Нове на порталі
Творчий марафон
Популярний вміст
Творчість
Михайло Ткач написав книжку про українських бійців
Лютий 7, 2016 - 17:40 — perohanych
«Зойк сови» – так називається нова книжка відомого українського письменника Михася Ткача, до якої увійшли оповідання про тривожне сьогодення, нелегкий час для нашого народу – новітню війну, яку нав’язала нам Росія на Сході України, про патріотів, їх мужність, і біль матерів. Отож пропонуємо вашій увазі одну з новел, створену за реальними подіями.
Зойк сови
Незбагненним видавалося Іллі те, що з ним трапилося. Бачити себе таким, яким став, який є, відчувати, що твоє тіло не придатне до повноцінного існування, було не з легких випробувань, віртуально складне. Тепер він не увесь, а тільки половина – ні стати у повний зріст, ні зістрибнути з ліжка. Хіба що покотитися, як відомий персонаж з народної казки «Колобок» і то тільки згори. Ця іронія з’являлася у Іллі не раз. Він ніяк не міг змиритися з цим моторошним становищем, принаймні пристосуватися до нього. Час губився десь за стінами палати, плелися чергами думки щодня, а то й безсонними ночами, тужні, докучні, в уяві відтворювалися часом події минулого, повторювалися, доповнювалися – і з цього складалося його життя у шпиталі. І хоч воно народжувалося з пережитої реальності, однак було вже минуле, дещо ілюзійне, уподібнене до кошмарного сну. Йому страшенно не хотілося показуватися таким як є на люди: комплексував, малів, упосліджував себе невиправдано, однак вельми кортіло потрапити додому. Просився – і лікарі на це зважили.
Світлана МИРВОДА: Кавова гуща
Лютий 6, 2016 - 09:47 — perohanych"Кавова гуща" - сл. Лариси Петрової, муз. Леонiда Нечипорука
Духовий оркестр
Лютий 6, 2016 - 01:06 — perohanych
Вперше духовий оркестр я побачив на похоронах. На перших похоронах у моєму житті. Не стало вчителя, отож у тих проводах на могилки повільною ходою простувала вся школа, навіть ми, першачки.
Того вчителя я майже не знав. Тільки пам’ятаю його непривабливе лице, курдупельну постать. Пізніше дядьки згадували, що завчасно пішов на той світ від фронтових ран — ті рани постійно допікали його і він рятувався оковитою. Не раз розпивав казьонку за лавкою у верболозах із тими ж дядьками, і вони пишалися, що отак просто за чаркою бесідують не тільки з учителем, а й з лейтенантом запасу, розвідником.
Людмила Шутько. Гуртожиток у лісі (електронна книга)
Лютий 2, 2016 - 23:03 — perohanych
Електронна версія книги Людмили Шутько «Гуртожиток у лісі».
Літературно-художнє видання
Шутько Людмила
Гуртожиток у лісі
Для шкільного віку
Упорядники та перекладачі з італійської мови – Сергій Дзюба, Ганна Маджуга
Художник – Марина Скоробагатько
«Закон радості» Людмили Шутько (електронна книга)
Лютий 2, 2016 - 22:51 — perohanych
Публікуємо електронну версію гарненької книжки для дітей Людмили Шутько, громадянки Італії, «Закон радості». Українською та італійською з чудовими ілюстраціями! Переклав українською і впорядкував Сергій Дзюба.
Людмила Шутько (Lyudmyla Shutko)
Закон радості (Legge di gioia)
Казки і оповідання для дітей українською та італійською мовами
Упорядник і перекладач українською – Сергій Дзюба (Traduzione dall’italiano a cura di Sergio Dziuba)Художник – Марина Скоробагатько
Наклад 1000 прим.
Видавництво «Cogoleto» (Italy) / «Коголето» (Італія, Генуя)
Олег Вістовський: «Скоро поїзд покине вокзал…»
***
Скоро поїзд покине вокзал,
Ти махнеш на прощання рукою,
За вікном побіжить магістраль,
Але більш не знайду я спокою.Скоро поїзд мене понесе
У нічну безкінечну тривогу,
Цінуватиму я над усе
Лиш єдину – до Тебе – дорогу!Скоро поїзд покине вокзал,
В серці нові поселяться втрати.
А мене твій німий трибунал
Засудив до повільної страти……Скоро поїзд покине вокзал.
Ми – українці
Січень 21, 2016 - 21:04 — perohanych
Так є повік –
Ми в світі українці!
Своє буття окреслили давно.
Нас мордували, нищили ординці,
А ми не покорились все одно.Ми не святі.
Нема над нами німбів.
Та святість Божу в душах бережем.
Своєї Батьківщини кожний символ
Покривдити злочинцям не даєм.
Як я не став колієм
Січень 20, 2016 - 22:26 — perohanych
Десь у першому чи другому класі я мріяв стати колієм. Правдивіше, до цієї мрії мене заохочував дядько Митро — далекий батьків родак, підтоптаний парубок, а заодно і колгоспний тракторист, і неперевершений мисливець і, зрозуміла річ, різальник свиней.
До цього дня в нашій сім’ї готувалися зарані: мати мила трьохлітрові слоїки, миски та ночви, діставала нехитре спорядження для начиння ковбас і кров’янок, батько ще звечора скинув із вишок хліва добротну солому та кілька снопиків льону, принесених із поля спеціально для смаління кабанця. Я теж прокинувся рано, щоб не проґавити дядька Митра.
Вірші Вікторії Льоди-Репецької
Січень 19, 2016 - 10:46 — perohanych* * *
Вже Новий рік дзвенить
На наш поріг – ступає.
Най українців всіх
Лиш щастя обіймає.
І запах хвої ніздрі вже лоскоче.
Хай збудеться все те, що кожен хоче.
* * *
Кудись втікає сонце в надвечір'я,
Іде за обрій і донизу нахиля.
А в небі загораються сузір'я,
Та місяць ніч на волю визволя.
Скарби небесні – зорі самоцвіти,
Зірки-сузір'я – вишиванки квіти.
Згори, на землю, блиск свій надсилають.
Дівицю ніч, мов перли прикрашають.
І ніжиться та ніч в яскравім зорепаді,
