Творчість

Життєві замальовки від Олександри Кондратюк

УКРАЇНСЬКИЙ ТАРКАН

З кожним моїм походом до пабу, клубу  чи бару я впевнююсь, що фраза «Слава Україні»  – це всього лише фраза, так як «Ура», чи «Пий до дна». Людям взагалі байдуже, що кричати, коли вони під «шофе». На мою думку, саме під алкогольним сп’янінням прокидається національна несвідомість людини.

Якось я стала свідком одного досить дивного випадку, скоріше всього то було видовище. Нещодавно  мене запросила подруга в один з караоке барів. Я ж, в свою чергу, не могла  пропустити нагоди поспівати. Та коли ми прийшла до клубу, мене здивував чоловік, який працює там тамадою, як в народі кажуть. Він був напівтурок, а іншій його половині я не надала значення.  Все, що в ньому було особливе, це його зовнішність і вдале відкриття рота, коли включали будь-яку пісню. Чолов’ягу  так вихваляли і аплодували, ніби сам Таркан приїхав до України, аби заспівати пару пісень, для неадекватної зграї людей… Та суть не в тому. Коли наш український Таркан почав ні сіло ні впало вигукувати відоме і до болю знайоме патріотичне гасло, мені відверто стало смішно. Чому якийсь турок викрикує серед п’яного люду цю фразу, яка на даний момент була неактуальна взагалі???!!! Та найжахливіше те, що зграя повторювала за ним, немов за Аделаджі, навіть не замислюючись для чого… Слова летіли з їхніх вуст, як на кондитерських фабриках цукерки. Та вони й були раді щось сказати, аби не мовчати. У такі хвилини найбільше розв’язується язик і хочеться побільше говорити. Головне вчасно їм закрити рота, або собі вуха.

Сергій Сіваченко. «Мінімум, що Бог зумів надати…»

* * *

Мінімум, що Бог зумів надати,
З перекису водню, клаптя вати
Для латань пришвидшених влучань.
В розгалуженні каналів жовчних
Бажано пересуватись мовчки.
Депозитний долар чи юань
Не зупинять каверзних ревізій,
Не відмінять записів у книзі
Заперечень, скарг і побажань.
Мулько від поточних публікацій.
На вершках жирують папараці:
Блоги, інтерв’ю, репортажі.

Людмила Ясна. Сила ентропії

Учора ми з чоловіком їздили на дачу. Взяли трилітровий жовтий бідончик ‒ хотіли зібрати ранню вишню. Ще через пруття металевих воріт побачили, що, можливо, вона осипалась або хтось обірвав її раніше за нас. На гілочках лише де-не-де сиротливо висіли поодинокі ягоди.

Що нас найбільше вразило ‒ то це бур’яни, які піднялися вище пояса, закривши все: доріжок не було видно, дика ромашка й газонна трава проросли через плитку й  асфальт.

Ми відчинили ворота й зайшли. Мабуть, мій чоловік-фізик одразу згадав другий закон термодинаміки про невідворотне зростання хаосу в замкнутій системі, що не підживлюється зовнішньою енергією. Наша дача вже давно не відчувала піклування, енергії працьовитих рук ‒ вона існувала сама по собі.

Проза Олександри Кондратюк

* * *

Вона знала,як люди швидко звикають до неї. Якщо не поспілкуються з нею, їм не вистачить кисню для наступного подиху, а кров більше не буде текти по їхніх венах. Але чому саме так, ніяк збагнути не могла… Та в її серці була своя атмосфера, свій світ!

Поезія Неоніли Диб'як

* * *

Зі сходу зловісне привиддя орди.
Палючі вітри хижо дмуть із-за Дону.
Печалять серця темні знаки біди,
Сини повертаються в трунах додому.

Та ми не згинаєм ні душ, ні плечей.
Глянь вгору крізь сльози, моя Україно,
Не сонце, що ворога гнівом пече –
То з наших майданів палаюча шина,

І Сотня Небесна довкруж і Полки
З Донбасу – стоять на Господнім осонні.
Позаду в борні за свободу — віки,
Попереду Юрій святий в обороні.

На коливо жайвір їм зерна несе,
Ясу їм орли провіщають підхмарно.
Жорсткішає битва і вищає сенс.
Кров наших героїв пролита не марно.

Проза Неоніли Диб'як

Я тебе знайшов

Він таки взяв ножа для надійності. Як йому без зброї. Нехай буде. Він вже й звик його носити з собою. Руки в кишенях. Долоня правої на колодці. Колодка злегка вигнута, мабуть, кістяна чи пластмасова, тепла і гладенька, так і влипає в кулак. Що до чого – смик з кишені, пальцем на кнопку – лезо раз і вистрілило. Хай спробує підійти який лох! А може б краще було не брати?  Щоб подалі від гріха. Зброя – то вже стаття. А в напруженій ситуації не зчуєшся,  як пустиш в діло. І гадай, чим все закінчиться. А він знає, що таке зона. Має п’ять років «курорту» за плечима.   Попервах думав, що не витримає, а потім звик, але, що було легко, –  не скаже.

Юрій Старчевод. Чудесний дивний сад

Слова, музика – Юрій Старчевод
Соло-гітара – Діма Гончаренко
Студія звукозапису – Sara Records

Фотограф – Руслан Трач
Модель – Тетяна Карилюк

Поезія Людмили Максимлюк

* * *

Найкращих забирають небеса…
А вересень тче чорну хустину…
Як дощ осінній – падає сльоза –
Не плачте, люди, я помер за Україну!

Не тужи, матусю, я прийду у сні –
Тихенько обійму тебе за плечі,
Журавликом прилину навесні,
Засвічу зірку у холодний вечір…

Тримайтесь, тату, не повернусь я  живим…
Так щось нестерпно палить груди,
Я вмерти не боявся молодим –
Дивитись страшно, коли гинуть люди.

Христина Соловій — Под облачком

Кліп Христини Соловій  на лемківську пісню «Под облачком» за неповний тиждень набрав уже майже 250 тис. переглядів в YouTube.

Ця пісня увійшла до дебютного альбому Христини «Жива вода»: 10 народних пісень різних регіонів України та дві авторські Христини - «Тримай» та «Синя пісня». 

Літературно-художнє видання Олега Вістовського «У стремені Дністра»

Друге, доповнене видання книги поезій Олега Вістовського «У стремені Дністра» побачило світ в 2006 році у чернівецькому видавництві «Прут».

Запрошуємо ознайомитися з електронною версією книжки.

Поезія Вікторії Льода-Ропецької

До другої річниці початку Революції Гідності

Як той літописець у часі пірну. 
Забрало історії з нього зніму. 
Минають роки і минають години, 
І з того,із дня і із тої хвилини, 
Коли на майдані зібралися люде, 
Спитати у влади,коли ж краще буде? 
Ідеєю гідності всі запалали, 
І мирно,в молитві одвіту чекали. 
Стояли у холод,і в лютім морозі 
Не відали мирні - біда на порозі. 
Катком прокотилось по долях страждання. 
І кров'ю скропились людей сподівання. 

Об'єднати вміст