Жінка-УКРАЇНКА

ПЕРЕМОГА

Коли ми разом – грізна сила,
Хоч тяжко і гірка ціна,
Свободі не обріжуть крила,
Не обведе густа мана.

Не можна далі без уваги,
І вперто йти в глухий ігнор,
Коли волає «допомоги»
Багатолюдний слізний хор.

Та ось нарешті перемога.
Її чи втримає рука?
Забудуться усі тривоги,
Бо злу прийшов нарешті крах.

ВІТЕР

Паперове свято на семи вітрах,
Неба барви втратив однокрилий птах.
Цвях забитий в груди не пече уже.
Забуття не буде від палких пожеж.

Я дочка України

Я часто бачу в снах поля, 
Поля, у рідному селі, 
Жита, калину і ромашки при долині. 
У гречці десь бринить бджола, 
В садах щебечуть солов"ї, 
А в небесах ключі курличуть журавлині. 
 
Я вийду, стану на межі,
Підніму  руки  в небеса
Неначе пташка,що в політ зібралась, вільна,
Від щастя тепло на душі,
І сльози радості в очах,
Я горда тим, що є дочкою України.
 
На повні груди я вдихну, 
І наберу квіток в житах, 
Їх віднесу до обеліска під горою. 
Там земляки мої лежать, 
Вони упали в цих полях, 
Щоб жили в мирній Україні ми з тобою.

Пропоную послухати знамениту «Черемшину» у виконанні молодої співачки і композитора зі Львова Ярини Білецької, а далі прочитати історію створення пісні та переглянути відезапис одного з перших виконань 1965 року.

Влітку 1964 уродженець і мешканець селища Вашківці Вижницького району Чернівецької області, Микола Юрійчук, якому на той час було неповних 27 років приніс своєму односельцеві Василеві Михайлюку, який тоді мав уже 35 і працював художним керівником районного будинку культури, вірша із довгою назвою «Всюди буйно квiтне черемшина».

Михайло Блехман

Обожнюю минулий час.

Листя шелестить – на деревах, коли падає, під ногами. Жовте, червоне, помаранчеве, коричневе, навіть зелене.

Обожнюю минулий час. Не за те, що квітів у минулому часі було більше, і не за те, що вони були. А тому, що всі вони не тільки були в минулому часі, але й є в теперішньому. Минулий час, як виявилося, не заважає сьогоденню. Навпаки, допомагає.

Цікаво, чи боляче землі, коли я по ній ходжу?

Мені подобаються питання без відповідей. Іноді відповіді дратують ще більше, ніж питання. Я ладна слухати нескінченний потік безглуздих, часом навіть ідіотських, запитань, але - не відповідей на них. 

Робота журналіста цікава, але іноді інформаційне перенасичення містить у собі загрозу легкої форми шизофренії. Мені спокійно. Я повертаюся з роботи. Отже, маю унікальну можливість нарешті не думати про політику. Тепер мене цікавить одне: чи боляче землі, коли я іду по ній?..