Слова Світлани Костюк, музика і виконання Людмили Добровінської

Голова Київської письменницької організації Володимир Даниленко і його заступник Валерій Герасимчук 1 липня 2016 року привітали ювілярку у рідних стінах КО НСПУ.
З роси і води Вам, шановна Валентино Спиридонівно. Хай примножується Вашим Словом українська література. Доброго здоров'я і гумору, який допомагає бороти всі негаразди!

Народилась 1 липня 1946 р. у с. Нові Безрадичі Обухівського району Київської області. Працювала на Кіровоградській кондитерській фабриці, в редакції Вінницької обласної молодіжної газети «Комсомольське плем'я» (від 1966 р.). Після заочного закінчення Вінницький педагогічного інституту (1971) була звинувачена у націоналізмі і вимушена перейти на посаду завідуючої корпунктом радіогазетної реклами.

26 червня на 14-му Міжнародному кінофестивалі на острові Іскія (Італія) продемонстрували фільм «Чорнобиль. Зона майбутнього» (режисер Олег Карнасюк, продюсер Максим Микитась), а 30 червня ще дві українських стрічки «Поводир» Олеся Саніна та «Жива ватра» Остапа Костюка. Українське кіно на МКФ в Іскії представлено вперше. Фільми показані у програмі «Український фокус».

Світлана Антонівна Камишна (Терещенко) народилася 8 лютого 1960 року на Чернігівщині. Закінчила Чернігівську середню школу № 9 (1977). Затим набула професію майстер-закрійник жіночого та дитячого одягу (1977–1980). Після чого закінчила Чернігівський педагогічний інститут імені Т. Г. Шевченка. За фахом вчитель, за природою митець. Працюю в школі для дітей з вадами слуху (глухі, слабо чуючі) вже 25 років. Люблю своїх вихованців і ту роботу, якою я займаюсь. Вчитель вищої категорії, маю звання методист.

За сприяння Міжнародної літературно-мистецької академії України і особисто її Президента Сергія Дзюби вірш поета-романтика зі Слов'янська Михайла Петренка "Дивлюсь я на небо", написаний 175 років тому, було вперше перекладено удмуртською мовою.

Перекладач - Лідія Нянькіна народилася 23 вересня 1965 р. в селі Серп Алнашського району Удмуртської Республіки. Закінчила Літературний інститут імені Максима Горького. Нині мешкає і працює в Удмуртії, в журналі «Кенеш». З дитинства пише поезію та прозу. Автор книжок. Перекладач. Журналіст. Член Спілки письменників Росії. Лауреат літературних премій Удмуртії та Естонії. Заслужений працівник культури Удмуртської Республіки.

Германов

«Нема нічого. Ніби нічого й не було. Тут і тепер нема більше минулого. Побіля металевого риштування з понавішуваними полотнинами прапорів. Серед юрмовиська з гаймором голосів і музики, серед наметів і діжок з цвіркотливим приском. Збагнув все, чи те, що мусив втямити, й відкараскався від минулого. Опанував себе, ніби висипав понову на вичовганий путівець життя. Другий місяць вряди-годи зникаю безвісти в натовпі. Мене нема. Ніби ніколи не жив…

Германов

Війна ріже шкуру на паси та варить червоне пиво. Комусь уже не топтати рясту. Він скимлить про це... У сивих пасмах куйовдиться легіт. Обличчя навскіс розжеврене старим карбованцем. Сьліпундри сльозяться. Струни дзеленчать ревма. Старий стогне в своїй невигойній темряві на сільському майдані...

Гуляйгородина із застромленим синьо-жовтим прапором. Гуркотить, чахкаючи бузково-білими димним клуб’ям. Ті, що всередині, готові померти. Лише так переможуть.

Вибухи «градів» віспою виорали плекану землю. Дормез-панцерник вибухнув і зайнявся полум’ям. У двох всередині не стало в каганці лою. Згоріли заживо...

Трупарня...
Гостець відчакриженої гомілки.
Сояшниці від скалків у тельбухах.
Бешиха опіків несумісних із життям...
За рік - додому...

Драма на дві дії Вигодського народного театру за одноіменною повістю Оксани Кузів.
Інсценізація Богдана Мельника.

26 червня о 16:00  у село Степові Хутори Носівського району Чернігівської області  приїхав відомий співак, заслужений артист України Віталій Свирид.

Разом зі своїми друзями – колегами по сцені – ювіляр подарував землякам двогодинний концерт, який відбувся в сільському Будинку культури. Жарти, пісні супроводжувалися гучними оплесками вдячних глядачів.

Поздоровити Віталія Свирида з ювілейним виступом на рідній землі приїхали до Степових Хуторів  представники Носівського відділення Чернігівського земляцтва в м. Києві.

- Я люблю вас, мої земляки! - зі сцени від співака на завершення пролунала проста, на перший погляд,  фраза. Але яка в ній глибина! Як люди в залі раділи рукостисканням із заслуженим артистом! Отчі пороги завжди чекають на повернення своїх дочок і синів!