1 жовтня (в середу) в приміщенні Національної Ради жінок України за адресою: м.Київ, вулиця Мельникова 20, (метро Лук'янівська) о 17:00 відбудеться творчий вечір поетеси, прозаїка, драматурга і перекладача Анни Багряної.

Відбулось вручення дипломів лауреатам літературної премії «Благовіст».

Відзнаку одержали Леся Мушкетик (номінація «Народознавство», за монографію «Фольклор українсько-угорського порубіжжя») та Алла Миколаєнко (номінація «Поезія», за збірку поезій «Наперсток для відьми»).

Лауреатами 2014 року також стали:

Номінація «Проза»: Броніслав Грищук, за видання «Де тінь твоя, дияконе?» Борис Фінкельштейн, за видання «Оцифровка буття»

До вашої уваги чергова пісня (а якщо бути точним, то третя), створена на підтримку українських солдатів, яку Юрій Старчевод записав у дуеті з молодою талановитою виконавицею Дариною Степанюк.

У дрогобицькому видавництві «Посвіт» щойно побачила світ збірка пісень поетеси Тетяни Череп-Пероганич з Києва та композитора Василя Сторонського з Дрогобича «Я твоя».

Якось зустрілися вони у Жовкві на Львівщині. Познайомилися, розговорилися, обмінялися книжками. І ось результат – 10 нових музичних творів, серед яких і «Не мені» - поезія завдяки якій авторка стала у 2013 році дипломантом «Коронації слова» у номінації «Пісенна лірика».

Тепер ці поетичні слова завдяки Василю Сторонському переросли у ліричний вальс, стали піснею, яка неодмінно в скорому часі знайде і свого виконавця.

Відколи   вмерла  його баба, старий Олекса жив самотою, хоча мав шестеро дітей. До дітей не хтів, та вони його не дуже й кликали через одну паскудну ваду: коли напивався, починав дошукуватися правди. А напивався у свої  неповні 78 частенько. А потім брав гармошку, грав  до знемоги, заплющивши очі , і  горлав усі  пісні, які знав.

Одного ранку ти прокинешся зовсім вдосвіта.
Від сонця, а не від страху, затулятимешся руками.
Не набувши за ніч жодного воєнного досвіду,
Не читатимеш стрічку, а просто завариш каву.

На твоєму подвір’ї не буде чужої постаті.
Навіть тіні її не побачиш більше у сні. 
Будеш чути, як прокидається місто без пострілів
І не будеш боятись перераховувати синів.

Будеш знати, що завтра в підвалі ніхто не сидітиме,
А навколо щоночі не більшатиме могил.
І спокійно телефонуватимеш своїм дітям,
І у кожного з них буде по дві ноги.

23 вересня в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці імені В. Короленка відбувся ювілейний творчий вечір відомого українського письменника і журналіста Сергія Дзюби з нагоди 50-ліття з дня народження та 35-річчя творчої діяльності.

Дзвінок у двері. Ще і ще. Хтось так нетерпляче вителенькував тим дзвінком, що Петрові аж затрусилися руки.

- Сонце моє, що робити? Це ж дружина, це вона так видзвонює, я знаю! – голос у Петра, як і  вигляд його переляканого писка, з кожним словом ставав все жалюгіднішим. А його сонце, його Галя якраз тільки розляглася - грайливою кішечкою - напівперек ліжка. Несміливий Петро навіть не встиг звільнити її пружне тіло від чорної шовкової білизни. Галя ще жила гарячою уявою, як палко вони будуть кохатися – аякже, за цю білизну вона віддала таку купу грошей, а все щоб приборкати свого боязкого Петрика. І от тільки стала добиратися до свого несміливого ведмедика, тільки почала визволяти його від усього зайвого... А на маєш – не встигли почати – і все вже так трагічно закінчується... От облом - так облом! І чим він думав, бовдур сопливий! Все треба організовувати самій, абсолютно все! Поки звабиш того хлопа – то легше вагон з макаронами розвантажити. Такий мужик пішов ніякий! І так йому ж нічого втрачати, і жінка у нього стерво, і мотузки з нього сукає – та поживи для себе хоч раз!

Українці в Україні повинні говорити таки українською. Чому це важливо, написав у користувач мережі Facebook, відомий у столичних субкультурних колах як Зен.

Колись він і сам послуговувався російською. Свої теперішні судження про мовне питання він виклав у профілі під іменем Zen Antipop. Пояснює, чому це питання важливе, а також - як легше наважитись і почати говорити українською: