Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Творчість
Прибульці
— Все-таки дивно влаштований світ, — вкотре переконався п’ятилітній Олексійко. — Ось школярі, відгулявши випускний, б’ють байдики, дивляться телевізор, тобто їдять життя повною ложкою, а ми, як і раніше, ходимо в наш чернігівський дитсадок «Золота жабка»…
— Зате такого балу, як у нас, у жодній школі не було! — згадувала Катруська. — І на мітлі політали, і в кориті станцювали, і з комп’ютерними вірусами потоваришували, і в п’явок та павуків у гостях побули, й навіть застуду та нежить на безлюдну планету запустили…
Прасування
П’ятилітній Дмитрик, як і належить справжньому джентльменові, час від часу здійснює у чернігівському дитсадку «Золота жабка» різноманітні подвиги: то подарує панночці троянду, то поділиться печивом, то допоможе застібнути неслухняний ґудзик чи зав’язати стрічку. Ось і сьогодні по дорозі в дитсадок він сам запропонував Ганці піднести її сумочку і слухняно пер до самої групи, хоч важила та сумочка, ймовірно, набагато більше від самої Ганки.
Пародія від Ярослава Чорногуза
Український Вавилон
Розкинула ноги по полю дорога,
Чи з пагорбів збігла в шовкову траву,
Розсипав волосся відьмак по підлозі…
Зухвала коза заплелася в покоси…Герой цього часу цитує Плутарха
Чи Будду, чи в буді впадає в ніщо.
І віником блудним шукає облуди,
Чи блуду, чи Бога, чи Бог знає що.Пейзаж вавилонський придумав Вавилов,
Чи вичитав може, чи, може, я сам?..
В коханні мені захотілося стресу,
Дорога розкинула ноги сама…
Своїм я заїхав між них «Мерседесом»,
Під кущ волохатий ввігнавсь до керма.
Ольга Бреславська. Мій Кобзар. (200 слів про Шевченка)
Кажуть, геніями народжуються. Але ніхто не пояснить, чому тавро «геній» дають посмертно. Чому по життю треба йти босоніж тернистим шляхом, зневіритися в Бозі, зненавидіти старість або не дочекатися її, аби потім посмертно звучати на спраглих правди устах. А може воно того варте?
Символічно, але щоб стати поруч з Отцем, Син його був розіп'ятим. Босим ходив піском і камінням, робив чудеса з душами і тілами. Бо воно того варте!
Ольга Бреславська. Есе про Франка
Стоїш…Мовчиш..А полумя погасло
Не зупиняйся, чуєш, Іване? Не зупиняйся! Поки ще жевріє грань під твоїми ногами, не зупиняйся. Навчи нас, нікчемних учнів твоїх, не впасти духом, а зігнувшись – знову взяти в руки давно закинуті молоти.
Ті молоти давно вкрила ерозія, бо вони лежать з тих пір, коли ти закликав повстати і боротись, коли повстали, боролись і загинули за волю та єдність внуків-правнуків своїх. Але вороги не сплять і глузливо скоряють нас. А ми мовчимо…ми шукаєм ідолів і пророків.
Високо ти стоїш. Понурі голови проходять повз і не помічають твого погляду – уже скамянілого, мудрого, певно трохи байдужо-розчарованого.
Поезія Олени Багрянцевої
Ти боїшся дощу. Ціле місто у гумових мештах...
Ти боїшся дощу. Ціле місто у гумових мештах.
У махрову печаль загорнулись будинки старі.
Цей солоний туман нас, напевно, поглине без решти.
Так фальшиво звучить метушливих думок попурі.Не рятують плащі. І трамваї холодні, як туга.
Ти не віриш дощу у шерензі кривих парасоль.
Всі прогнози мовчать про осяяну сонячну смугу.
Буде довго отак грати жовтень завбачливу роль.Ти не зміниш цей день. І додому далеку дорогу.
І озера калюж під ногами не зникнуть, атож.
До зими вже, мабуть, ця похмура покірна волога.
Знову – дощ…
5.10.2014
Шахрайки
Наталя Уварова.
© Наталя Уварова, 2008
«Шахрайки»
Одноактна п’єса.
Дійові особи:
Оля - молода дівчина років 22, сором’язлива, стримана, закрита, виглядає як чарівниця – довговолоса, струнка, носить переважно дуже жіночі сукні.
Юля – Жулька - подруга Олі, активна, дещо нахабна дівчина. Коротко стрижена, одяг унісекс.
Іван – Джонік - хлопець Жульки, 24 роки, типовий системний адміністратор.
Марія Петрівна – господиня квартири, скупа, хазяйновита жіночка років 60-ти.
Любов Іванівна – мати Олі, досить приваблива жінка 42 років, хоч і одяг і зачіска сучасні, але одразу помітно людину з провінції.
Софія МакДі – американка 60-ти років. Жвава, енергійна.
Андрій – Ендрю, охоронець та водій Софії, хлопець років 25-ти.
