Відкрились небеса безкраї
В ту мить, коли Господь хрестився,
І Дух святий зійшов із раю,
Голубкою у світ явився.Візьміть з Господньої купелі
Цілющу життєдайну силу
І освятіть свою оселю
Надії сяйвом білокрилим!Молитва Богу Водохресна –
Безжурна, радісна і щира...
Хай співи янголів небесних
Зміцнять ваш дух у Божій вірі!
ВИШИВАНКИ
Українську вишиту сорочку
Дарувала матінка синочку,
І кофтину, білу вишивану,
Дарувала доні рідна мама.Скоро вже в дорогу виряджати,
Рушники почала вишивати.Як рушник для сина вишивала,
Щастячка і долі побажала,
Щоб складалося усе на диво,
Щоб здоровий був і був щасливий.А на рушничкові, що для дочки,
Вишивала пару голубочків,
Ще й калину, вкриту білим цвітом,
Щоб росли здорові в доньки діти.Мама у дорогу проводжала,
Рушники обом подарувала.
Його останні слова були якимись стишеними і тремтячими, здалося, він навіть не вимовив їх, а передав своїм пронизливим і зажуреним поглядом: «Така твоя доля, Тарасе…» Від тих слів Шевченко прокинувся, намагаючись збагнути чи уві сні те діється, чи наяву. Таки ж бо уві сні…
Підвівся, глянув у запітнілу шибку: над Новопетрівським фортом ще тільки сіріло.
* * *
Десь йдуть дощі,десь падають сніги,
Десь зараз небо зорями засіяне,
А десь йде жінка,наче крізь віки
І кліпає мені сумними віями.
Я наче б її знаю,наче б ні,
Ми начебто стрічались й не стрічалися,
Вона в якомусь десь була вікні,
Когось чекала чи із кимсь прощалася.
Її овал слов’янського лиця,
(Таку класичність чи у Бога вимолиш?)
І погляд,погляд – птиці чи гінця –
Кудись намітить то уже не стримаєш.
Я знаю її вдачу і норов –
О як вона тримає гордо голову! –
То йде вогнем,то ледяніє кров,
То плавиться земля неначе олово.
Я, ЯК І ТИ…
Я, як і ти колись була самотня
І дні пусті, мов намистини чорні рахувала
Кожну ніч мені відкривалася безодня
Що на шматки мене безжально шматувалаЯ в віршах шукала порятунку
І в історіях придуманих кохання
І в фабульних мріях вищого ґатунку
Я доживала знесилена до ранняА скільки болю і надій розбитих вщент
Мене спіткало на амурній ниві
Життєвого оркестру небесний диригент
Скупав мене в бруднющій зливіА скільки слів брехливих чула: « Я люблю»
І стільки ж: «Навіки не віддам»
«Зі мною будеш, як в раю» -
Черговий обіцяв мені Адам
Юрій Старчевод - Маленьке чудо.
Доброго року, Україно! Новорічний ефір на Центральному каналі (КДРТРК, http://www.kdrtrk.inet.ua) 31.12.2014-01.01.2015
Новий рік на поріг
Завітав до нас в домівку.
Випав сніг на дворі,
Засвітилась в небі зірка.приспів:
Новорічна ніч казкова,
Світять вогники чудові.
Якщо мріяти до рання -
То збуваються бажання!Новорічна ялинка
В нас прикрашена в кімнаті,
А надворі - сніжинки
Летять білі і лапаті.приспів.
* * *
Заміноване поле і стежка, сліди за селом.
Заміновані душі і долі гіркою сльозою.
Ще жива Україна, лиш мука гірчить над чолом
І на серці – ураза, якої епоха не згоїть.
Ще не вмерла… Всевишній, молю, опустися з небес,
Омофором святим огорни волелюбів одчайних.
Межи сотні Іуд і Пілатів таскають свій хрест,
Наче прокляті нині не світом, а безлічсвітами.Це сини Твої, Боже. Невже не даси їм руки,
Не ізбавиш од скверни безвинну, заплакану землю?!
На обстріляній ниві ще горсточка стебел тонких,
Які не скалічив душею обділений нелюд.
* * *
В ранковім просторі уквітчана зоря,
Котилась полем; цілувала квіти
Вродлива, мов дівчина-молода,
Жадала все теплом зігріти.Забарвила високий травостій,
Ромашки жовтоокі, розкидала,
У пелені зеленій та рясній, –
зозуля за коханням сумувала.Це Літо, пестить трави степові,..
Скидаючи намисто в чистих росах,
У ситці-волошковім, голубім, –
Стоїть берізка-білокора, боса.А вітер обіймає ніжний стан.
У пристрасті їй, про любов шепоче,
Як зморений; по селах і містах:
Про Неї мріяв, у серпанку ночі.