуючи дзенькіт зброї на вулицях і відлуння весільних дзвонів, сутінки оживляли тіні і спогади, кепкуючи з приїжджих, що називали їх марою і привидами.

Поезія Світлани Макаревської

Повний місяць

На цямрину, срібну проти місяця,
сіла птиця...
Хто ж чекав, що обімліє, зниціє
та криниця.

Простирала влітку птаха вільная
два крила,
пила воду молоду, живильную
з джерела.

А тепер ховає сиву голову
під крильми –
Ой, не хочеться тій птасі холоду
восени.

Та прийде зима, хоча й непрохана,
все одно.
Повний місяць загляда сполохано
у вікно....

***

Кохання, пристрасті, поразки, перемоги...
Пекуче вариво вирує і кипить!
На світі є нудьга? Пробачте, не до того:
Насичена до краю кожна мить.

Поезія Віри Дубіно

***

Зірка з неба впала,
Світлом осяяла путь.
Бажання я забажала -
Тебе знов побачить, почуть.
Хоч знаю, що не здійсниться
Найпотаємніше із бажань,
Бо снігом уже іскриться
Радість від сподівань.

Об'єднати вміст