Жінка-УКРАЇНКА

      «Мені важко зрозуміти для себе, чим є мої вірші – результатом кількахвилинного натхнення чи враження, або ж я їх виношую, як дітей, а потім вони собі з’являються. Я направду не завжди знаю, звідки беруться мої тексти – але дякую Богу, що вони є».

Іванна Стеф’юк (Чернівці)

***

музика з серця…
живи – як живеться,
тільки потихо, потихо лишень.
Бог любить тишу.
на квітах колишніх
все плодоносить. а хочеш вишень?

Хатина діда Юхима стояла під величезним старим осокором. Для його коріння навіть ґрунту було замало. Воно то тут, то там випиналося старими суглобами, підіймаючи тверду, як камінь поверхню просторого двору. Дід Юхим – це мій прадід. З осокором, схоже, вони були однолітками. То ж за плечима мали вже дев’ять з лишком десятків кожен. Влітку дід Юхим ходив у білій сорочці з домотканого полотна та у вигорілих на сонці бавовняних штанях. Якого вони були кольору, коли багато років тому над ними мудрував невідомий швець, здогадатися вже було важко. Розлогий солом’яний бриль з двома дірками, прогризеними мишками якоїсь зими у коморі, мав почесне призначення: оберігати дідову голову від спекотних сонячних променів.

* * *

я нічого тобі не скажу
окрім того що я не віддам
окрім того як я...
окрім того як сильно тебе...
знаєш сам

я нічого собі не візьму
не візьму я нічого 
з собою
якщо все це не розділю
якщо не розділю це
з тобою

я не буду про це вслух
краще буду про це мовчати
помовчати з тобою
мій друг
і про все тобі
розказати

* * *

Жив-був на світі хлопчик Марко. Жив, не тужив. Любив прогулятися з матусею в рідному Чернігові мальовничим парком до чарівної річки Десна. Подобалося йому бігати між старими крислатими деревами. Все намагався вхопити рученятами дзвінкоголосу пташку чи прудку білочку, аби краще роздивитися це диво природи. Матінка, звісно, не могла встежити за його акробатичними спробами, бо, як усі неньки, гляділа за дитиною на відстані, слухаючи дзвінкі вигуки сина.

Одного разу хлопчик чимчикував парком і звернув увагу на розквітлу кульбабку, що спрагло тяглася золотавою голівкою до світла. Мерщій зірвав її і… сунув до рота. Але раптом відчув гострий біль і закричав так голосно, що матуся вмить опинилася біля дитини. Марко прожогом витягнув квітку й побачив малесеньку мурашку. Здогадався – це вона наробила лиха! Та ще більше він здивувався, коли крихітна істота озвалася людською мовою:

Михайло Співак (Канада) – письменник, публіцист. Народився в місті Кемерово. В 16 років став кандидатом у майстри спорту з шахів. На початку 90-х виїхав до Ізраїлю, де здобув спеціальність програміста. З 2005-го мешкає в Канаді. Автор романів: «Тилові щури, або армійська одіссея Сьоми Шпака» (2008), «Бешкетник» (2010), «Пригоди дона Мігеля Кастильського і візира Єрусалимського в Іспанії» (2012), «Чоловічий погляд на кохання» (2013). З 2010 року – головний редактор газети «Перехрестя Вінніпег», з 2013-го – заступник головного редактора літературного журналу «Новий Світ», що випускається в Торонто видавництвом «Litsvet».