Жінка-УКРАЇНКА

Ольга ПОЛЕВИНА,
м. Кропивницький

Заржицька Еліна, Рєпіна Ольга. Убити Антиципатор : роман / Е.І. Заржицька, О.Г. Рєпіна. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 364 с.

Писати про недавні події, які не пройшли перевірку Часом, «який розкриває все», – для письменника сміливо і ризиковано: можна зробити висновки і узагальнення, які з часом виявляться помилковими. Нам, сучасникам, «звідси не видно». Тільки через десятиліття можна буде сказати, що насправді сталося і як це вплинуло на майбутнє – бо майбутнє пишеться теперішнім, але нам не дано знати, який саме дріб’язковий прорахунок повернув хід історії...

Нам здається, що ми можемо передбачити майбутнє, ґрунтуючись на масиві інформації в нашій пам’яті, і навіть дещо зробити, щоб події, які ще не вибухнули, пішли по-іншому, «правильному», руслу. І тільки Його величність Час розвінчує або, навпаки, підтверджує правильність нашої антиципації...

Арт-центр «Букісан» (Іспанія, Мадрид – Марбелья) та Міжнародний Арт-центр «Klas’s Arts Center San Francisco» (США, Сан-Франциско, голова міжнародного журі – Алекс Клас) щойно оголосили лауреатів Міжнародної літературно-мистецької медалі Мігеля де Сервантеса за 2019 р. Організатори та члени журі представляють три країни: Іспанію, США та Канаду.  

Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616) – іспанський письменник, класик світової літератури, автор знаменитого «Дон Кіхота», який вважають першим сучасним романом та одним із найкращих творів світу.

Приємно, що серед нагороджених, знаних письменників із різних країн, є й наші співвітчизники. Отже, цьогорічними лауреатами почесної відзнаки за визначну літературну діяльність стали письменники:

Олег Гончаренко

АРСЕНИЧ-БАРАН Г. Муська : роман в новелах / Ганна Арсенич-Баран. – Київ. Український пріоритет. – 2018. – 144 с.

Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу…

Ліна КОСТЕНКО

Життя іде… Життя, справді, іде, не звертаючи уваги на наші «коректури» навіть катастрофічного рівня – війни, голодомори, голокости, техногенні армагедони. Такого висновку доходимо так чи так усі ми рано чи пізно. Власне, різниця полягає в тому, якого висновку, якого способу вирішення проблем сягаємо ми, переживши все те. При чому, коли я говорю «ми», то ще зовсім до недавнього часу, в прихованому підтексті значилося (хай і підсвідомо, але…) обране і визначене давним-давно чоловіче трактування філософії, історії, соціології, а найперше, як найзрозумілішої і найприйнятнішої для кожного представника Homo sapiens (людини розумної) гуманітарної іпостасі – літератури, а ще точніше літератури художньої. Зрештою, зважаючи на мою стать, це не так уже й дивно (тут, мабуть, варто було би поставити якийсь пояснювальний «смайлик», але в нашому жорстокому житті-бутті їх, на жаль, не передбачено).

Справді, культурних салонів у повному розумінні цього поняття нині немає. Але чи так-таки й «нема маркізи Помпадур», аби надихати достойників до поступу і подвигу?

Цю почесну міжнародну відзнаку 1 березня 2011 року, за сприяння Національної спілки письменників України і міжнародних громадських організацій, заснували Клуб творчої інтелігенції «Оберіг-Чернігів» та Волинське товариство «Світязь», – для розвитку вітчизняного книговидання і підтримки українських письменників, митців, науковців, журналістів, працівників культури та освіти, громадських діячів і меценатів, які мешкають в Україні та за кордоном.

З 1 листопада 2014 р. засновником Літературно-мистецької премії імені Пантелеймона Куліша стала Міжнародна літературно-мистецька Академія України, котра об’єднує 155 відомих письменників, перекладачів, науковців, журналістів та громадських діячів із 55-ти країн світу.

Серед лауреатів минулих років – Іван Плющ, Василь Голобородько, Юрій Шевельов, Василь Барка, Валерій Шевчук, Михайлина Коцюбинська, Володимир Базилевський, Леонід Горлач, Віра Вовк, Рауль Чілачава, Богдан Бойчук, Ігор Качуровський, Всеволод Нестайко, Василь Слапчук, Сергій та Тетяна Дзюби, Євген Нахлік, Михайло Сидоржевський, Євген Баран, Анна Багряна, Петро Сорока, Йосип Струцюк, Володимир Шовкошитний, Марко-Роберт Стех, Теодозія Зарівна, Славомир Мрожек, Ееро Балк, Томаш Вашут, Фотіні Папаріга та інші відомі письменники, перекладачі, науковці, митці, громадські діячі, меценати з України, США, Великобританії, Канади, Греції, Франції, Бразилії, Німеччини, Італії, Фінляндії, Болгарії, Чехії, Угорщини, Іспанії, Польщі, Грузії, Росії, Білорусі, Казахстану, Індії, Бангладешу, Ізраїлю та Македонії.

Людина живе доти, доки її пам’ятають… Ця, вже третя, книжка Віталія Леуса «Чому замовкли солов’ї…», котра побачила світ після відходу у вічність відомого українського письменника, публіциста, журналіста та краєзнавця 27 грудня 2017 року, переконливо свідчить: Віталія Миколайовича пам’ятатимуть дуже довго! 

Взагалі ж, наш земляк цілком заслуговує на це – своєю оригінальною, проникливою, чуйною, а головне – справді, талановитою творчістю! До нової книжки В. Леуса увійшли його повість, новели та оповідання, які друкувалися в улюбленій газеті Віталія Миколайовича – «Деснянській правді», а також цікаві, зворушливі спогади про нього, написані друзями і колегами – Сергієм Дзюбою, Михасем Ткачем, Станіславом Маринчиком, Яковом Ковальцем (він присвятив Віталію Леусу вірша), директором музею Михайла Коцюбинського, правнуком класика – Ігорем Коцюбинським, а ще – працівниками наших бібліотек Ганною Маджугою та Оксаною Плауновою, з якими автор повсякчас співробітничав: як письменник, краєзнавець і головний редактор всеукраїнської газети для дітей «Ліхтарик».