Творчість

Іванна Стеф'юк. Люби мене

* * *

Полокали гори зливами собі коліна, а червень зливав з цебра на їхні голови та й дужі плечі. Прохолода… Зачерпнути би її та для днини втримати, а то ранок поливає-поливає, та полудень не дуже того і боїться. Стрімким плаєм, накриваючи голову курткою, тікав від негоди до нитки змоклий чоловік. Його важке дихання палицею впиралося в каміння, вистукувало по стежці. Ах-хех… Ну і гроза… І треба ж було саме тепер в дорогу вибратися! Ця раптівка застала на півдорозі, викупала та виполоскала вже так, що прикривайся тою курткою  чи не прикривайся ― на одне вийде. Шум дощу перебивав шум потоку, що тепер ще більше збурився, став бистрий та гоноровий. Дмитро подивився вниз: може би то попереками, через потік перейти, а не п’їланитися такої негоди під берег? А чого? Так швидше, та і до потоку стежка, як не дивно, кам’яниста, не таке місиво. Спускається, ось ще трохи… Ну нічо собі! Така гроза розшумілася, що світа Божого не видно, а  якась молодичка чи то дівчина сидить собі на камені, ніби й ні при чому, і голову миє. Довге і чорне волосся хиталося водою, як дивні водорості, а каплі раптівки скочувалися щоками і плечами. А ти, дурний, чого зазираєш? Тікай звідси, не бачиш, яка негода? Вернувся назад і таки пішов під берег: сам не розумів чого, але таки побоювався розминатися з цією дивною жінкою.

Палочка-виручалочка (новела)

Ранок видався похмурим, як осінній дощ. В кімнаті було сіро і холодно. Не хотілося завсім вставати з теплого ліжка. Голова була така важка, ніби сто вітрів своїм протягом занесли в голову купу сміття і там залишили. ЇЇ часто мучили головні болі, як комплекс неповноцінності. Вона перестала вже вірити в чистоту і добро думок, скільки би не думав, нічого змінити у її долі неможна, тільки мігрень зеленою зміюкою крутилася вінком на голові. Таблетки вже й не допомагають. Лікар їй казав, що мігрені починаються в людей, які прагнуть до досконалості і коли щось не виходить, народжується незадоволення і накопичується погана енергія в голові. Просто треба змінити своє ставлення до людей і стиль життя. Та чи можна себе перевиховати і не реагувати, коли найближча людина за твоєю спиною витворяє чудеса. Орися тяжко зітхнула і спробувала піднятися з ліжка.

«Така її доля, о, Боже мій, милий…» (бувальщина)

Пригадала якось таку невеличку легенду:

– Жили собі два брати, багатий і розумний, другий – бідний і дурний. Одного ранку вийшов бідний на братове поле і бачить якась жінка збирає по полю колосся пшениці і втикає їх у снопи.

І питає брат-дурник: – Ти хто така?

– Я – доля твого брата, – відповідає вона.

– А де ж моя доля?

– Вона лежить ось там, під грушею?

– Ну , тоді, скажи мені, що маю зробити, щоб і моя доля була така працьовита, як ти?

Поезія Надії Таршин

“Месія” міняє “Месію”

"Месія" міняє "месію",
А жити нелегко стає,
Як слово тримати не вміють,
То розум Господь не дає.
Мережать папір лже-здобутки
І гірко, і сором за них -
За їх чергові оборутки - 
Народ до пори лиш притих.
Не вічне це наше терпіння,
Якому дивується світ,
Є розум, і руки, уміння,
Хоч знищують нас скільки літ.
Ми є уже нині - високі,
І душі нам гідність кує,
Від влади біда і неспокій -
Давно вже з вогнем заграє.

2010 р.

 

Святі матусині прикмети...

Поезія Руслани Кореновської-Марич

Молитва  за  людей

О,Боже мій милий!
О,Діво Маріє !
Врятуй від загибелі,помсти і зла...
Додай,Боже сили,хто оре і сіє,
Хто довго хворіє-дай  сонця тепла.

О,Мати Всевишня!
Ми  -  твої   діти,
Прости і торкнися моєї руки,
Бо суджено всім на землі твоїй жити,
В молитвах скидати із себе гріхи.

Руслана Кореновська-Марич. Діалог між ненародженими близнюками.

У вагітної жінки мали народитися близнята, та поскільки вона була ще дуже молода, незаміжня і завагітніла випадково, то не знала родити їх, чи зробити аборт. Сумніви не давали їй спати і в безсонні ночі вона молилася, благаючи Бога допомогти їй визначитись. Він дав їй вміння у сні почути діалог цих двох ненароджених ще дітей, які хоч і були близнюками, та в результаті жіночих вагань вже відрізнялися один від одного: один був віруючий, а другий невіруючий. І вони вже почали хвилюватися чи народяться і побачуть світ, чи ні.

Руслана Кореновська-Марич. Двері в твоєму житті…

Чи задумувалися ви колись скільки дверей ви відкрили вже в своєму житті і скільки ще прийдеться відкрити??? Що ж означає таке чарівне слово – ДВЕРІ...

Я ж писатиму про свої двері... їх у мене, за 55 років, було ой як багато !!! Та згадаю про основні, які допомогли мені багато чого навчитися і здобути. А ви подумайте про свої двер…і, можливо, вперше відкриєте для себе нові сторінки вашого життєвого досвіду.

Проза Руслани Кореновської-Марич

ЩО ТАМ, ЗА ТВОЇМ ВІКНОМ… (відповідь на сльози самотності)

Кожного ранку снідаю за столом в кухні навпроти вікна…

Я дуже люблю оте своє завіконня:

— Доброго ранку, світе мій ясний!

… Доброго дня,весно прекрасна!..

Під звуки гарної мелодії і перших сонячних променів я дивлюся у відкрите вікно на білий світ, на незайману від машин, ще довгу дорогу у новий день і дякую Богу за все, що маю і ще буду мати... за сонце, що заглядає в мій запашний зелений чай, за людей, яких сьогодні я зустріну, за сон, що вночі мене повів на кладку, де стояла я малятком…

Об'єднати вміст