Жінка-УКРАЇНКА

Не вірю...

Мамусю, вони знову прилетіли. Горлиці сіли на воротях, про щось лагідно вуркочуть. Притулившись один до одного, птахи пильно розглядають наше подвір’я. Я сиплю пригоршню зернят, які губляться у вже прив’ялому споришевому килимку. Пара сизокрилих обережно спускається на землю. Знаю, вони чекали, коли ти обізвешся й лагідно попросиш до двору… Вони сумують за тобою, як і я. Наш двір за мить осиротів. Ось і ластівки шугають, шукають твій силует. Одна вмощується на гілочку кліматіса й тужно дивиться… Якось, мамусю, ти запитала мене: «А ти знаєш, про що вони думають?»

***

Наче равлик, ховаюсь я від людей,
А хто мене сховає від думок моїх?...

ВСТАВАЙМО, БРАТТЯ!

У променях ранкової зорі
Свої складали думи кобзарі.
Слова їм вітер шепотів, а місяць
Мелодію сріблясту тихо грав.
В піснях сумних і невеселих,
Ховався біль за Україну.
Печалі спивши повний келих,
Вона повстане із руїни!
Вона повстане і воскресне,
Преобразиться дух її,
Горить вогонь в козацькім серці,
Співають СЛОВО кобзарі.

Я їх любив: кохані жінки Тараса Шевченка : поема / Любов Гонтарук. — Київ, 2014, «Золоті ворота». — 96 с., 8 арк. портр.

Довгий час побутувала думка, що Тарас Шевченко і кохання — речі несумісні. Молодий столичний художник і поет, бажаний гість на балах і в аристократичних салонах, любитель театральних вистав і музики — Тарас Шевченко кохав і був коханим! 22 роки кріпацтва і 10 років солдатчини скалічили його особисте життя. Він попадав в химерний любовний трикутник, над ним тяжів меч нерозділеної любові, він кохав без взаємності і дозволяв себе кохати, впадав у розпач і все життя мріяв про сімейний достаток, власну хату і вишневий садок.

У своїй новій книжці «Я їх любив. Кохані жінки Тараса Шевченка» Любов Гонтарук показала, що Т. Г. Шевченко — не лише геній, Великий Українець, а й проста, земна людина.

Завантажити книгу в  форматі PDF

Я зайва

Я зайва там, де збір протесту,
Чарує на метлі Яги.
Від Києва і аж до Бреста,
Наметує пусті круги.

Я зайва, в подумках про вбивство,
Кривої гідності без прав.
Згубити в смітнику дитинство,
Яке Ісус святим назвав.

Я зайва, в батьківській домівці,
Топтати вік фундамент діб.
Де кожен вислів, як на плівці,
Вирощує зерно на хліб.

Я зайва, де кохають злісно
І в тій неправді плодять плід.
Якому між батьками тісно,
Бо в почуттях сімейних літ.

Я зайва за пустим столом,
Який руйнується харчами.
Де п’ють живу зубами кров,
Зажерливі піаром дами.

УКРАЇНА, Матір рідна! Вірш присвячується пам'яті "Небесної Сотні", українській революції 2014 року. Автор: Анастасія Черняк (Котлінська). Одяг: Анастасія Черняк. Камера: Олег Чумовий.