Жінка-УКРАЇНКА

Галимкаір Мутанов народився 27 березня 1957 р. в селі Бельтерек Жармінського району Східно-Казахстанської області, в Казахстані. Доктор технічних наук, професор, ректор Казахського національного університету імені аль-Фарабі. Автор понад 400 наукових публікацій. Член Всесвітньої Академії Мистецтв і Наук (The World Academy of Art and Science); віце-президент та академік Національної академії наук Республіки Казахстан; віце-президент Євразійського економічного клубу вчених; президент Національної академії наук вищої школи Казахстану. Заслужений діяч науки і техніки РК.

Відзначений багатьма високими державними та міжнародними нагородами Казахстану, Франції, Англії, Польщі, Росії, Португалії, Ірану, Йорданії... Почесний доктор і професор понад десяти університетів світу.

« Я –ЖІНКА !»

***

Вітає веснами квітучими
Піснями диво-солов'я,
Своїми мріями співучими
Земля Добра, моя Земля.

По видноколу в¢ється стежечка
Аж ген – біжить удалині...
В краї веде нас необмежені,
Там де дзвінні летять пісні.

Дрімають в ранцях книги, літери,
Лелеки з вирію летять...
З портфеликами, сміхом, квітами
Мої школярики спішать.

Радіє сонечко їх витівкам
Погляньте, їх вітає все!
І кожен для своєї вчительки
Свого промінчика несе.
 

***

Анжела Левченко

Іноді у кожного з’являється думка про той невидимий незнаний край світу, де, за нашими уявленнями, має бути добре. Виникає бажання покинути все й податися туди. Не що інше, як втеча від самого себе. Вікторія це добре розуміла. Вона математик, королева точних наук. Звикла, щоб усе було чітко й зрозуміло, без сентиментів. Усе заплановано, життєвий вектор з конкретними цілями. Для неї були незрозумілими зітхання й переживання колег. Постійний рух вперед, долання перешкод, аналіз, досвід і знову вперед. Якось так усе й відбувалося. А тепер… щось, мов сухенька хворостинка хруснуло в душі, надломився той залізний стержень, на якому усе трималося. В якийсь момент зупинилася, оглянулася на прожите – а там порожньо. Заради чого чи кого усе це? У сорок п’ять не має ні сім'ї, ні дітей. Робота, робота, робота. Загубила себе у тій роботі давно, як і радість життя.

Я квапився із лісу до села, бо небо так низько набурмосилося волохатими хмарищами, що вони, здавалося, хапали мене разом із вітром за п’яти. Залетів у розчинену хвіртку крайньої хати, на поросле молодим споришем подвір’я, і тільки тепер здогадався, що тут уже ніхто не мешкає.

Бігти до наступної оселі не вистачало ні сил, ні часу: впали перші великі та холодні краплі дощу. Миттєво завважив на хліві амбарний замок і кинувся під стріху хати: мовляв, хоч там сховаюся. Покунявши якусь мить, у мокрій сорочці, по призьбі почав пробиратися до ґанку, де було затишніше. І там випадково натиснув клямку і, о диво, дерев’яні двері відчинилися нарозтвір… Минув вологі, темні сіни й опинився в хаті. А надворі вже шуміла, лютувала перша весняна злива…

Журнал «Дніпро» публікує у червневому номері повість Олександри Малаш «Кришталь горить». Наразі автор надає кілька цитат, а після виходу журналу в світ обіцяє надати текст повністю.

Мрія Віти Мазур здійснилася: вона консультує тисячі людей на гарячій лінії. Але хто міг передбачити, що всі ті проблеми, які допомагає вирішувати, враз торкнуться її самої? Людська душа - кришталь, вона уціліє лише в обережних руках. Але як діяти, коли кришталь горить?..

Уривки з повісті

***

Чому минуле надихає? Все дуже просто. З нього можна вибирати. Те, що тобі потрібно просто зараз. Радість, коли над тобою хмариться небо. Пересторога, коли в чомусь сумніваєшся. А буває – в минулому заваляється якийсь наївний ескіз. І ти тепер, навчена досвідом, пишеш дорослу, зрілу картину.

Або не зрілу… Все від тебе залежить.