Жінка-УКРАЇНКА

Наталя Куліш

Зоя вдивлялася з вікна маршрутки на пагорб між цегляними п’ятиповерхівками. Згадала, як п’ять років тому вона винаймала тут житло. Дивилася і не бачила того каналізаційного люка, де знайшла знерухомленого чоловіка. Зараз все поросло споришем і пирієм. А тоді була зима. І така сніжна і морозяна…

Жінка приїхала з роботи, як завжди, після сьомої вечора. Не вечеряла, тільки випила чаю, щоб зігрітися. І вирішила винести сміття, щоб трохи освоїти місцевість біля недавно орендованого житла…

Кицька

Кицька вмивалася. Лапкою, неначе пензлем, старанно виводила по мордочці, раз по раз витираючи свою заспаність. Здавалося, її ніщо не цікавило, окрім власної краси. Однак лукавим поглядом вона спостерігала за горобцями, які, незважаючи ні на кого, вперто сварилися за шматочок хліба. Вмита красуня отетеріла від нахабства забіяк, коли побачила, як у неї з-під носа викрадають сніданок. Мить, і її лапка-пензлик перетворилася на миротворчий інструмент. 

Горобці стрепенулися від несподіванки, видихнули переляк і розлетілися врізнобіч, залишаючи втрачені надії на легку наживу. Та звідки було їм знати, що порух Кицьки – то був добрий знак їх примирити?

Міжнародний проект «Казка нас об’єднує» по створенню мультиплікаційного фільму за казкою Еліни Заржицької «Пригоди маленького метелика»

У столиці Словенії Любляні в рамках спільних заходів Дніпровської академії неперервної освіти (Україна) та Української культурно-освітньої організації «Рукавичка» (Республіка Словенія) підбито підсумки Міжнародного проекту «Казка нас об’єднує» зі створення мультиплікаційного фільму за казкою Еліни Заржицької «Пригоди маленького метелика».

Мета проекту:

• привернення уваги суспільства до прикладів співпраці двох слов’янських народів: словенського та українського;
• виховання толерантної і ненасильницької поведінки у дітей шкільного віку;
• популяризація загальнолюдських цінностей;
• виховання високих моральних якостей та відповідального ставлення до інших громадян;
• розвиток толерантності і взаємоповаги між людьми на прикладах казкових героїв природи.

Пацьорки

Людко, привіт! Як ти там? Не пишеш, не дзвониш. Як поїхала в столицю, то «всьоравно шо крізь землю», як любила казати моя покійна бабка Тоня. Ще й зараз відчуваю притиск  зашкарублої твердої долоні, що час від часу  гупала мою спину за непослух. І тобі деколи перепадало від старої. Ох, то таке. А ти, певно, думала, що  і Надька тебе забуде? А я пам’ятаю. От саме шукала конспекти старі з літератури (позакласне читання в 6-Б, то щоб не гаяти часу - підняла стару писанину), а серед них і твою київську адресу знайшла. Та й вирішила написати.

СІМ

Я знаю, що не та... не так.
Де чистий лист, — життя переписати?
Щоб набіло, клітиночки-квадрати
В червоне вбрати, хай квітує мак.

Я знаю, що літа — літак.
На віражах від злету нескінченні,
Неначе напад вражої мігрені,
Смертельні кола вужчають, відтак

На нитці, сплетеній сяк-так, —
Чиєсь життя, оманливо прозоре.
Легке, як подих, і важке, як до...ре,
Шукає вихід для октави чакр.

Сім чакр, сім літер*, сім знайомих нот
Ведуть у світ, де лотос ніжний квітне
Прозріння де, прекрасно-непомітне,
У душу сяйво вихлюпне от-от.