Жінка-УКРАЇНКА

Екранчик молільника засвітивсь, і вкотре на ньому проступило слово «Арсен». Зоряна спокійно допивала каву. Мелодія мобільника не змовкала, ставала набридливою, і дівчина, відчуваючи це, як і запитальні погляди подруг, нарешті поставила горнятко й узяла телефон.

– Я ж тобі казала більше не тривожити мене, – кинула різко, навіть не відповівши на привітання. – Невже досі не зрозумів, що між нами все закінчено? Можу повторити: ти для мене не існуєш. Мені набридли твої безпідставні ревнощі й те, що вважаєш мене своєю власністю. А що буде, коли я вийду за тебе заміж?! Розтопчеш, розмажеш, знищиш?

Вимкнула телефон. Через кілька хвилин він озвався знову. І знову висвітлилося те саме ім’я.

Покаяння сльозою

У дзеркалі сльози тебе я роздививсь:
Геть пощезали холод і гординя,
Вже очі не метають ненависті спис,
А щиро каються: “Прости, я винна”.

До краху крок лишавсь єдиний нам обом,
Ще мить – і вже не склеїти, не зшити;
Та втрутився, на щастя наше, мабуть, Бог –
Зумів безповоротне зупинити.

Сльоза твоя скотилася, мов віщий знак,
Що там, під злом, любов іще не вмерла.
Обоє повернулись крізь літа назад,
Відчувши пристрасть давню кожним нервом...

***

Березневий ранок був сірим у своїй непевності. Ольга підходила до зупинки на краю міста, роздумуючи, над’їде чи ні з автостанції на протилежному боці Кременця перший автобус до Тернополя. Довколишніх гір не було видно через густий туман, що у цій звабливій місцині заночував і, наче давній коханець, ніяк не хотів прощатися з нею. Добре, що хоч морозець прихопив тонкою хрусткою кригою вчорашню хлюпавицю під ногами, по якій жінці довелося провідувати друзів, домовляючись, щоб вони допомогли встановити пам’ятник на могилі батьків.

До 140-ї річниці від дня народження Марка Черемшини у чернівецькому видавництві «Друк-Арт» цими днями  побачила світ книга «Марко Черемшина у спогадах, документах і матеріалах». Автори-упорядники видання – Руслана Кірєєва (директор Снятинського літературно-меморіального музею Марка Черемшини), Петро Кірєєв (заступник директора цього ж музею) та Іванна Стеф’юк (аспірант кафедри української літератури філологічного факультету ЧНУ, позаштатний науковий співробітник музею). Також неабияке значення  у роботі над виданням належить редакторові-видавцеві, директорові Музею книги (м.Снятин) Володимиру Карому.

Так бувало не раз
і так буде, я знаю напевне:
Ти від щастя засвітишся,
потім сльоза забринить...
Моя сонячна Жінко,
Царівно моя, Королево,
Наче вічність надійна,
бентежна, як трепетна мить.

Приспів:

Не соромся сльози,
не соромся, кохана, любові,
Та сльоза – як пароль,
мов роса, що із серця сплива,
Рятувальне неначе у морі
життєвому коло,
Символічна перлина душі
і ознака жива.