Жінка-УКРАЇНКА

Михайло Блехман

Я не люблю дощ навіть сильніше, ніж сніг. Ось парадокс: тоді, мабуть,випав сніг, чому ж я його тепер не люблю?

Гаразд, чого вже там… Краще подумаю, з чого почати.

Власне, про що тут міркувати –почну з того, що цього саду – його називають парком, але якщо ви побудете в ньому з моє, вам стане зрозуміло, що він – сад, – так ось, цього саду немає більше ніде. Такі, можливо, є, хоча звідки їм узятися? – а цей – тільки в моєму місті.

Непам’ятаю, як я опинився в саду, що став моїм. Мабуть, тоді йшов сніг, а більше я про це майже нічого не знаю. Господиня – назву її так, тому що вона була господинею,– господиня саду взяла мене за руку, привела сюди й залишила. Її тут немає, але, виявилося, її голос – чутний краще, ніж голоси тих, хто є і кого тут – дуже багато. Голоси, що дзижчать, адже мій сад – фруктовий, хоча це відомо далеко не всім.

Українська кінорежисерка-документаліст, поетеса й сценаристка Ольга САМОЛЕВСЬКА цього року відзначила ювілей. Урочиста подія ознаменувалася творчим вечором у столичному Будинку кіно (вул. Саксаганського, 6). Демонструвалися фрагменти з авторських фільмів, пролунали поетичні рядки та виступи друзів і колег.

На студіях «Київнаукфільм», «Кінематографіст» та «Укртелефільм» Ольга Самолевська створила дванадцять стрічок і два документальні цикли. Серед них – «Катерина Білокур. Послання», «Мені страшно малювати маму», «Пам’яті загиблих споруд», «Перша леді зони відчуження», «Я себе запитую» тощо. Суспільно важливе кіно Ольги Самолевської виходить пізнавальним і водночас поетичним. Добрим, гуманним, зворушливим і глибоко філософським. Мисткиню хвилюють проблеми матінки-Землі й конкретних людей.

Талант майстра гідно оцінений, адже має звання лауреата Всеукраїнського конкурсу романів і сценаріїв «Коронація слова», Міжнародної премії ім. Андрія та Арсенія Тарковських, Мистецької премії «Київ» ім. Івана Миколайчука та Всеукраїнського поетичного фестивалю.

Владислав Кобзєв

Перед Новим роком вийшла поетична збірка-календар Наталі Куліш «Біжу я берегом життя». Досі письменниця була більше відома, як прозаїк і перекладач. Книжка її оповідань і есе  «Танок самотнього метелика» відзначена премією «Літературні відкриття року». Вона переклала книжку повістей білоруського прозаїка Бориса Петровича «Спочатку була темрява», роман лауреата премії «Російський Букер» Андрія Дмитрієва «Закрита книга» та книжку з романом і оповіданнями азербайджанської  письменниці Афаг Масуд «Свобода», які вперше познайомили українських читачів з творчістю цих письменників.

У цьому році твори Наталі Куліш видавалися в  антологіях сучасного українського верлібра «Світ не завершено» та «Чоловік, жінка і парасоля», перекладених румунською і азербайджанською мовами.

Де та нічка забарилась?
Час уже їй надійти.
Глянь, я ковдрочкою вкрилась – 
Спатоньки вкладайся ти.
Бо вже скоро, зовсім скоро,
Миколай прийде до нас,
Зазирне в шибки знадвору
І промовить: «В добрий час».
З янголям зайде у хату,
Гляне в книжечку свою,
Вкладе торбочку картату
Під подушечку мою.
В Миколаєвій торбинці
Є цукерочки смачні,
Усі бажані гостинці –
За слухняність це мені.
А нечемам, хоча й рідко –
Чудотворець любить всіх – 
Чортеня мале Антипко
Кладе різочки на сміх.
Пустувати не годиться,
Будьмо чемними дітьми,
Мрія кожного здійсниться 
В пору сніжної зими.
Сон дрімає біля ліжка,
Час уже поснути всім,
Сяє зоряна доріжка – 
Свято йде у кожен дім.

                  Марія Морозенко