Творчість

Олена Голуб. Веселкові колискові

Тихий сон по горах ходить...
Слова Осипа Маковея.
Малюнок Катерини Штанко.

Іванна Стеф'юк. Нові поезії

* * *

Ритми повітря -
Дихання, звуки
Навіть стрясання землі -
Рухають вітром
Всесвіту руки,
Ми тут частинки малі.
Носить нас світом,
Часом піщаним,
Ми летимо в ритмі зір.
Десь плачуть діти,
Десь - свічка тане
В головах дідика з гір.
Небо пульсує,
Дихають трави
Камінь записує дні...
Гори все чують -
В плеса заплаві
Зріє лиш сила на дні.
Хто нині згаснув -
Вродиться завтра,
Визирне зірка нова.
В нас більше часу -
Ліс шепче мантру,
Я навіть чула слова.

29.01.2014

 

* * *

Поезія Іванни Осос

Двері у вічність

Чесноти вкрились порохом гріховним
Поміж землею й вічністю Небес,
Мій шлях до Бога має бути рівним,
Чи підганяють Ангел чи то Біс.

У споконвічній боротьбі нетлінній
Творю думками –  не руйную  Світ,
Що в космосі у вальсі безтурботнім
Під плач кружляє, а чи зоряний політ.

Йому байдуже до бажань і звершень,
Він наче куля каторжанина в душі
Несе до Бога крилами молитви,
Чи, навіть, суд  страшний  вершить.

Та сподіваюсь на вблаганність Неба,
Єдино вірний засіб від журби –
Відкрити Двері Вічності для себе
Й упевнено колись ввійти туди.

Поезія Тетяни Добко

* * *

Мій ніжний Лицар без щита й забрала.
Легкоусміхнено блищать уста.
Легендою для нас ця зустріч стала,
Беззбройною і я тоді була.

Беззахисно, як ластівка, летіла –
Висока пісня завжди до небес…
Як важко впасти не зламавши крила,
Як легко позбуватись штучних меж.

 

Воякові

Такого, як він більш немає.
Б’ється птах у холодне вікно.
Мати сина завжди чекає, –
Син в чужині спочинув давно.

Так раптово ввірвалася куля,
Коли ніс він душі знамено.
А у лісі кувала зозуля,
І здавалось, що смерті назло.

 

Поезія Наталі Іваськевич

Василю Шкляреві

Весняний день,зимова ніч…
Чи осінь…
Шелест паперу ,чути скрип пера,
Він творить, ну а вітер листя носить…
Невтомно пише все біля  вікна,
Не по шаблону  пише  наш  письменник,
Всім критикам не буде догоджать.
Прямий у слові, мужній та  відвертий,
За справедливість він готовий воювать.
Любити Батьківщину закликає,
Вивчати мову та історію її,
Своїми творами людей навчає
Боротись, берегти свій отчий дім.
 Ви гідні є, щоб зватись патріотом,
За вашу працю, полюбились нам,
Здоров’я та наснаги у роботі,
І творчих злетів я бажаю Вам!

Поезія Анастасії Кириченко

Львів

Сіється дощ. Світить бруківка.
Падає сум. Мариться Львів.
Свариться грім. Їде автівка.
Падає ніч у місто зі снів.

Мерзне мій скверик. Вигнеться кішка.
Хмариться небо. Квапиться Львів.
Думає парк. Тікає доріжка.
Тягнеться сон. Декілька слів.

Мріє вокзал. Хвилюються люди.
Дихає потяг. Час не стоїть.
Сонце ховається. Дощ іде всюди.
Лев ось прокинувсь. Львів іще спить…

2010 рік

 

* * *

Поезія Надії Адамчук

Я знов стрічаю ранок у поезії…

Я знов стрічаю ранок у поезії,
А день напише прозу буднів.
Ні, не жалкую про безсоння,
І дякую за творчість своїй Музі.

Переплітались вірші і рядки,
Напоєні росою і запряжені вітрами,
Сплітались в рими промені весни,
Я насолоджувалась ними до безтями.

Проза Надії Адамчук

Баба Пестина

«За лугом, що розкинувся від повноводної Горині аж до села, у затишному куточку Калинівка, живе баба Пестина. Кожен день вона розпочинає з молитви до Почаївської Божої Матері. Просить здоров’я, щастя, долі для своїх дітей, онуків, правнуків і навіть праправнуків. А їх у Пестини Іванівни немало. Бо виховали вони з дідом Тимофієм трьох синів і дві доньки. Потім родове дерево зарясніло новими гілочками. Бабуся не лише тішилася кожному пагінцеві свого роду, а й колисала всіх. Коли ж уся велика родина збиралася в її оселі, то серце палало радістю і втіхою».

Об'єднати вміст