Творчість

Інна Стар: Авторські тексти пісень

Цей світ для тебе

Життя одне, та не легке,
Без образ, розчарувань, падінь і злетів.
Так не бува, щоб у піснях
Моїх приспів звучав без двох куплетів…

Усі говорять: « Йди вперед до мети ».
Усі говорять: « Підіймайся і йди ».
Та тільки зробиш крок – знов падаєш вниз,
Ти посміхнись і навкруги озирнись!!!

Приспів :  

Цей світ для тебе
Хапай його в долоні,
Палає небо, згорає від любові
Цей світ для тебе
І мрії, наче зорі,
Горять для тебе
Як сині хвилі в морі

Відео Інни Стар

Кліп на пісню «Цей світ для тебе»

Поезії Тетяни Власової

* * *

Моя мама чує новини і дуже хвилюється.
Маму досі чомусь лякає чорний шолом.
Я стою на Майдані, на жовто-блакитній вулиці,
Поряд сивий дідусь потирає очі й чоло.

І нічого, здається, більше не має значення.
Тут і сльози, і усмішки, лід і гарячий чай. 
Я стою на Майдані – і це моє спецпризначення,
Бо майбутнє сьогодні і тут – на моїх плечах. 

Щоб не було ударів кийком, кулаком, пір’їною,
Щоб ніхто не мовчав, не ховався і не тікав,
Я живу на Майдані, який тепер став країною,
Що її так боїться неввічливий Ялинкар. 

Творчість — супутниця в житті

І. І. Даценко, перший секретар Ставищенського райкому СПУ (з Київщини), попросив допомогти з виходом поетичної збірки своєї землячки Тетяни Іванчук. При цьому він передав підбірку її віршів. Вони здалися непідробними, щирими.

Дякуючи небайдужим людям, збірка вийшла (хоч і малим накладом — 1000 екз.) під назвою «Роса ріки». Не буду оцінювати майстерність автора, бо не про те йдеться. Коли писано душею, то у вірші є все: замальовки життя, неспокій, переживання, чистота почуттів, — те, без чого поезія неможлива. А ще є підтвердження справжньої майстерності і таланту. Фах Тетяни Іванчук до літератури стосунку не має, але вона — одна з тих, хто своєю творчістю безпосередньо формує середовище культури. Переконайтесь у цьому самі.

Олександр МОРОЗ

Тетяна ІВАНЧУК

*  *  *

Дощі осінні на вікнах скачуть,
Сльозини-краплі на землю гублять,
Не плачуть люди, які не люблять,
Не люблять люди, які не плачуть.

Руслан Трач: Таємниця

Вона знову тікала. Знову, обдираючи босі ноги об холодне каміння, вона неслася крізь ліс.

Позаду залишалися заздрісні погляди, перешіптування за спиною, холод відчудження ‒ люди її боялися. Страх цей був незрозумілий для самих людей , вони старалися заховати його за осудженням, приниження, але це мало допомагало, бо сам страх говорив про інше. Страх був породжений загрозою їхньому такому нещасному, але звичному світу. Люди бачити її не хотіли, бо кожна дія, посмішка дівчини говорили про те, що з їхнім власним життям щось негаразд.

З Тетянами!

А ми, Тетяни, отакі:
Уперті і цілеспрямовані,
Рішучі, мужні і … м'які,
І ділові, та не суворі ми.

Всім сонце у очах несемо,
Не обминаючи нікого.
Ми коли любим- миле все нам,
А як не любимо- нічого.

Ми книгу вміємо читати 
Життя людського таємниці,
Та птицю щастя упіймати
Не всім нам стачить інтуїції.

В нас є і воля, є і сила,
Активність.Що там є іще?
А хочеться, щоб нас любили,
Міцне підставивши плече.

Щоб ми жили, не озираючись,
Хоч ми не дуже й боязкі,
Щоб ми кохали щиро, знаючи:
Не зрадять нас чоловіки.

ЕКОЛОГИ, або Копроконська історія

з циклу ВОЛНИ

Ми намагалися приземлитися на планету Копроконе. Прилади для сканування поверхні не працювали. Тому майданчик для приземлення вибирали навмання.

Отже, якщо дивитись у ілюмінатор, то була невелика рівна галявина, що затишно заховалась між старим темним лісом і молодим гаєм, схожим на купу хмизу. Навколо, ніби срібна стрічка, вилась блискуча тоненька річечка. Ідеальне місце для приземлення космічного катеру.

Та катер аж надто м’яко сів на ту галявину, хвиля брудної води залила лобовий ілюмінатор, і ми відчули, що занурюємося у багнюку ледь чи не по лінію трюму.

Годинник на борту автоматично відрахував п’яту ранку за місцевим часом.

 

Поезія Галинки Верховинки

Ой здуріла моя жінка… (гуцульська співанка)

Ой, здуріла чісто, люди,
не зіпру супругу
Прийде вечір, збираєтси
та й іде до клубу...

Ой, не будеш, моя жінко
клубами ходити
Є корови, свині, бичок
будеш обходити.

Є корови, свині, бичок
та й курочок двадціть
Схамениси моя доле
тобі не  17...

Не пустив тебе в 17,
та й тепер не будеш
Шє коровок зо дві куп'ю
за клуби забудеш

А хатної та роботи
тилько не зроблено.
Ти на вечір,куда прешси
ци ти пороблено...

Схамениси моя жінко 
про шо говорити
Не лиш з тебе.а й и з мене
мут люди смієти.

Проза Галинки Верховинки

СОН
(замальовка)

Я знаю, що ти  тепер спиш... Моє внучатко заснула також. Я сижу і ... мені так захотілося, тихенько пробратися тобі під ковдру і пригорнутися до тебе і ... заснути... А потім, коли прокинемося – побачити твої здивовані і трішки перелякані очі – звідки я тут взялася... А тоді ... не стримувати свого і мого бажання – цілуватися... Не зважаючи ні на що... Цілуватися довго і трепетно до запаморочення, до нестями... І не буде між нами ні кордонів, ні морів, ні сімейних обставин... Будемо тільки ми самі вдвох... Ні не самі... Між нами буде наше кохання ... спочатку, таке ще маленьке і несміливе – як весняний струмочок... А потім, як бурхлива весняна повінь понесе нас у круговерть життя... І в цю хвилину ми не будемо знати, та нам буде і не так важливо, чи ми випливемо з тої повені взагалі... За те все ми будемо думати завтра... А сьогодні ми разом – ТИ, Я і наше КОХАННЯ...

Олена Голуб. Веселкові колискові

Тихий сон по горах ходить...
Слова Осипа Маковея.
Малюнок Катерини Штанко.

Об'єднати вміст