Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Сьогодні:
Творчість
Проза Ольги Моцебекер
Вишневий цвiт
Вона прокинулася від легесенького ніжного дотику. Так міг її розбудити лише Він - обранець її серця. Не відкривала очей, бо здавалося він тут поруч, у повітрі відчувала п’янкий аромат вишневого цвіту. Аж ось таки наважилася поглянути. Нема нікого. Здалося. Хоча ні, знала, що то він так привітав, адже відчула тоді його душу.
Поезія Олександри Карої
ТИ ДВЕРІ БІДІ ЗАЧИНИ
Земля під тобою валиться,
і вітер збиває із ніг.
Ти йди все до Бога, молися...
Він все у житті переміг.Бо що є сильніше від Бога?
І буря тебе не зіб”є
Він завжди стоїть край порога,
віддасть тобі серце своє.Та ти, відчини Йому двері
і серце своє прочини.
Молися щодень по вечері,
а двері біді зачини.
11.08.2015
...ПІСНЯ - ДУША
Вставай Україно, вставай із колін !
А рани загояться з часом на тілі.
Нехай відійде цей історії плин,
усе пережити з народом зуміла.
Поезія Катерини Савко
Її за вроду він кохав,
Та вона з часом помарніла,
Її за косу він кохав
Коса із часом побіліла,
Іще за стан стрункий кохав
Вона ж його донці віддала,Ю
Як дивно він її кохав
Вона ж по-справжньому кохала.То не легенда – правда суща
Людська душа є невмируща
І навіть там на небесах
Її душа в твоїх руках.Минає час, минає все,
Одне ж на світі не минає,
На крилах нас воно несе
Кохання справжнє не вмирає.
В житті проста до болю суть
Її я вам сказати мушу
До раю тіло не беруть
Завжди кохайте в людях душу.
Іван Гентош. 31-го серпня
Вересень 1, 2015 - 12:33 — perohanych31-го серпня
Сонце сідало,
Серпень стояв над світом,
Не попрощавшись
Просто отак пішло…
Сонце пеклó
В день цей останній літа,
Несамовито, гірко
І навіть зло.Мало б кричати
Нам із небес щосили –
Гей, схаменіться,
Ладили ж дотепер!
Сонце ізверху
На прапори дивилось,
Тихо молилось –
Хоч би ніхто не вмер.Сонце не знає,
Хто при якій посаді –
Маєте, люди,
Свій синьо-жовтий стяг!
Прапор один –
І на Верховній Раді,
І на Майданах,
В душах, на блок-постах.
«Війна» — добірка нових віршів Світлани Макаревської
Серпень 31, 2015 - 22:20 — perohanychВІЙНА
Ось і скінчилося літо. Цього року воно проходило для мене під знаком війни, як власне і для всіх українців. Літо минуло, а війна продовжується. І що б ти не робив, де б не був, думки – там.
Літо вкладається між двома датами – неоднозначним Днем Перемоги і тривожним нині Днем Незалежності. Між травнем і серпнем написалися ці вірші, об’єднані поняттям і відчуттям: в і й н а …
ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ
Від сорок першого – до сорок п’ятого…
В спеку й мороз, дощ і туман,
був на війні рідний мій тато,
гвардії капітан.Вийшов з оточення, вижив у пеклі –
артилерист, боєць.
Рани, контузії, зради і смерті…
От і війні кінець!Ми про війну – міфи і правду –
чули від старших, батьків.
Мій про бої майже не згадував,
швидше забути хотів.Звісно, вважав Перемогу великою –
мир вона людям несе.
Про героїзм не просторікував:
ворога били – і все.Три покоління відтоді виросли –
дякуєм мирному дню!
Нащо ж сьогодні російському підлітку
«празнувать» давню війну?Славити подвиг? А там було всякого…
Зброї убивчій радіти?
Мир – це єдине, чого треба прагнути,
це і пояснювать дітям.Що ж залишилось країні, в якої
нині досягнень нема?
Молодь свою готувати до бою,
богом щоб стала війна –брязкати зброєю, світ залякати,
бачити скрізь ворогів,
волю Господню не поважати,
взяти чуже, як схотів…День Перемоги – свято священне
в тих, хто її здобував.
Вже відійшли вони в світ незбагненний,
звідки ніхто не вертав.Але якби ми могли уявити:
ось вони – з нами, живі! –
впевнена: жоден із них своїм дітям
не побажав би війну розпалити,
долю майбутню занапастити,
душу скупати в крові…
Поезія Марії Гуменюк
* * *
На плечах жіночих три кутки у хаті,
І у кожнім душу сонце зігріва.
Тут любові прихист носиків кирпатих,
Тут кохання пристань, як бальзам слова.У жіночім серці доброти криниця,
Це його основа, вічне опертя.
Мудра і прекрасна жінка – трудівниця,
Берегиня, мати, дарщиця життя.На плечах тендітних є опора світу,
Скупана в любові вічна її суть.
І допоки сонце над землею світить,-
Матерям подяку діти роздають.
* * *
Марія Гуменюк. На пасовищі
Ранкова прохолода відганяла сонливість. Троє пастухів поспішали за чередою, перемовляючись і слухаючи одночасно музику із транзисторного приймача. Надворі тільки сіріло.
Село залишилося за розлогими осокорами. Пастухи прискорили кроки, щоб вчасно відігнати худобу від буряків або молодої пшениці, які так і вабили до себе соковитою зеленню.
Корови раз по раз смикали зелену гичку і хлопчина повертав їх влучними кидками палиці, яка падала так, що змушувала вибігати худобу на дорогу.
На заході яскраво рожеві промені розбудили небо і, немов поважна золота паляниця, викотилося з-за обрію ранкове сонце.
Юрій Старчевод - Повернення до України
Серпень 26, 2015 - 00:01 — perohanychЮрій Старчевод - «Повернення до України»
Міжнародний телерадіофестиваль «Прем'єра пісні»,
повна версія фестивалю:https://www.youtube.com/user/irusijakyiv.
Поезія Оксани Мардус
* * *
…цей рік почнеться вкотре з немовлят…
як пісня до струни – так я за Вами
…але палітра часу віддаля…
і ми у снах торкаємось словами:…ці пестощі, де звук голубить звук…
де голосу тремтіння безсоромне
…де я не знаю схлипу ваших рук…
де тільки знаки оклику і коми…і тануть сни засніжені як ми…
вітання ніжні пролісками тішать
…вдихніть мене у холоді зими…
приборкайте мої нестримні вірші…цей рік почнеться вкотре з немовлят…
Лелеки білі носять сніг на крилах
…О любий! Дайте хоч у сні крилят…
мені без Вас цей світ пройти несила.
Поезія Лілії Батюк-Нечипоренко
***
За вікном весняно шаленіє
Сонячне проміння золоте.
А на серці, мов збулася мрія, -
Щастя. І осяжне, і просте.Зацвіли магнолії і вишні,
Зеленіє молода трава.
Хоч спішу, та крок на хвилю стишу,
Щоб запам’ятати ці дива.Вже синичка не чита нотацій,
Щось щебече у гнізді новім.
Щастя має безліч варіацій -
Сонце, вітер чи весняний грім.Все люблю! Моє наснажить серце
Цих мелодій потаємна мить.
Поринаю в світ мажорних терцій -
І від них душа моя бринить.
***
Ауезхан Кодар. Поріг неповернення (повість)
В Америку!
Агзамов прокинувся в прекрасному настрої. Голова трішки поболювала, але в тілі відчувалася незвична легкість. Одразу ж пригадався учорашній бенкет. Бенкетний зал був увесь у дзеркалах, тож лисина Агзамова, як німб, відсвічувала у них тисячократно. І чим більше йому співали дифірамбів, тим леткішим він себе відчував, тож під кінець остаточно поринув у ейфорію: чим більше лунало славослов’я, тим більше підносився він у хмари, як бог в жертовному диму, і в якийсь момент відчув, що вже не існує, що сягнув нірвани.
