Зона відчуження. Яблуня
Рукате, порепане дерево,
Яке народилось не в Зоні,
Жило без законів відчуження,
Укупі росло з хлопчаками,
Рипіло у танці під стерео,
Торкало гладке підвіконня,
Як вечір кінчався натруджений –
Дівчат обсипало квітками…Позиркує сторожко яблуня,
Вона – ще нівроку бабуся:
Модельного, бачите, зросту,
Лиш сиві від часу гілки…
Сумує: господарів забрано,
Хоча й обіцяли вернуться,
Казали: ще крикнемо тости,
І вип’єм сто грам залюбки!..
Щороку, починаючи з 1986 року, квітень для українців має гіркий присмак полину – чорнобилю… 28 років минає від початку страшної катастрофи, рівної п’ятьом сотням Хіросім – початку аварії на Чорнобильській АЕС.
«Коли я вивчу всі літери і слова, спробую сама написати вірш. Не думаю, що це аж так складно», – міркувала п’ятирічна Оленка, вкладаючись до сну.
Вдень вона ходила з мамою на виступ дитячого театру. Діти декламували напам’ять вірші відомих поетів. Дивлячись на них, Оленка раптом вирішила, що може виступати не гірше. А тому під час антракту вибралася на сцену й теж прочитала один завчений вірш. У залі залунали оплески. Вдоволена своїм першим тріумфом, дівчинка вклонилася глядачам.
Нова осінь
Вечір дихає серпанком прохолоди.
Ніч розгубила зорі на воді.
Казковий сон навшпиньки ходить,
Нашіптуючи сонній щось траві.
Дивись на осінь, відчувай її, торкайся.
Та, чур, не руш! І павутин не рви…
Оце моє теперішніє щастя:
Холодний вечір, осінь, ти…
Даруєш білі троянди
Даруєш білі троянди.
Я люблю їх. А сьогодні не рада.
Невідкритим лишиться вино.
Не зітреться губами помада.
Не торкнеться рукою рука.
Не зустрінеться погляд з зітханням.
Я занадто, коханий, слабка,
Щоб прощати іще раз востаннє.
Побутовий фашизм
Багатьом придніпровським землякам Сергія Нігояна
Ця юності причахлоїпечать:
Життя затихло на студентській лаві...
Вальсують пальці, а вуста мовчать
Без поцілунку в строгій балаклаві.Ця товща лат ховає від біди –
Незнання, небажання, пофігізму...
Байдужості напалми відведи –
Простого побутового фашизму!Коли сусідка спідній бруд пере,
В піввуха дослухаючись до горя:
Хтось нині, натякають, ще помре...
Та він же «екстреміст» - отак говорять!
Нащадок
…А я сказав: «Бабусю, не мовчи. Я дуже хочу це знати». А вона мені: «Навіщо? Тобі мало своїх проблем? Ну, було і було…». Та я від неї не відчепився, бо вже не дитина, і знаю куди звернутися. Піду до військкомату, напишу в обласний архів, чи, врешті, розпитаю очевидців, або й знайду потрібний сайт в Інтернеті… Краще, ба, сама розкажи, а то всю Україну підніму на ноги, чуєш? Дарма, що мені чотирнадцять років...
Лариса Омельченко виступає під час виїзного засідання Городищенського літературного мистецького об'єднання. Провели його в селі Зелена Діброва, в Вільшанській школі-інтернаті 22 і 23 листопада 2013.
Мультфільм створений силами учнів та педагогів СШ №4 міста Підгороднього. Вірші Лариси Омельченко.
Тетяна Грищук знову радує нас своїми новими роботами.
Її вироби теплі, яскраві. Вони можуть бути і окрасою інтер’єру, і улюбленими іграшками для малюків.
Вмілі руки майстрині вкладають у кожен витвір всю свою любов, вміння і натхнення.
Дивіться, насолоджуйтесь красою, пробуйте щось подібне робити самі, або придбайте вироби безпосередньо у їх власниці.
Слова Тетяни Череп-Пероганич, музика Івана Пустового, співає Іван Пустовий
Видатний казахський письменник, перекладач, академік, головний редактор журналу «Тамыр», лауреат багатьох міжнародних і національних премій Ауезхан Кодар надіслав свого прекрасного вірша, в якому щиро підтримує український народ.
Століттями в ярмі
Облуди, рабства й крові
Ви не були німі,
Плекали дух і мову.Моливсь святий Тарас
За Батьківщину-матір –
Ніхто й ніколи вас
Не зміг завоювати!
дерево-пташе самотній і сутінний
ходиш довкола густої води
поки зірки від вечірні до утрені
зносять ясу мерехтливу тудидерево-пташе мовчиш не запитуєш
хто твою пісню тонку потопив
вольні літа потоптав недопитими
кинув жаринами серед ропидерево-пташе зникатимеш плавнями
пам’яті в сивім пері не згуби
хай перегойдує хвилями плавними
місячну скіпку твоєї журби