Жінка-УКРАЇНКА

Із циклу "Кохання зрілої пори"

На вечорницях у любові

Хвилюють пахощі бузкові,
Немов у юнії літа.
На вечорниці до любові
Душа запрошення пита.

А мудрість, мов сувора мати,
Ту душу сварить і трима,
Та руки прагнуть обіймати,
Хоч на волоссі вже зима.

О, мудросте моя дбайлива,
На волю душу відпусти,
Бо я закохана й щаслива,
І є для кого ще цвісти.

Дозволь ділити кожну днину,
І бузу цвіт, і зелень трав,
Із тим, кого в тяжку годину
Для щастя Бог подарував.

Мов яблука перед Спасом

Потойбіч тіла і усіх речей

***

Небеса, золоті володіння, які зберегти
не змогла, не зуміла, й нічого собі не лишила,
окрім голосу, що проривається із висоти
отієї, що вища польоту і глибша могили.

За стіною дощу, що ридає лише по живих,
із матерій найтонших, із духу, із атому, миті –
проривається голос, який у мені не затих
і відлунням росте. У цім голосі сиві, як сіті,

це мовчання твоє, і міста і бетонні мости,
всі галактики й сни, що душа мимохіть облетіла,
доки весни суціттями будуть по небу плисти –
крізь тумани, сніги і моє недовершене тіло.

Бог дав людині талант для того, аби вона мала можливість ділитися результатами своєї творчої праці з іншими. Ось, до речі, хороший приклад для наслідування. 

Художниця Вікторія Тимошенко нещодавно прикрасила петриківським розписом будинок в Дніпропетровську — так гарно вийшло!