Творчість

Поезія Лілії Кузьменко

* * *

Знаєте, що таке радість?
Це короткочасно зумовлений ефір,
що випаровується з життя за одну мить,
котру ми так звикли називати щастям.
Це – все безглузда, наївна мораль забобонів,
пласкі слова, покликані рухати світом,
найгострішим болем та найбільшим стражданням.
Вже завтра на українських ранах виростуть курені
для нових, всесвітніх нахаб…

А знаєте, що таке мрія?
Мрія для тої, кому всередині болить?!
Це – платівка високої чутливості.
Чим більше буде складних кадрів,
тим більш вражаючим буде кіно про Україну,
яке скерує золочений монокль моїх мрій
до тихої води, що, кажуть, береги рве…
Береги Української Незалежності.

Серйозно і не дуже

  11187899_811153228973898_1825306842_o    «Мені важко зрозуміти для себе, чим є мої вірші – результатом кількахвилинного натхнення чи враження, або ж я їх виношую, як дітей, а потім вони собі з’являються. Я направду не завжди знаю, звідки беруться мої тексти – але дякую Богу, що вони є».

Іванна Стеф’юк (Чернівці)

***

музика з серця…
живи – як живеться,
тільки потихо, потихо лишень.
Бог любить тишу.
на квітах колишніх
все плодоносить. а хочеш вишень?

Поезії Галини Литовченко

ЗУСТРІЧ ЗІ СТОЛИЦЕЮ

Ну, добрий вечір, Києве мій милий…
Тягар дороги скинувши із пліч,
З тобою хочу на дніпровських схилах
Поспілкуватись тихо віч-на-віч.
Кажу відверто перед цілим світом,
Що молодієш все й через віки.
Мене ти знову стрів бузковим цвітом,
Як і в далекі юності роки.
Тобі зізнаюсь щиро наодинці:
Коли щеміло серце від розлук, –
Землі святої грудочку в хустинці
Зі скриньки брана, мов із твоїх рук.
Пісні співала українські дзвінко,
Вдягала вишиванку на свята
І тим пишалась, що я – українка,
Що ти — моя столиця золота.
Ось і тепер летіла, мов на крилах,
Тягар дороги скинувши із пліч,
Щоби з тобою на дніпровських схилах
Поспілкуватись тихо віч-на-віч.

Останній день прадіда Юхима

Хатина діда Юхима стояла під величезним старим осокором. Для його коріння навіть ґрунту було замало. Воно то тут, то там випиналося старими суглобами, підіймаючи тверду, як камінь поверхню просторого двору. Дід Юхим – це мій прадід. З осокором, схоже, вони були однолітками. То ж за плечима мали вже дев’ять з лишком десятків кожен. Влітку дід Юхим ходив у білій сорочці з домотканого полотна та у вигорілих на сонці бавовняних штанях. Якого вони були кольору, коли багато років тому над ними мудрував невідомий швець, здогадатися вже було важко. Розлогий солом’яний бриль з двома дірками, прогризеними мишками якоїсь зими у коморі, мав почесне призначення: оберігати дідову голову від спекотних сонячних променів.

Вірші Наталі Данилюк

В дитинстві моєму…

В дитинстві моєму
на сволоку звили гніздо
пернаті пісні,
зозулясті казки і поеми…
Крізь пам'ятні нетрі
думками дотягуюсь до
минулих років,
де не тягнуть сучасні модеми.

Між мною і небом
відкрито духовний портал,
де Всесвіт виходить
за межі усіх моніторів,
увімкнений Богом,
легкий надчуттєвий сигнал
душа моя ловить
з верхівок незримих соборів.

Я тут ще мала
і навшпиньки не вийде ніяк
торкнутись до сонного
соняха кінчиком пальця…
Жахтить каганцями
у полі пшеничному мак,
що вишило літо
стібками тонкими на п'яльцях.

Поезія Юлії Миргородської

* * *

я нічого тобі не скажу
окрім того що я не віддам
окрім того як я...
окрім того як сильно тебе...
знаєш сам

я нічого собі не візьму
не візьму я нічого 
з собою
якщо все це не розділю
якщо не розділю це
з тобою

я не буду про це вслух
краще буду про це мовчати
помовчати з тобою
мій друг
і про все тобі
розказати

 

* * *

Поезія Інни Ковальчук

* * *

Як закурличе вирій журавлями,
зітліє переорана стерня –
подихай небом,
сонцем і дощами,
лиши на потім
німоту знання,

допоки у безмежжі небокраю
в ясі живої цноти вівтаря
промінням чистим
лагідно торкає
зорю вечірню
вранішня зоря…

 

* * *

По лезу власної утоми
іти, немовби по землі,
ховаючи в осерді грому
грозою свячені жалі,

крізь морок і сніги спокутні
саму себе у світ нести,
де ледь тримається майбутнє
на павутинці доброти,

Мурашка Мар’яна

5Жив-був на світі хлопчик Марко. Жив, не тужив. Любив прогулятися з матусею в рідному Чернігові мальовничим парком до чарівної річки Десна. Подобалося йому бігати між старими крислатими деревами. Все намагався вхопити рученятами дзвінкоголосу пташку чи прудку білочку, аби краще роздивитися це диво природи. Матінка, звісно, не могла встежити за його акробатичними спробами, бо, як усі неньки, гляділа за дитиною на відстані, слухаючи дзвінкі вигуки сина.

Одного разу хлопчик чимчикував парком і звернув увагу на розквітлу кульбабку, що спрагло тяглася золотавою голівкою до світла. Мерщій зірвав її і… сунув до рота. Але раптом відчув гострий біль і закричав так голосно, що матуся вмить опинилася біля дитини. Марко прожогом витягнув квітку й побачив малесеньку мурашку. Здогадався – це вона наробила лиха! Та ще більше він здивувався, коли крихітна істота озвалася людською мовою:

Цуцик Ліо

На півночі України, у місті Чернігові, жив собі хлопчик Марко. Ріс допитливим та кмітливим. Матуся його була ще молода й навчалася в медичному коледжі, бо дуже хотіла стати лікарем.

Марко залишався вдома зі старенькою нянею, котра, стомившись, хутко засинала й гучно хропіла. Хлопчик, як і всі дітлахи, був непосидючим: зазирав повсюди й витягав усі речі, які міг дістати. Не обходилося без того, аби щось не звалити додолу – скажімо, будильник чи програвач. І якщо вже вдавалося відкрити шухляду, то брав та кидав на підлогу все, що потрапляло під руку – будь-який одяг чи взуття! Отож Марко влаштовував такий гармидер, що не раз був покараний за це.

Та понад усе на світі хлопчикові подобалося мріяти. Він прагнув швидше вирости, стати дорослим і бути лісником, щоб жити серед рослин і тварин, розмовляти з ними.

А ще, як будь-якій нормальній дитині, Маркові дуже хотілося мати песика, бавитися з ним і весело проводити час.

Несподіваний ракурс

Михайло Співак (Канада) – письменник, публіцист. Народився в місті Кемерово. В 16 років став кандидатом у майстри спорту з шахів. На початку 90-х виїхав до Ізраїлю, де здобув спеціальність програміста. З 2005-го мешкає в Канаді. Автор романів: «Тилові щури, або армійська одіссея Сьоми Шпака» (2008), «Бешкетник» (2010), «Пригоди дона Мігеля Кастильського і візира Єрусалимського в Іспанії» (2012), «Чоловічий погляд на кохання» (2013). З 2010 року – головний редактор газети «Перехрестя Вінніпег», з 2013-го – заступник головного редактора літературного журналу «Новий Світ», що випускається в Торонто видавництвом «Litsvet».

Христос Воскрес!

Найкраща новина зійшла із небес,
Радіймо! Співаймо! ГоспОдь наш Воскрес!

Здійснилося чудо величне, і днесь
О, люди, радіймо! Христос, Бог Воскрес!

Полинули світом пісні про любов...
Це диво безмежне. ГоспОдь з нами знов!

«Стоїть бабуся…»

* * *

Стоїть бабуся – гривні у руці,
міркує: що собі на них купити,
на ці, останні… Пусто в гаманці,
а треба ще до пенсії дожити.

Вона віднесла ковдру на Майдан,
зігрітися – для хлопців, бо морози.
Ще спромоглася на бинти для ран
і на молитви, мовлені крізь сльози.

Скільки могла, на армію дала,
і ще б давала, та сказились ціни.
А в серці стільки болю і тепла,
тривоги і жалю за Україну.

«Ну, што – шипить їй дамочка в лице, –
в Європу захотєлось? Ідіоти!
Нє нравілся вам Яник – мол, подлєц?
А с нинєшнім откінєшь, бабка, боти!»

Об'єднати вміст