Жінка-УКРАЇНКА

Суниці лісові так пахнуть татом,
що він приносив вранці, на зорі.
І запах молока парного, що до хати,
заносив тато у відрі.

І сінокоси батьком пахнуть, і порічки.
І зорі влітку – блиск його очей.
І карасі, що він привозив з річки…
Та із-за нас недосипав ночей.

І полум`я у печі, пахне татом,
І запах лісових грибів.
За нас він хвилювався так багато,
І щиро неосяжно так любив.

Ялинка новорічна, завжди буде пахнуть татом!
А також перший сніг й кленовий сік.
Він так любив нас підіймати,
й ловити у повітрі міг.

ДОНЕЧЦІ

Ти народжуєшся у моїх очах,
Ходиш мені по руках, по щоках,
По садах яблуневих із кошичком,
По річках у жмені, збираючи рибоньки,
Відлітаєш у вирій із кленами,
Проростаєш із мене калиною...
Ти рятуєш від пороку серця,
Вариш липу й ховаєш від кашлю,
Від сухого хрипкого голосу,
Наливаєш у мене дитинності,
Меду, миру і трохи відчаю...
І немає більшої радості в світі цім,
Аніж коли колискову наспівуєш,
Як із дому мене проводжаючи,
Гаряче так обціловуєш,
У магазин, як у вічність – назавше...

КУЛЬТУРНИЙ ШОК

Автобус №23 чекав на стартовій зупинці на пасажирів більше 5 хв., салон автобуса був вимитим, УСІ (!) крісла не поламані, кондуктор ввічливо і тихо зреагувала на вимовлену при вході фразу: «Посвідчення…» Поїхали.

Зазвичай чекаєш близько 20-40 хв., усі автобуси (2-3) згідно маршрутного листа відстоюються неподалік зупинки, підходять, за хвилину підбирають тих, хто дочекався. У брудному переповненому салоні з поламаними кріслами та скандальним кондуктором добираєшся до метро «Житомирська».

1. Йде зима

1. Це-Україна