Радушинська Оксана

Волонтер Оксана Радушинська: «Якби не сиділа у візку, стояла б поруч із бійцями з автоматом у руках...»

Оксана РАДУШИНСЬКА – письменниця, журналістка, громадський діяч, а також – магістрантка Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна» (Київ). Останні два роки свого життя вона присвятила волонтерській діяльності.

…Чарівної осінньої днини на теренах Хмельниччини, у Старокостянтинові, народилася дівчинка. Як і всі, була веселою, жвавою дитиною. Та у три роки життя для маленької Оксанки розділилося на ДО та ПІСЛЯ. За добу дівчинка отримала інвалідність. Проте батьки довго не могли довідатися причини – система радянської медицини, що хоч і доживала своє разом із СРСР, проте вперто не бажала визнавати власні помилки. Врешті-решт, батьки привезли Оксану до одного з київських медичних інститутів, де літня професорка, оглянувши дівчинку, прорекла: «Этот ребёнок – не жилец. До пяти лет проживет, максимум…» Але Мама і Тато не змирилися з вироком. Вони зробили все, щоб їхня донечка змогла не просто існувати, а жила повноцінним життям. Оксана закінчила школу, отримала вищу освіту, стала журналісткою, письменницею, володаркою численних премій та нагород творчих конкурсів…

«Морські котики» вітали творчу сотню «Рух до перемоги»

Рясний пухнастий сніг, льодяна «крупа», щедра злива; замети майже в людський зріст, суцільне «скло» на дорозі і біле-біле море снігів у миколаївських степах… Отакі природні реалії супроводжували творчу сотню «Рух до перемоги» у нашій поїздці на південь України – до Очакова і Миколаєва. Завітали до наших бійців (зокрема подолян)  73 Морського центру Спеціального призначення і курсантів 198 навчального центру ВМС. Два концерти – різних за цільовою аудиторією, проте дуже схожі за спрямуванням, адже і в Очакові і в Миколаєві ми дивилися у вічі захисникам України. Одні – «морські котики» – бережуть цілісність та суверенітет держави на мирній території і в зоні АТО. Після концерту напівжартома пояснили: «Оті бородаті тільки-тільки з АТО повернулися – ще не встигли побритися»… А другі – юні хлопці, що попри молодість літ, вже готові боронити рубежі країни і мирне життя кожного з нас.

«Родинне коло» для родин загиблих бійців АТО

12485915_10203936893062170_1076908074461888107_oВ українських родинах час Новорічних і Різдвяних свят традиційно асоціюється з теплом домашніх осель і родинними зустрічами. Зазвичай у ці дні додому навідуються навіть ті, хто упродовж року, заклопотаний щоденними справами, не часто ступав на батьківський поріг. Проте є такі далі, з яких не повертаються… І з особливим болем  відчувається відсутність за родинним столом того, кому стало долею полягти за свободу України. Родини загиблих в АТО старокостянтинівських героїв поріднилися спільною бідою і втратами найрідніших чоловіків, синів, татусів і братів.

Звичайне диво, створене власноруч. Для інших…

DSC_0155Власноруч створити звичайне новорічне диво для інших – просто! Було б бажання, а ще однодумці. Коли співпадають оцих дві складових – знаходяться і ресурси, і можливості, і надійні попутники. За добу до Нового року ціла ватага гостей завітала до вихованців Антонінської спеціалізованої загальноосвітньої школи-інтернату Хмельницької обласної ради. Завітали не з порожніми руками, а зі щедрими подарунками і веселою концертною програмою. У закладі навчаються вісімдесят дітей, але на Новорічні свята більшість із них роз’їжджаються до батьків чи інших родичів. Ті шістнадцятеро, що лишилися, попри малі літа, вже сьорбнули лиха – когось нема куди забирати, а когось краще не забирати в ту «домівку», яка буцім є, але насправді... Більшість дітей віком від 6-ти і старші 18-ти років мають певні фізичні та психічні вади, але не мають вад душ і сердечок. Погодьтеся, це ті барометри, котрі важко обманути! Але дуже легко обдарувати любов'ю, гостинцями і святом!

Двічі за тиждень – в АТО

Дев’ять поїздок в АТО здійснила за рік подільська журналістка, письменниця, волонтерка і керівник творчої сотні «Рух до перемоги» Оксана Радушинська, навідавши разом з артистичними командами у місцях бойових зіткнень наших захисників.

Тисячі облич, кілька десятків концертів у лісах, в палатках, у складах, на фермах, у клубах, на площах, просто неба… Близько двадцяти тон гуманітарного вантажу і тисячі кілометрів під колесами автобусів – між Хмельниччиною, Луганщиною, Донеччиною – від Маріуполя до Сватового по всій лінії вогню.

***
Волонтери творчої сотні «Рух до перемоги» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів (директор Сергій Чеплаков) за погодженням з Генеральним Штабом ЗСУ вчергове здійснили мистецько-благодійну поїздку до бійців на Сході України. Другу за тиждень!

Відбулася восьма церемонія нагородження Всеукраїнської Премії Жінка III тисячоліття

Організатори Всеукраїнської Премії «Жінка ІІІ тисчоліття» вкотре доводять, що жіноча «слабкість» здатна перевернути гори і здійснити неможливе! Сильні, самодостатні, талановиті, професійно і соціально утверджені, реалізовані в творчому покликанні, роботі і родині. Отакі вони - жінки ІІІ тисячоліття. А особливо - цьогорічні переможниці! 

21 листопада 2015 в Київському Національному академічному театрі оперети відбулася восьма церемонія нагородження Всеукраїнської Премії Жінка III тисячоліття.

Щороку Премією нагороджуються жінки, які гармонійно поєднують успіхи в особистому і професійному житті, прагнуть виконувати не тільки свої щоденні обов'язки, а й брати участь у суспільних заходах, займатися благодійною діяльністю, мають особисті досягнення в науці, мистецтві, спорті або будь-яких інших сферах.

Привітали артилеристів зі святом. У зоні АТО

DSC_0270Випадковостей у житті не буває! Усе, що стається, має свій зачин, розвиток і мету. Навіть якщо мета не одразу очевидна, чи дорога до неї здається надто горбистою, або й взагалі вбачається дорогою в протилежний бік. Проте випадковостей у житті не буває – все закономірно! Місяць тому, призначаючи чергову дату поїздки в АТО (для мене – вже сьому), я цілком випадково назвала: 3 листопада. Як з’ясувалося згодом – день артилерійський військ. Якщо врахувати, що головною ціллю нашої поїздки була артилерійська частина, де командир – хмельничанин полковник Валерій Лесков, то можна лише порадіти тому, що хтось незримою рукою спрямовує нас на певні життєві повороти, заради спільної мети і майбутньої спільної перемоги.

Випускниця університету «Україна» Оксана Радушинська: інтерв’ю

В Університеті «Україна» відбулася презентація книги Оксани Радушинської «Метелики у крижаних панцирах» http://vnz.org.ua.

В Університеті «Україна» відбулася презентація книги Оксани Радушинської «Метелики у крижаних панцирах»

02128 жовтня 2015 року в Університеті «Україна» в рамках розширеного зібрання літературної студії «Горлиця» відбулася презентація нової книги Оксани РАДУШИНСЬКОЇ «Метелики у крижаних панцирах».

Оксана РАДУШИНСЬКА – поетеса, письменниця, журналіст, волонтер, випускниця Хмельницького інституту соціальних технологій Університету «Україна», студентка маґістеріуму Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна» (м. Київ).

Захід зібрав не лише студентів та викладачів університету, а й тих, хто шанує красне письменство та робить свій вагомий внесок у розвиток сучасної української літератури.

Тема людей з інвалідністю в сучасній українській літературі

rad(за книгою Оксани Радушинської «Метелики у крижаних панцирах)

Презентація книги та зустріч з Оксаною Радушинською відбудеться 28 жовтня 2015 року о 14:30 в Університеті «Україна». Адреса: Київ, вул. Львівська, 23, корп.3, ауд. 207.

Процеси демократизації українського суспільства за часів незалежності виявляються не лише на політичному і соціальному рівнях, а й у мистецтві. Йдеться не лише про новітні форми мистецтва – перфоманси, фестивалі, презентації, майстер-класи, благодійні акції, форуми, а й про інші ракурси бачення давно відомих проблем.

Радіти тому, що можеш робити

01Творче волонтерське об’єднання «Мистецька подільська сотня» спільно з 42 Гарнізонним будинком офіцерів при сприянні Генерального Штабу України здійснили чергову волонтерську поїздку в зону АТО – до Сєвєродонецька і Старобільська.

Щоразу після повернення зі сходу країни, все менше хочеться писати і говорити про побачене, відчуте, пережите. Не тому, що емоції притуплюються. Аж ніяк! Хіба можна звикнути до метаморфоз, що наче на машині часу переносять в реальність «глухої» совєтчини – вбогі села, сірі міста, не усміхнені люди і суцільна біднота краю, котрий «кормил всю Украину»? Ми свідомо взялися в дорозі видивлятися… клумбу. Побачили. Аж одну. Біля чийогось обійстя. Одноголосно прийшли до висновку, що там найпевніше живуть не місцеві, а хтось, чиє коріння – з хохляцької України. А хіба можливо спокійно сприймати реальність, в якій живуть наші захисники: вже звикнувши до неї, вже вважаючи її своєю правдою, перекроївши власне світосприйняття з клопотів мирного колись життя на військову стезю? І не зійти їм із цієї стезі ще довго. Якщо взагалі будь-коли вдасться забути про пережите. Відтак не хочеться вкотре повторювати, що ця війна стосується кожного з нас, що всі ми маємо боротися за Україну. Якщо досі хтось не утямив такої кардинальної правди, то гріш ціна таким українцям. А чого хочеться? Робити. Робити те, що можеш, чому навчилася, чого від тебе чекають, адже з якогось часу тебе почали називати вже не поетесою чи журналісткою, а волонтеркою. Ото й відповідай статусу! Проте журналістська жилка править своє і враження та факти підсвідомо вишиковуються в речення, що змальовують словами те, що бачать очі й відчуває душа.

Об'єднати вміст