Жінка-УКРАЇНКА

На здобуття Міжнародної премії ім. Івана Франка, якою відзначають науковців у галузі соціально-гуманітарних наук та україністики, у 2019 році було подано 27 наукових робіт. За перемогу змагатимуться вчені з України, Канади, Італії, Польщі та Сербії. В умовах російської агресії до участі у конкурсі не допускалися наукові роботи з РФ.

У номінації «За вагомі здобутки (досягнення) у галузі соціально-гуманітарних наук» представлено 10 наукових досліджень:

1. Вадим Ададуров, монографія «Война цивилизаций: Социокультурная история русского похода Наполеона» Т.1, (Україна).
2. Вадим Ададуров, монографія «Наполеоніда” на Сході Європи: Уявлення, проекти та діяльність уряду Франції щодо південно-західних окраїн Російської імперії на початку XIX століття» (Україна).
3. Віктор Гаркавко, «Про хліб наш насущний наука» (Україна).
4. Іоанна Ґетка, монографія «На зорі модерності. Руськомовне василіянське книгодрукування XVIII століття (Польща).
5. Богдан Гудь, монографія «Українці і поляки на Наддніпрянщині, Волині й у Східній Галичині в ХІХ-першій половині ХХ ст.» (Україна).
6. Богдан М. Пунько, посібник «Міжнародний бізнес» (Україна).
7. Богдан М. Пунько, монографія «Антифілософія політики» (Україна).
8. Володимир Сергійчук, монографія «Голодомор 1932-1933 років як геноцид українства» (Україна).
9. Ірина Чугаєва, монографія «Чернігівське літописання ХІ–ХІІІ ст.: історіографічний міф чи історичне джерело?» (Україна).
10. Авторський колектив під керівництвом Володимира Голіни, монографія «Громадськість у запобіганні і протидії злочинності: вітчизняний та міжнародний досвід» (Україна).

Однієї чудової літньої днини молода цікава поетеса (одночасно лікарка й віщунка) Вікторія Шевель запропонувала створити збірку віршів та запросила до участі своїх улюблених авторів.

— Із 26 червня 2018 року, — саме тоді прийшла ця ідея, — та дотепер ми були разом. Сподіваюся, що й надалі будемо. Особисто я відчула, що отримала більше, ніж дала.

Перемовини з поетами й поетесами проводив Олександр Козинець, на чиї плечі лягла концепція майбутньої збірки. Його організаторськими зусиллями до проекту долучилися як молоді митці, так і вже відомі, досвідчені володарі та володарки найрізноманітніших літературних відзнак. Кожен, разом із добіркою віршів, презентував свій унікальний життєпис. Учасники — не лише письменники, а й водночас адміністратори, медики, корекційні педагоги та психологи, фотографи, музиканти, вчителі, художники, студенти, актори... 

Дмитро Головко: «Співучі Піски», Київ, Український письменник, 2018

Майже на межі минулого і нинішнього років, у переддень свого славного ювілею – 85-річчя від дня народження, коли вже «стежки дитинства пилом припали» («На сонячній межі»), а саме життя, за метафоричною назвою першого розділу книги, зайняло місце «на покуті віку», видавництво «Український письменник» порадувало читачів новою книгою відомого українського письменника, лауреата літературної премії імені Павла Тичини Дмитра Головка «Співучі Піски».

У книзі, оздобленій, до речі, не тільки на титулі, а й в текстах ліногравюрами талановитого земляка, шевченківського лауреата Василя Лопати, майстер красного письменства зібрав  поеми, вірші, новели, афори, що народилися з-під його талановитого пера в останні роки.

Кміт О. М. Колір грози: вірші - Тернопіль: Терно-граф. 2018.-60с.

Хто і що там не казав би, а таки мають рацію ті, хто вважає, що рівень поетичного мислення значною мірою можна визначити вже за назвою поетичного видання. За довгі роки літературної праці сам неодноразово переконувався у цьому.У такі миттєвості чомусь на гадку приходять ймення «Посвітається» Павла Гірника, «Сологолос» Василя Рябого, «Жива і скошена тече в мені трава» Анатолія Кичинського…(Зрештою, цей почесний перелік, слава Богу, можна продовжити.)

Здається, що сюди варто зарахувати й ім ‘я «Колір грози» Ольги Кміт з Тернополя. Образність думання у ній є очевидною.Вчитаймося: «і може кудись полетіла б звідси, але в мені ці грози».Чи не слід ці рядки з вірша «Грози» віднести до спроби своєрідного розкодування назви? Принаймні,такі думки обсіли мене, настійливо шепочучи й інші рядки, пов’ язані з образом грози: «синє небо несамовите, небо хмуре, аж до грози». А ще чомусь гадається про образ барв: «хтось мої кольори украде, як чужі, щоб залишитись», «проникаєш крізь пори фарбами». Думки, думки…

Всесвітній день письменника (повна назва — Всесвітній день миру для письменника) — професійне свято, яке святкується 3 березня. Вже ось восьмий рік підряд письменниця і громадська діячка Лариса Ніцой зі своїми друзями та однодумцями організовує та проводить в Києві свято для колег по перу – українських поетів та прозаїків. Зокрема, підтримав ініціативу дитячої письменниці, допоміг з організаційними питаннями, придбанням книг, які були подаровані всім запрошеним, Петро Кузик – депутат Київради, ветеран війни.

Цього разу захід відбувся у  Київському муніципальному академічному театрі опери та балету для дітей і юнацтва (директор театру – художній керівник Петро Качанов). Для письменників солістами театру був підготовлений прекрасний концерт – звучали відомі оперні хіти українською в супроводі живого оркестру.