Жінка-УКРАЇНКА

Чи хтось міг іще позавчора спрогнозувати, на скільки щиро ми будемо пишатися нашими вояками? Точніше, не вояками, а армією? Навряд. Я не могла. Хоча мій рідний Старокостянтинів – віддавна військове містечко з колись потужним секретним військовим аеродромом (другим за потужністю чи то в радянській Україні, чи в союзі… Не буду стверджувати напевне, бо було це в пору мого трохи несвідомого дитинства . Хоча відтоді часи змінилися, та значна частина місцевого населення так чи інакше досі «зав’язана» на службі в армії.

Саме так  тепло, по-чоловічому щиро назвав свій творчий вечір хмельницький поет Віталій Міхалевський, приурочивши його  до свята закоханих. Отож, ніхто з глядачів, котрі завітали до обласного науково-методичного центру культури і мистецтв, не відчули нестачі інтимної лірики, чи ліричних пісень, зокрема й авторства поета. 

Ведучою свята виступила письменниця, поетеса Оксана Радушинська.

Кохання - це те, що лікує людські душі в усі часи, за будь-яких обставин. Серця пустіють, коли воно зникає, і оживають при кожній його появі - в погляді, в дотику, в поезії…

З виданням нових дитячих книжечок, які неодмінно принесуть багато радості їх читачам, вітаємо письменницю, поетесу Оксану Радушинську.

На своїй сторінці у фейсбуці авторка написала:

«В Україні революція, а в мене... поповнення в родині книженят! Щойно отримала авторські примірники з донецького видавництва "Кредо" - чотири книжечки віршиків з кумедними "живими" оченятами добрих-предобрих звірят із серії "Криниця казок". Потенційні читачі - мацьопи. 
У книжечках - про добро... щоб було його і в житті!»

А що мені дано? Всього лише – молитись
Не рухнув щоб твій кінь, не трісла тятива,
Щоб не змогла змія в наметі зачаїтись
І сонного тебе не вжалила вона.

Ото всього й дано… Під вітром пересуду,
Коли іде війна – щомиті, не щодня,
Чекає ворог наш, коли тебе забуду.
А та молитва – що? У жмені пташеня.

Пусти його у світ – загубиться, загине.
Чи ж долетить туди, де твій пекельний бій?
Лиш у горнилі днів обпалюється глина…
Лиш продають старцІ надію безнадій…

Десять років тому в пору Йордану відійшов у засвіти уродженець Старокостянтинова, заслужений працівник культури України творець і керівник відомого фольклорного колективу «Дзвіночок» Володимир Ножка.

Для багатьох Володимир Іванович був другом, колегою, вчителем… За десять років по ньому колектив отримав ім’я свого засновника і, очолюваний дружиною майстра, продовжує функціонувати, виступати, перемагати. От і сьогодні під час концерту пам’яті маестро зі сцени звучали пісні: журливі, веселі, жартівливі – власне, як і саме життя.