«Мати! Мама!» – це магічне слово,
Вічне й неповторне, наче світ,
Символ віри, правди і любові.
Йде від Жінки давній родовід.Рідна мамо, мамочко, матусю!
Я тебе ціную і люблю!
Я за тебе Господу молюся,
Радість й біль з тобою розділю!Ти зі мною поруч, моя мамо,
В дні щасливі і у дні важкі.
Ти розрадиш тихими словами,
Пригорнеш до теплої руки.
13 травня о 17:00 2014 року в Національному музеї літератури України відбудеться святкування Дня Матері, спільного проекту музею та Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка,
«…буде син, і буде мати, і будуть люде на землі».
Образ Матері, завдяки зусиллям талановитих учасників, народних колективів, постане у трьох вічних іпостасях: Матері Божої, Матері - України, земної Матері.
У заході візьмуть участь відомі творчі колективи та виконавці:
Він на війні таки не збочив,
Коли юрбився між солдат.
До перемоги йшов крізь ночі,
Щоб зберегти зелений сад.
Так довелося... Сорок перший!
Чотири роки у незвід!
Війною скровлена одежа
Ввібрала дим гіркий і піт.
І недаремно смак горілки
Його від люті зігрівав;
І він хилив лице до гілки,
Про “ Темну ніч...” – співав, співав.
Напередодні дня Перемоги щороку згадую свого дідуся Олександра Омеляновича Шевченка (рік нар. 1909). Ходжу вулицями, чи відпочиваю біля річки Сіверський Донець, думаю про те, що десь тут він воював і, можливо, саме на цьому місці земля полита його кров’ю. У 1931 році мій дідусь пішов на строкову службу до лав армії. Він був на Амурі на Далекому Сході, коли Японія порушила кордони. Три роки не бачила мати свого сина, а коли повернувся, створив сім’ю, то недовго втішалася родинним спокоєм. 1939 рік – дідуся знову мобілізували в лави Червоної армії і він попав у Польщу, 1940 рік – на фінську, потім була Румунія. Прийшов додому, а матір вже поховали, не довелося навіть провести в останню путь. Побув дідусь зі своєю родиною лише два місяці – знову надягнув шинель у 1941 році.
День матері — міжнародне свято. В Україні офіційно відзначається щорічно, починаючи з 2000 року, у другу неділю травня
Серед української громади День Матері вперше влаштував Союз українок Канади в 1928 році. Наступного року це свято відзначалося вже й у Львові. Ініціатором урочистостей була редактор тижневика «Жіноча доля» Олена Кисилевська. Також, 1929 року «Союз українок» зініціював впровадження цього свята на Тернопільщині. Організації «Просвіта», «Рідна школа», «Пласт», «Сокіл» та ін. організовували концерти, конференції, фестивалі по всій Східній Галичині. Відтоді, День Матері відзначали дуже широко.
Я з покоління онучат війни.
Вона обох моїх дідів забрала.
Постали обелісками вони
Там, де пройшла коричнева навала.
А вдома виглядали їх сини
І доньки, що без них попідростали.
Тепер їх чемно звуть "дітьми війни".
Тоді ж їх просто сиротами звали.
А вдома виглядали їх лани,
Дружини їх, солдатки виглядали.
Впрягались в плуг солдатки і сини
І землю закривавлену орали.
Вкидали упереміш із слізьми
В ріллю свою гірку сирітську долю.
Засіяне жінками і дітьми
Вродило перше повоєнне поле.
А скільки їх ще довелось зорать
Малим синам полів на білім світі!
Батьки, що десь зажурено стоять,
Чорніли з горя в темному граніті.
Прокляття всім, хто прагне до війни!
Хто оскверняє правду цю велику!
Аби не звались доньки і сини
Дітьми війни віднині і довіку!
Любов Відута надіслала коротенький, але такий щирий опис однієї із недавніх зустрічей із школярами, приурочених до Книжкового фестивалю, що має відбутися в травні у місті Львові.
«Місто Львів, центр, україномовна школа №6 з російською мовою викладання 6-й клас. Школа була відкрита в 1939 в будівлі жіночої гімназії імені Софії Стшалковської. У ній всього 300 учнів, 26 вчителів, причому з них 35% - зі стажем роботи понад 20 років.
Учительці української мови і літератури, на уроці якої відбувалася зустріч із шестикласниками, 78 років. Худенька, жвава, охоче розповідала про видатних особистостей, що приходили в школу, про підбірку книжок у своєму кабінеті...
Перевага віддається претендентам, що не мають великих гонорарів і літературних відзнак, бо це якраз і свідчить про їх некон’юнктурність і чистоту намірів, те, що сам Ульяненко називав “високою панківською духовністю”.
Проте оцінюються лише такі письменницькі досягнення, що були помічені читачами через їх правдивість та суспільну актуальність.